Чинники, що сприяють виникненню кровотеч

Метод цей має свої недоліки. Вве­дення тампонів гальмує регенерацію тканин, у разі тампонування свіжих ран створюється небезпека їх інфіку­вання; раннє видалення тампона може бути причиною вторинної кровотечі.

Для виготовлення тампонів вико­ристовують білу гігроскопічну стериль­ну суху або просочену антисептичним розчином чи гарячим ізотонічним роз­чином натрію хлориду марлю.

Видаляти тампон рекомендують не раніше як через 6—7 діб. Маніпуля­ція ця часто буває болючою, тому її треба проводити після знеболення.

І все-таки найчастіше для остаточ­ного спинення кровотечі вдаються до оперативного втручання, під час якого виконують різні маніпуляції.

Накладання лігатури на кровоточи­ву судину (шовк, кетгут, синтетичні нитки тощо) проводять так. Судину захоплюють спеціальним кровоспин­ним затискачем і нижче перев'язують. Перед цим судину бажано ізолювати від прилеглих тканин. Перед тим як захопити кровоточиву судину, треба добре роздивитися, щоб не потрапи­ли в затискач сусідні близько розта­шовані тканини і органи (нерви, киш­ки та ін.). Для зав'язування лігатури можна використовувати різні види вузлів: морський (под­війний), при якому кінці в першій і другій петлях проводять у протилеж­ному напрямку; хірургічний, що яв­ляє собою морський вузол з под­війним закрученням першої петлі; ба­б'ячий (подвійний) — кінці в першій і другій петлях проводять у такому са­мому напрямку. Хірургічний вузол на­дійніший, а тому ним користуються під час перев'язування великих судин. Для середніх і дрібних судин вистачає морсь­кого вузла. Баб'ячий вузол є ненадій­ний, може зісковзнути, а тому його за­стосовують рідко.

Для запобігання ретроградній кро­вотечі треба перев'язувати обидва кінці судини (проксимальний і дистальний).

У деяких випадках на судину (рідко на артерію, частіше на вену) накла­дають бічну лігатуру. Така лігатура не перекриває просвіту судини, а лише дещо його звужує.

У разі накладання на судину ліга­тури перше затягування нитки прово­дять при накладеному затискачі, дру­ге — після його зняття.

Прошивання судини. Метод цей застосовується у разі небезпеки зісков­зування лігатури із судини. Затискач із затисненою судиною піднімають дещо вгору, під кінчиком затискача проколюють голкою з ниткою м'які тканини із судиною і перев'язують їх по обидва боки від нього.

Недоліком описаного вище методу є те, що голку з ниткою проводять сліпо, через що є небезпека проко­лювання судин, які глибше розташо­вані, і виникнення з них додаткової кровотечі.

Обколювання кровоточивої судини застосовують тоді, коли захопити за­тискачем кровоточиве місце в судині важко або його в рані не видно. Нит­ку з допомогою голки проводять через м'які тканини навколо і поблизу судини (за типом «кисету») і зав'язу­ють. При цьому судина стискається разом із м'якими тканинами. Метод застосовують при перев'язуванні судин шлема, твердої мозкової оболонки, фасцій, деяких м'язів, сальника, брижі.

Недоліком цього методу, як і по­переднього, є те, що прошивання проводиться всліпу.

До вимушених механічних методів остаточного зупинення кровотечі можна зарахувати залишення в рані (на затиснутій судині) затискача (а demeure) строком на 4—7 діб до тромбування. Метод ненадійний і застосовується рідко, вимушено, у разі пошкодження в глибоких ранах великих судин і неможливості засто­сувати інші методи зупинення кро­вотечі.

