Страхові посередники

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий про­дукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бу­ти об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової пре­мії, сплаченої страхувальником за конкретним договором стра­хування.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових ком­паній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабіне­ту Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, ненале­жний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщува­ти страхові ризики в Ллойді, — це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів па­перу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну ін­формацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

• найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

• предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

• тип (наприклад, факультативне перестрахування);

• клас (страхові ризики);

• ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

• дата та період;

• премія (ставка або сума);

• загальні умови та винятки;

• спеціальні умови (гарантії);

• брокераж;

• андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інфор­мацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, при­значається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового полісу. Безперечно, що перша стадія — це знайти клі­єнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію по­шуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно вико­нувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою «найкраща пора­да». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму ї управління ри­зиком клієнта. Така програма може включати в себе самостраху­вання, а також заходи щодо «поліпшення» ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежо­гасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на стра­ховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом «попиту та пропозиції» і тривають до моменту, коли сторонами буде оста­точно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досяг­нути остаточної годи. Коли ризик є повністю розміщеним, бро­кер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкоду­вання страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необ­хідних документів для висунення вимоги є дуже важливою по­слугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами прове­дення формальних процедур — конче необхідною. Великі броке­ри мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поно­вити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він пред­ставляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком

страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомо­сті про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на досліджен­ня та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не зали­шається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою від­повідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижу­вати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність стра­ховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винаго­роди, що ЇЇ отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем І відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страхо­виками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозво­ляється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам — отримувати будь-які винагороди від клієнта.

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяль­ність.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийня­ла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна «страховий посередник» відсутній поділ на агентів та брокерів.

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимо­га щодо ї\ обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються по­слугами незареєстрованих посередників.