Однак, через об’єктивні та суб’єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої, ієрархічної побудови, єдності, комплексності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його норм на практиці, зокрема через те, що окремі цілісні проблеми вирішуються в різних нормативних актах фрагментарно і без узгодження між собою. При цьому не враховується специфіка традиційної правової доктрини, за якою сформовано національну ментальність нашого населення, юридичної науки, інші особливості соціального та державного устрою.
Порівняльний аналіз свідчить, що законодавство України у сфері інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та різне тлумачення близьких за формою і змістом понять та категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що викликає соціальну ентропію (невизначеність). Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти в інформаційних правовідносинах та правовий хаос; у сфері боротьби зі злочинністю створено умови для можливого маніпулювання при визначенні ознак злочину, а це, в свою чергу, дає змогу уникати правопорушникам відповідальності; по-друге, велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування, в першу чергу працівниками правоохоронних органів у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, а особливо такою, що має ознаки організованої. Це призводить до зниження рівня виявлення, розкриття та доведення до суду кримінальних справ про такі злочини в Україні.
У той же час, як свідчать дослідження, рівень виявлення та розкриття таких злочинів правоохоронними органами за кордоном постійно зростає: у ФРН з 1991 року кількість виявлення комп’ютерних злочинів постійно збільшується. У 1997 році у цій країні було зареєстровано 39 331 комп’ютерний злочин, у 1998 році – 46 022, що становить приріст 14,5%; у Франції кількість комп’ютерних злочинів збільшується на 30 – 40% щорічно; у Китаї річний темп зростання комп’ютерної злочинності – 30% (у Міністерстві громадської безпеки країни зареєстровано близько 100 таких злочинів); у США тільки ФБР у 1999 році розслідувало більше 500 справ, пов’язаних з комп’ютерними злочинами, не враховуючи дитячої порнографії у комп’ютерній мережі.
Латентність комп’ютерної злочинності, зокрема, такого її різновиду, що набув у кримінології назви “комп’ютерне піратство” (порушення права на інтелектуальну власність щодо комп’ютерних програм та автоматизованих баз даних), породжує за кордоном негативний імідж України. У зв’язку з цим вона стає країною з ризикованим режимом довгострокового інвестування з боку багатьох потенційних інвесторів, зокрема у сфері впровадження сучасних електронних інформаційних технологій; по-третє, мають місце розбіжності щодо розуміння структури системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходів до її формування. Нерідко до системи законодавства включають норми, що виражені в підзаконних нормативних актах. У практиці правозастосування це створює колізію юридичних норм: ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту. Особливо це відчувається у сфері судового захисту (цивільно-правового, адміністративно-правового та кримінально-правового) щодо права інтелектуальної власності на комп’ютерні програми. Слід зазначити, що в Україні стосовно цього немає відповідної судової практики. Не маючи захисту законних прав з боку держави, громадяни та приватні організації (розробники комп’ютерних програм і автоматизованих баз даних) захищають своє право інтелектуальної власності нецивілізованими, протиправними методами: створюють комп’ютерні програми, що серед фахівців називаються “комп’ютерними логічними бомбами” як різновид “комп’ютерних вірусів”. Такі програми здатні спричинити перекручення чи знищення інформації в автоматизованих системах, якщо інформаційні ресурси отримані несанкціоновано (з порушенням авторського права чи патентно-ліцензійного права на об’єкти інтелектуальної власності).
Як свідчать дослідження, сукупність правових норм у сфері суспільних інформаційних відносин, визначених в законах і підзаконних актах, досягла за їх кількістю критичного стану (маси), що зумовлює необхідність виділення їх в окремий, синтетичний автономний міжгалузевий комплексний інститут права та легальну (законодавчу) систематизацію в два етапи: перший – інкорпорацію на законодавчому рівні через визначення, виділення і введення у Звід законів України окремого розділу – “Інформаційне законодавство”; другий етап – кодифікацію на рівні окремого кодексу. Тобто, одним зі шляхів подолання проблем у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин повинна бути законодавча систематизація норм права.
В Україні щодо систематизації законодавства склалися певні позитивні національні традиції, що перевірено часом. Ідея легальної систематизації правових норм у сфері інформаційних відносин загалом науково визначена та обгрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців і має відповідні теоретичні напрацювання.
Вітчизняними науковцями в галузі інформатики та теорії права запропоновано новий підхід (когнітивний) щодо правового регулювання суспільних відносин. Цей підхід базується на застосуванні принципів і методів інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення. На межі цих наук виникли наукові дисципліни: правова інформатика, інформаційне право, тектологія (теорія організації) інформаційної безпеки, захист інформації в автоматизованих системах та ін.
Розвиток теоретико-правової бази регулювання суспільних інформаційних відносин в нашій країні враховує зарубіжний досвід. Проте, особлива увага повинна звертатися на виявлення причин та умов, а також дослідження недоліків, для уникнення їх у правотворчій та правозастосовній діяльності, запобігання негативних для суспільства наслідків інформатизації.
Науковцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю у співпраці з науковцями Національної академії внутрішніх справ України та Центром правової інформатики розроблено проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ця концепція 6 жовтня 2000 року розглянута на засідання Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Намічено ряд заходів щодо її широкого обговорення серед громадськості України. з матеріалами проекту Концепції можна ознайомитися на веб-сторінці Міжвідомчого НДЦ в Інтернет за адресою http://mndc. naiau. kiev. ua
Вважаємо, що Концепція може бути покладена в основу організації комплексного удосконалення правового регулювання соціальних інформаційних відносин в Україні, а також сприяти організації профілактики та розкриттю злочинів, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій, у тому числі таких, що мають ознаки організованої злочинності.
Завантажити реферат