Розвиток федеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками

Федеративні зв'язки радянських республік до укладення воєнно-політичного союзу. Наприкінці 1918 — на початку 1919 pp. отримали розвиток такі форми зв'язків між радянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. Ці форми державних зв'язків визначалися такими принципами: тотожність суспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК кому­ністичної партії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федерації особливе становище РСФРР.

Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919 p. заявив, що міцний зв'язок з усіма радянськими республіками є умовою торже­ства радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовий робітничо-се­лянський уряд УСРР за ініціативою ЦК РКП(б) звернувся безпосе­редньо до радянських урядів Росії, Латвії, Білорусі, Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Головним виразником тенденції до об'єднання, провідною силою цього процесу виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади і боротьби за соціалізм. На цьому етапі такі лозунги ще позитивно сприймалися значною частиною пролетарів.

Більшовикам необхідно було передусім забезпечити єдність командування Червоною армією України і збройними силами РСФРР. З цією метою Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР вирішив направити постійного представника командування української Червоної армії до Ставки головнокомандуючого зброй­ними силами РСФРР. 11 лютого 1919 p. нарком військових справ України М.Подвойський видав наказ, згідно з яким військове зако­нодавство РСФРР, а також накази та розпорядження Реввійськради і Наркомату військових справ РСФРР поширювалися на територію України. Встановлювалися також тісні зв'язки між окремими вій­ськовими установами і органами радянських республік, утворюва­лися деякі об'єднані допоміжні органи, діяльність яких була пов'я­зана з армією.

Велика увага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Наприкінці січня 1919 p. уряд УСРР прийняв поста­нову "Про підпорядкування відділу шляхів сполучення Тимчасово­го робітничо-селянського уряду України Народному комісаріату шляхів сполучення РСФРР".

Значні кроки були зроблені в напрямку об'єднання фінансів. В Україні відкрилися відділення народного банку радянської Росії. Єдиною була грошова система республік, основана на радянському карбованці.

На початку 1919 p. склалася і така ознака тогочасного "феде­ративного характеру" відносин між радянськими республіками, як спільність громадянства.

Раднарком РСФРР для зв'язку і найбільш оперативної коор­динації політики радянських республік призначив при їх урядах своїх уповноважених. У свою чергу, Україна на початку 1919 p. надіслала своїх уповноважених до Раднаркому РСФРР.

Практичні кроки урядів республік по зміцненню державних зв'язків були спрямовані на здійснення більшовицьких ідей націо­нально-державного будівництва, які були закріплені у програмі партії, прийнятій VIII з'їздом РКП(б). Програма партії передбачала федеративне об'єднання радянських республік як одну з перехідних форм на шляху до повної державної єдності.

У розвитку більшовицької інтеграції в Україні велику роль відіграв III з'їзд КП(б)У. Його постанови знайшли законодавче втілення в рішеннях III Всеукраїнського з'їзду Рад. З'їзд Рад схвалив заходи Тимчасового робітничо-селянського уряду, спрямовані на здійснення військового співробітництва, зближення з радянсь­кою Росією та іншими радянськими республіками. У першій Кон­ституції УСРР, прийнятій з'їздом, проголошувалося: "Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про повну свою солі­дарність з нині існуючими вже Радянськими республіками та про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання". Український радянський уряд, зокрема, обговорив пропозицію Ви­щої ради народного господарства Росії про об'єднання ВРНГ та Ради народного господарства України. Наприкінці березня 1919 p. було укладено угоду між ВРНГ та РНГ України про проведення єдиної економічної політики.

Встановлювалися й розвивалися контакти і співробітництво також між іншими відомствами радянської Росії та України. Особ­ливо тісною була єдність а галузі зовнішньої політики.

В УСРР та інших радянських республіках на підставі директив більшовицької партії широко враховувався законодавчий досвід РСФРР. Декларація Тимчасового робітничо-селянського уряду УСРР від 26 січня 1919 p. поширила на Україну дію всіх законо­давчих актів РСФРР в галузі охорони праці та соціального страху­вання. Застосовувався й законодавчий матеріал РСФРР, яким регу­лювалися інші галузі державного життя.

Слід мати на увазі, що при такому федеративному будівництві часто ігнорувалися особливості національного розвитку, прагнення народів до самобутності, розвитку національної культури. Таким чином, ще до укладення угоди від 1 червня 1919 p. між РСФРР, УСРР та іншими радянськими республіками складалися характерні форми державного зв'язку, які знайшли розвиток і юридичне офо­рмлення в наступних договорах, укладених між ними.

Воєнно-політичний союз УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками. Необхідність подальшого зміцнення об'єднання ра­дянських республік диктувалася метою, про яку на той час дбали більшовики, — проведення в життя ідеї світової пролетарської революції. Заходи щодо союзу радянських республік протягом бе­резня—травня неодноразово обговорювалися ЦК РКП(б). Вони передусім зводилися до забезпечення тісної єдності республік, особливої ролі в цьому процесі радянської Росії. У квітні 1919 p. ЦК РКП(б) ухвалив директиви для ЦК РКП(б)У щодо необхідності єдності дій радянської України та радянської Росії.

РСФРР відігравала провідну роль в оформленні федеративних відносин не тільки внаслідок її економічної та військової могутно­сті, накопиченого досвіду суспільних перетворень, айв силу того, що багато її органів уже насправді виконували функції загально федеративних органів.

Особливо гостро відчувалася необхідність подальшого зміц­нення зв'язків радянських республік внаслідок наступу білогвардій­ських військ Денікіна. Форми федеративних відносин, які склалися на початку 1919 р., в нових умовах уже не забезпечували централі­зоване використання сил і вельми бідних ресурсів радянських рес­публік. На утвердженні диктатури пролетаріату особливо познача­лася відсутність єдиної армії.

2 квітня 1919 р. на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) були ухвалені директиви військовому командуванню і ЦК КП(б)У про єдність в галузі військової політики. Політбюро і Оргбюро ЦК РКП(б) вирішили також винести питання про об'єднання військо­вих сил радянських республік на найближчий пленум ЦК РКП(б). Ленін пропонував об'єднати збройні сили республік, органи поста­чання, транспорту і зв'язку під керівництвом Ради оборони та інших відповідних органів РСФРР. Зрозуміло, це суттєво зачіпало суверенітет республік. Ці ідеї були закріплені в рішеннях пленуму ЦК РКП(б), який відбувся 4 травня.