Обґрунтованість належності у осіб процесуальної правосуб’єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист на захист прав та інтересів позивача (статті 118, 122 ЦПК). Ст. 137 ЦПК зобов’язує особу, яка порушує процес, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, які обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов’язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб’єктності сторін, що позивач є тією заінтересованою стороною, про яку сказано в п. 1 ст. 5 ЦПК. І коли буде встановлено, що у справі береучасть неналежна сторона, то суд, керуючись ст. 105 ЦПК, не припиняючи справи, може допустити заміну первісних неналежних позивача чи відповідача, належним позивачем чи відповідачем. Таке право суду розглядається в практиці як його обов’язок.
При виникненні питання про заміну неналежного позивача необхідною є його згода, за наявності якої він вибуває з процесу, а його місце займає належний позивач. Процесуальні дії, виконані неналежним позивачем, немають сили для належного, тому розгляд справи розпочинається спочатку. Якщо неналежний дав згоду на його заміну, а належний не бажає вступити в процес, то суд закриває провадження в справі на підставі відмови позивача від позову. Якщо неналежний позивач не погоджеється на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.
Незалежно від вступу третьої особи в справу суд зобов’язаний розглянути розпочату справу, винести рішення, яким дати відповідь, кому належить право вимоги, хто є належним позивачем.
Для зміни неналежного відповідача іншою особою необхідно мати також згоду позивача. При заміні відповідача розгляд справи починається заново. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача. Відповідь про те, хто є належним відповідачем, буде дана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, стосовно другого відповідача у вимозі буде відмовлено. При відмові у позові до такого відповідача зроблені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Заміна неналежної сторони належною можлива в суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що постановляє мотивовану ухвалу.
В теорії цивільного процесу було порушено питання про те, що повинна бути згода відповідача на його заміну іншим відповідачем і що цим положенням необхідно доповнити відповідну норму ЦПК (в Україні - ст. 105 ЦПК). Це дасть можливість відповідачеві, який не визнає себе зобов’язаним перед позивачем, вимагати розгляду справи по суті і винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову до нього з метою його реабілітації замість заміни іншим відповідачем[5].
На думку інших авторів, реалізація цієї пропозиції, призвела б до ускладнення цивільного процесу в справі і за суттю і є непотрібною. Реабілітуючим може бути не тільки рішення суду про відмову в позові до відповідача, а вже сама ухвала суду про заміну відповідача (що передбачається ЦПК), в мотивувальній частині якої зазначаються підстави заміни - що відповідач неналежний, не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом[6].
6. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО
У процесі провадження по справі в цивільному судочинстві можлива також заміна стоорін іншими особами, коли їх матеріальні права і обов’язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб. Така заміна сторін називається цивільним процесуальним правонаступництвом, зміст понять правонаступництва як переходу прав від сторони до іншої особи визначений ст. 106 ЦПК. Але правом сторони користуються треті особи з самостійними вимогами (ст. 107 ЦПК), участь яких у процесі обумовлена матеріально-правовими відносинами сторін, які можуть вплинути на їх матеріальні права і обов’язки стосовно однієї із сторін, тому процесуальне правонаступництво стосується і третіх осіб.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин (ст. 106 ЦПК) майнового, але неособистого характеру. Заміна суб’єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб’єктом таких правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи прийняття на себе обов’язку іншої особи.
Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони за процесуально-правовими наслідками. При заміні сторони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов’язковими для наступника. При правонаступництві процес продовжується, а при заміні неналежної сторони - процес починається спочатку.
Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, заміна сторін - тільки в суді першої інстанції до постановлення судом рішення в справі. Для настання процесуального правонаступництва наступник повинен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб’єкта якого він замінює. Доказом цього може бути документ про право спадкоємства, договір про уступку прав тощо.
У випадках настання процесуального правонаступництва в разі смерті громадянина або припинення існування юридичної особи, яка була стороною в справі, суд повинен зупинити провадження у справі (ст. 221 ЦПК), в інших випадках і для інших суб’єктів може виникнути тільки потреба відкласти розгляд справи.
Процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалізованих прав попередника на час вступу до справи і виходячи з дії принципу диспозитивності можуть вільно ними розпоряджатися.
Від процесуального правонаступництва сторін і третіх сторін та заміни неналежних сторін належними необхідно відрізняти заміну інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин: тих, що виступають на захист прав інших осіб (ст. 121 ЦПК), а також експертів та перекладачів. Така заміна не має ознак правонаступництва і не викликає властивих йому процесуально-правових наслідків.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гражданское судопроизводство. - Свердловск, 1974.
2. Гражданский процес. - М., 1993.
3. Заворотько П.П., Штефан М. Й. Особи які беруть участь у справі. К., 1967.
4. Лесницкая Л.Ф., Пучинский В.К. Особености ГПК союзных республик. - М., 1970.
5. Штефан М. Й. Цивільний процес. К.: Ін Юре, 1997.
6. Штефан М.Й. Підприємництво і правосуддя. - К., 1992.
7. Цивільно-процесуальний кодекс України затверджений Законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 15.V.1996 року. // Кодекси України. - 1996. - № 3.
Завантажити реферат