При кровотечі із судини, яка роз­ташована в септичній, гнійній рані або пухлині, що розпадається, коли тех­нічно неможливо застосувати жоден із описаних вище методів, виконують пе­рев'язку судини проксимальніше від місця кровотечі, у здорових тканинах. Показаннями до такої перев'язки є: не­можливість перев'язати кровоточиву судину в рані через її ламкість, гниль­ний розпад або розчавлення тканин, оскільки будь-яка орієнтація в них стає неможливою. Крім того, цей метод можна застосовувати як попередній етап перед деякими операціями (пе­рев'язування зовнішньої сонної ар­терії перед резекцією щелепи, пере­в'язування язикової артерії перед ви­даленням язика). Описуваний метод має і негативні сторони: за добре роз­винених колатералей кровотеча може продовжуватися, а у разі погано роз­винених — може змертвіти ділянка, яка кровопостачається перев'язаною' артерією.

Штучна емболізація судин частіше використовується у разі кровотеч з легеневих, бронхіальних, мозкових, шлункових судин. Метод полягає в тому, що під рентгенологічним конт­ролем через спеціальний катетер, уве­дений в кровоточиву судину, вводять емболи, які закривають її просвіт. Звичайно це кульки желатину, силі­кону, полістиролу. Згодом у місці знаходження ембола утворюється згу­сток крові.

Ідеальним механічним методом остаточного зупинення кровотечі є накладання судинного шва або заміна пошкодженого відрізка судини транс­плантатом (консервована судина або синтетичний трансплантат). Наклада­ти судинний шов повинен уміти кож­ний хірург. Позитивною якістю цьо­го методу є те, що при ньому по­вністю відновлюється кровообіг у по­шкодженому руслі. Великі судини можна зшивати без використання оп­тики, дрібні — за допомогою мікрохірургічної техніки. Підчас накладан­ня судинного шва треба дотримувати таких умов:

а) найсуворіша асептика і антисеп­тика, оскільки зшивання судин бага­то в чому залежить від стану рани;

б) обов'язково з'єднувати судини внутрішніми їх оболонками;

в) наявність відповідних інстру­ментів для накладання шва — тонких анатомічних пінцетів, атравматичних голок, голкотримача (у останні роки запропоновано спеціальні апарати, за допомогою яких судини з'єднують танталовими скріпками або спеціаль­ним медичним клеєм);

г) уникнення травматизації і відок­ремлення судини від зовнішньої обо­лонки (денудація) на значній відстані, бо при цьому можуть пошкоджувати­ся судини, які живлять її стінку.

У разі повного розриву судини на­кладають круговий шов, у разі при­стінкового—бічний.

Для запобігання тромбуванню су­дини в місці її зшивання в просвіт і навколо неї вводять гепарин.

Фізичні (переважно термічні) мето­ди зупинення кровотечі грунтуються на застосуванні високих або низьких тем­ператур. Низькі температури зумов­люють спазм судин, високі — коагу­ляцію білків і утворення тромбу. Хо­лод використовують для зупинки шлункової або дуоденальної кровотечі виразкового походження. Це один із методів консервативної терапії. Хво­рому дають ковтати лід або приклада­ють до надчеревної ділянки міхур з льодом. Дія холоду на розташовані глибоко кровоточиві судини рефлек­торна. Лід застосовують і у разі внут-рішньошкірних чи підшкірних крово­виливів. Треба пам'ятати, що засто­сування холоду з метою зупинення кровотечі ненадійне. Тривалий вплив холоду за одночасного порушення живлення тканин може призвести до некрозу шкіри відповідної ділянки.

Для зупинення кровотечі за допо­могою високих температур можуть бути використані: гарячий (56—60 °С) ізотонічний розчин натрію хлориду (кровотечі з м'язів, паренхіматозних органів чи кісткової тканини); електроніж (наконечник розжарюється за допомогою електричного струму, а під час дотику до тканин у них утворюєть­ся висока температура, яка коагулює білки крові); біактивні електроди Шамраєвського — біактивні ножиці, пінцети (при стисканні братців пінце­ту або ножиць між ними виникає електричний струм, що також зумов­лює підвищення температури в тка­нині і утворення тромбу).