Страхові посередники

Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентст­ва, відділення зв'язку," агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України «Про страхування» дає таке визначення посе­редників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових бро­керів).

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одер­жання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з випла­тами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові аген­ти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які заре­єстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страхово­му ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або

страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових бро­керів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами України».

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компа­нії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зо­бов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необ­хідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) — ключова відмінність бро­кера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На од­них ринках переважають агенти, на інших — брокери. Наприклад,

нідерландський страховий ринок називають ^брокерським». У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя прода­ється через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні тра­диції та деякі інші фактори.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифі­кацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий ва­ріант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжна­родних та соціальних питань статистичного управління Органі­зації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових про­дуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за по­середництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль по­середників зростатиме.

Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька ти­пів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів— фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль аген­тів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближ­чим часом банки будуть залучені і до продажу полісів зі страху­вання життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія — страховий агент від простих форм до складніших. Вже згадувалися страхові агенти—фізичні особи (іноді їх нази­вають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові аген­ти—фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів стано­вить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні кон­тори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовід­носини між страховою компанією та страховими агентами — юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим аген­том. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками стра­хової компанії, яка його уповноважила. Юридичне відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформ­лені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений пра­цювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управ­ління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкри­ває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування — територія (кон­кретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рів­ня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укла­дання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іно­ді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезента­тивними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть ста­новити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають та­кож глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівни­ки не мають прямих відносин зі страховою компанією.