Соціально-економічний лад в період 1945 — середина 1950-х pp.

Суспільний лад. У 1945 p. — на початку 50-х років в основному зберігалася та соціальна структура, що була юридичне оформлена в Конституції УРСР 1937 p. Новий статут КПРС, прийнятий на XIX з'їзді партії, виходив з того, що суспільний устрій СРСР складають робітничий клас, трудове селянство і трудова інтелігенція.

Проте війна залишила свій кривавий слід на суспільстві. Перш за все вона заподіяла йому колосальні кількісні збитки. У роки війни загинуло більше 8 млн. мешканців України. Крім того, слід враховувати так звані побічні втрати населення, тобто неминучі у війну зниження народжуваності та збільшення смертності.

Але у ході відбудови та подальшого мирного розвитку країни чисельність населення зростала. Поверталися на Батьківщину де­мобілізовані воїни. До січня 1950 p. частково повернулися громадя­ни, що були насильно угнано у Німеччину на примусову працю.

У 1950 p. чисельність населення України становила 36,6 млн. чол., але довоєнного рівня вона досягла лише у 1958 p.

Змінюється співвідношення між класами і соціальними група­ми. Високими темпами зростала чисельність робітничого класу, підвищувалась його питома вага у складі населення республік. Зростання кількості робітничого класу забезпечували система дер­жавних трудових резервів і організований набір робочої сили за договорами. Особлива увага приділялась зростанню кількості робі­тничого класу в західних областях України.

У повоєнні роки в соціальній структурі України виділяється така фупа, як демобілізовані з лав радянської армії та флоту.

Протягом трьох післявоєнних років повернулося 2,2 млн. чоловік, з них у промисловість прийшло 350 тис. Демобілізовані ставали могутнім джерелом поновлення виробничих сил. Вони привносили в трудові колективи високу свідомість, дисципліну, волю до трудо­вих звершень, вміння оперативно вирішувати завдання, велику енергію. Приходячи до виробництва, управлінського апарату чи в учбову аудиторію, демобілізовані набували нового соціального ста­тусу. Їх відзнакою завжди залишалась колишня служба у збройних силах в роки боротьби з німецьким фашизмом і японським міліта­ризмом.

У 1946 p. Сталін розпочав кампанію за "чистоту" та міцність радянської ідеології. Для цього він мав багато причин. Він розгля­дав народ як велетенську виконавчу силу — "гвинтики" — в жахли­вій машині тоталітаризму. І радянська ідеологія, марксистська од­нодумність повинні були зміцнити цю силу. Сталін страхався наро­ду-переможця, зміцнення його віри у власні можливості, його потягу до волі. Він враховував також пожвавлення впливу демокра­тичної ідеології на радянських людей під час війни.

Сталін доручив керувати боротьбою за чистоту ідеології своє­му вірному підручному секретарю ЦК ВКП(б) О.Жданову. Тому в народі ця кампанія стала називатися "ждановщиною". Ждановщи-на не обминула й Україну. Тут вона насаджувалася особливо енер­гійно. Адже ж український народ довше, ніж народи інших союзних республік, перебував під впливом чужої ідеології. В Україні, як і в Союзі у цілому, ця антилюдська політика проводилася під прово­дом партійних та державних керівників. Особливо старанно діяв тут Л.Каганович, найближча до Сталіна людина. Власно кажучи, його й було послано в Україну у березні 1947 p. першим секретарем ЦК К.ПУ спеціально з цим завданням.

У першу чергу ждановщина обернулася проти інтелігенції, бо саме в ній Сталін вбачав можливість опозиційної сили своєму антинародному курсу. Талановиті представники науки, літератури, мистецтва безпідставно звинувачувалися в ідеологічних відхилен­нях, українському націоналізмі, космополітизмі. Багато з них було позбавлено не лише роботи, а й волі, морально та фізично знищено. Такі найважливіші науки, як генетика, кібернетика, соціологія, були охрещені лженауками, заборонені, а по суті — знищені. Знов відновилися гоніння на школу славетного українського історика М.Грушевського. В результаті свободу творчості було ліквідовано, встановлено повсякденний, суворий контроль за усіма формами ідеологічного життя. Сумний приклад ідеологічних переслідувань — доля видатного поета В.Сосюри. В 1951 р. на нього обрушився шквал злісної критики за щирий патріотичний твір "Любіть Україу!", якого він написав ще у 1944 p. під впливом думок про рідну багатостраждальну землю.

До речі, перебування в компартії аж ніяк не захищало від переслідувань за ідеологічні хиби. У 1949—1952 pp. з рядів КП(б)У було виключено 22175 чоловік (3% її загальної кількості) за обви­нуваченням в українському націоналізмі.

У західних областях України протягом вельми короткого часу існувала суспільна структура відповідно до того ладу, який тут пану­вав до об'єднання цих земель з радянською Україною. У класі селян розрізняли три групи: бідняки, середняки та "куркулі". Зберігалися капіталістичні підприємства в промисловості та торгівлі. Але у 1945— 1950 pp. внаслідок завершення тут суцільної колективізації із колиш­ніх бідняків і середняків був сформований клас колгоспного селянс­тва, а "куркульство" було ліквідовано, Втім ліквідація "куркулів" відбувалася уже випробуваними жорстокими засобами, разом з цим безпідставно ліквідували господарство багатьох селянських прошар­ків. У той же час у західних областях пануюче становище зайняла державна промисловість, капіталістичний підприємець був остаточно витіснений з промислового виробництва.

У повоєнні роки в Західній Україні існувала певна група людей, які виступали проти відновлення тут радянської влади, її "революційних" перетворень. Юридичне, за радянським правом, вони підпадали під категорію "класових ворогів". Соціальне поход­ження цих людей було різним, але їх об'єднувало неприйняття соціалізму і радянської держави. Справедливість вимагає сказати про те, що дії цих людей були певною мірою відповіддю на хибну, негуманну політику радянської держави в західних областях. Ця політика не враховувала специфіки історичної долі населення цих земель, їх відмінності від населення радянської України, визнавала за краще жахливі репресивні заходи, щоб прискорити виконання державних завдань.

Внаслідок цих обставин у Західній Україні розпочалася спра­вжня громадянська війна. З одного боку в ній виступали ОУН і УПА та підтримуючі їх сили, а з другого — радянська держава з власними збройними силами. Ця війна закінчилася тільки на поча­тку 50-х років. Вирішальну роль відіграло воєнне придушення руху ОУН радянськими збройними силами. До Сибіру було депортовано понад 200 тис. жителів Західної України.

Окупаційний режим, а також жорстока політика Сталіна, за якою з України до Середньої Азії та Сибіру депортували деякі етнічні спільності (німців, татарів, поляків та ін.) нібито за їх зрадницьку діяльність, співробітництво з фашистами, призвели до змін в національному складі України.