Спостереження та догляд за органами травлення

Догляд за системою травлення пе­редбачає спостереження за всіма її орга­нами, починаючи від ротової порож­нини і закінчуючи нижніми відділами кишечнику.

Особливу увагу приділяють язику. Недарма кажуть, що язик — це дзерка­ло шлунка і ротової порожнини. За наявності на язику нальоту його треба зчищувати паличкою або шпателем, обмотавши їх марлею. Хворі повинні систематично полоскати рот дезінфіку-ючим розчином (борною кислотою, риванолом, слабкими розчинами пере­кису водню або калію перманганату — 1—2 кристали на склянку води). Це проводять з метою очищення порожни­ни рота від мікробів, які завжди у ве­ликій кількості містяться в ній.

У хворих, які не можуть робити цього самостійно, язик і всю порожнину рота треба старанно двічі на день витирати ватним тампоном, змоченим одним із антисептичних засобів. Якщо язик су­хий, його змащують гліцерином.

Велику увагу треба приділяти тим, у кого через хворобу чи операцію ви­никло блювання. У ослаблених хво­рих, які не прокинулися ще після нар­козу, виникає небезпека потраплян­ня блювотних мас у трахею, що може призвести до тяжких ускладнень, зок­рема до асфіксії. Коли дозволяє стан хворих, їх треба при цьому посадити, а коли це неможливо, — повернути голову хворого в лівий бік, опустити її дещо вниз, відкрити йому рот, фіксувати у витягнутому положенні язик . Для збирання блювот­них мас під куточок рота підкладають рушник або якусь посудину. Після за­кінчення блювання ротову порожнину ретельно осушують, а коли дозволяє стан хворого, дають йому можливість прополоскати рот водою.

У передопераційний період при дея­ких патологічних станах (звуження воро­таря шлунка внаслідок рубцювання ви­разки), а також у післяопераційний ви­никає потреба спорожнити шлунок та промити його. Звичайно шлунок проми­вають через тонкий поліхлорвінілові™ назогастральний зонд за допомогою лійки або шприца Жане розчином хлористовод­невої кислоти або натрію гідрокарбо­нату (залежно від кислотності шлункового соку) до чистої води. У разі користуван­ня шприцом не рекомендується насиль­но проводити промивання за допомогою поршня (особливо відсмоктувати вміст шлунка) у зв'язку з можливістю крово­течі. Промивання повинно здійснюва­тися самопливом, за принципом дії си­фона (піднімати і опускати лійку чи шприц Жане вище і нижче від положен­ня тіла хворого). Перед уведенням кінець зонда бажано змастити гліцерином. Щоб не облити білизну і постіль водою, перед промиванням шлунка хворого прикривають клейонкою. Воду після промивання зливають у миску.

Перед операцією на органах травлен­ня і під час післяопераційного періоду важливу увагу приділяють станові ки­шечнику. Оскільки ситі хворі краще переносять операцію, треба подбати, щоб верхній і нижній відділи кишеч­нику були порожніми, а в середньому відділі була невелика кількість високо­калорійної їжі. Напередодні операції хворим ставлять очисну клізму. Для цього потрібні кварта Есмарха або лійка, зонд з ебонітовим, гутаперче­вим або скляним наконечником. Ос­танній змащують вазеліном і вставля­ють в ампулу прямої кишки, а в лійку наливають 1—1,5л води. Після очисної клізми хворий протягом 10 хв по­винен затримати в кишках воду.

Дія очисної клізми полягає в збуд­женні перистальтики кишок рідиною, а також у подрібненні і розрідженні су­хих шматків калу.

У деяких випадках (за підозри на не­прохідність кишок, перед операцією на товстій кишці) треба хворому постави­ти сифонну клізму. Техніка проведен­ня її дещо відрізняється від техніки про­ведення очисної. Якщо очисну клізму ставить сестра, то сифонну у багатьох випадках (підозра на непрохідність ки­шок) для правильної оцінки її ефектив­ності ставить лікар або медсестра в при­сутності його. Відрізняється й сама методика ставлення сифонної клізми. Для її проведення треба мати товстий (1—1,5 см у діаметрі) гумовий (без на­конечника), на кінці тупо заокруглений зонд, лійку, відро з водою і миску. Зонд посередині перерваний і з'єдна­ний скляною трубкою (щоб спостеріга­ти, як відходять кал і гази). Положен­ня хворого на спині із зігнутими в куль­шових суглобах ногами або на лівому боці з приведеними до живота ногами.

У основі процедури лежить принцип сифона. Хірург вставляє вказівники палець лівої руки в ампулу прямої киш­ки і по пальцю правою рукою вводить зонд. Палець служить контролем для запобігання скручуванню трубки в ам­пулі прямої кишки.

Зонд уводять на глибину 30—40 см. У опущену лійку наливають воду і піднімають її. У міру витікання води в кишки лійку заповнюють водою. За один раз через лійку наливають 1 — 1,5 л води (залежно від самопочуття хворого). Після цього лійку опускають нижче від тіла хворого, дещо перехиляючи її вбік. Стежать за відходженням калу і газів. Після витікання з кишечнику води (ра­зом із калом і газами) в лійку знову на­ливають воду (стежать, аби не потрап­ляло повітря) і піднімають її. Процеду­ру повторюють багато разів. Для про­мивання кишок треба 10—15л води.

Після закінчення процедури хворо­го (залежно від його стану) додатково садять на унітаз або судно.

Для стимуляції спорожнення кишеч­нику при атонічному запорі, особливо у людей похилого і старечого віку, при-

значають гіпертонічну (сольову) клізму. До складу рідини, яку вводять у киш­ки, входять 10 % розчин натрію хлори­ду або 20—ЗО % розчин магнію сульфа­ту. За допомогою гумового наконечни­ка або шприца Жане в ампулу прямої кишки вводять 50—100 мл рідини. Гіпертонічні розчини не лише подраз­нюють слизову оболонку кишок, сти­мулюючи тим самим перистальтику, а й сприяють переходу тканинної рідини в кишки за рахунок осмотичної дії. Після введення рідини хворому реко­мендують 20—ЗО хв утриматися від акту дефекації, після чого його садять на судно або унітаз.

Фарфорове судно дезінфікують роз­чином сулеми (1:1000), металеве — З % розчином лізолу або 3 % мильно-карболовим. Після дезінфекції його споліскують гарячою водою. Судно тре­ба підкладати підігрітим. Вода для клізм новина мати температуру 35—38 °С. За­стосування холодної води не бажане, бо вона може спричинити спазм кишок і затримку випорожнення.

На особливу увагу заслуговують хворі, у яких мимовільно виділяється кал (нетримання калу—дисхезія). Це звичайно тяжкохворі, непритомні па­цієнти. Їм треба давати їжу, яка має в'яжучу дію. Щодня вранці кишки спо­рожнюють за допомогою клізми. Про­тягом доби багато разів підкладають під хворого судно. Краще користуватися м'яким гумовим судном, на якому хво­рий може лежати протягом доби.

Харчування хірургічного хворого має велике значення для його одужання. Про це треба пам'ятати ще в перед­операційний період. Перед плановими операціями краще здійснювати його оральним шляхом. Коли це неможли­во, застосовують парентеральне (часті­ше внутрішньовенне) введення або вво­дять їжу через назогастральний зонд, гастро- чи снтеростому. Розрізняють індивідуальну і загальну дієту. Більшість хворих до операції перебувають на за­гальній дієті. Деякі хворі (із захворю­ванням печінки, підшлункової залози, виразковою хворобою шлунка і дванад­цятипалої кишки і ін.) потребують