У багатьох випадках при лікуванні хворих можна обійтися без переливання не лише цільної крові, а навіть ії компонентів, скориставшись кровоза-мінними препаратами. Це речовини, які у разі внутрішньовенного введення в організм хворого можуть певною мірою замінити донорську кров. Їх застосовують для лікування різних захворювань.
Сьогодні запропоновано багато класифікацій кровозамінних препаратів. Більшість із них громіздкі, часто неповні. Найпростішою і в той же час достатньою щодо охоплення є така класифікація: 1) кровозамінники гемодинамічної дії (протишокові);
2) кровозамінники дезінтоксикаційної дії; 3) кровозамінники для парентерального харчування; 4) кристалоїдні (сольові) розчини.
Кровозамінники гемодинамічної дії часто називають протишоковими, бо застосовують їх переважно для лікування шоку (травматичного, опікового, операційного) і гострої крововтрати. Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки. З цією метою використовуються препарати, виготовлені з декстрану, желатину, оксиетилкрохмалю.
Лікувальна ефективність протишокових розчинів пояснюється їх високим колоідно-осмотичним тиском, гідрофільністю колоїдів, що дає можливість збільшити ОЦК. Крім цього, вони зменшують стаз і агрегацію еритроцитів або запобігають їм.
З протишокових кровозамінників особливо виділяють декстрани — полімери глюкози з високою (70 000) або середньою (40 000—50 000) молекулярною масою. Яскравим їх представником є поліглюкін. Це водорозчинний декстран, середньомолекулярний полімер глюкози. Внутрішньовенне його введення супроводжується збільшенням об'єму циркулюючої рідини в кровоносному руслі. Це пояснюється ВИСОКИМ КОЛОІДНО-ОСМОТИЧНИМ тиском поліглюкіну, тривалим
перебуванням його в кровоносному руслі. Випускають у флаконах по 400 мл. Термін зберігання — 5 років.
Желатиноль — 8 % розчин частково гідролізованого желатину. Одержують препарат з колагеновмісних тканин великої рогатої худоби. Випускають у флаконах по 250—400 мл. Термін зберігання — 3 роки. Молекулярна маса желатинолю становить 20 000 — 40 000. Дози препарату залежать від стану хворого. Одночасно можна ввести до 2 л.
Оксиетилкрохмаль — молекула крохмалю. Молекулярна маса — від 10 000 до 2 500 000. Використовується у 6 % розчині.
Полівінол — 2,5 % полівініловий спирт.
Протишокові кровозамінники вводять внутрішньовенне і внутрішньо-артеріально. Оптимальну дозу визначають індивідуально (до 2000 мл).
Перед уведенням вищеназваних препаратів треба визначити групу крові реципієнта, бо у разі введення більшої кількості кровозамінників гемодинамічної дії можуть виникнути порушення в системі згортання крові і важко буде визначити групу крові.
Кровозамінники дезінтоксикаційноі дії. Лікувальний ефект цих розчинів зумовлений тим, що вони зв'язують токсини і виводять їх через нирковий бар'єр. Крім цього, ліквідуючи стаз еритроцитів у капілярах, вони зменшують гіпоксію органів і тканин, поліпшують функцію нирок, підвищують діурез. Під впливом дезінтокси-каційних кровозамінників внутрішньоклітинна рідина переходить у судинне русло, що в свою чергу веде до збільшення ОЦК і поліпшення гемодинаміки. До цієї групи речовин належать: гемодез, реополіглюкін, рео-глюман, полідез, ентеродез, нео-компенсан.
Гемодез — низькомолекулярний декстран. Випускають його у флаконах по 150, 250, 400 мл. Термін зберігання — 5 років.
Аналогічні гемодезу препарати випускають за кордоном під назвами "Неокомпенсан" та "Перистан".
Реополіглюкін — також низькомолекулярний декстран. Випускають його у флаконах по 400 мл.
Реоглюман (суміш реополіглюкіну і манітолу) — прозора, безбарвна рідина без запаху. Випускають у флаконах по 100, 200, 400 мл.
Полідез — 3 % розчин полівінілового спирту в ізотонічному розчині натрію хлориду. Препарат добре зв'язує токсини, швидко виводиться зі сечею.
Ентеродез — препарат низькомолекулярного полівінілпіролідону. Рекомендують приймати всередину в дозі 5 г 1—3 рази на добу.
Кровозамінники для парентерального живлення. Показані в тих випадках, коли хворий з тих чи інших причин не може приймати їжу або вона, надходячи в травний канал, не всмоктується в ньому.
Визначити потребу в парентеральному харчуванні в кількісному і якісному відношенні тяжко. Існує багато способів виявлення білково-енергетичного дефіциту — від звичайної антропометрії до складних радіонуклідних методів дослідження.
Простішими можна вважати такі критерії: 1) швидка несподівана втрата маси тіла на 10 % і більше; 2) маса тіла менша на 80 % за нормальну порівняно із зростом; 3) зниження рівня сироваткового альбуміну понад ЗО г/л; 4) загальна кількість лімфоцитів понад 1,2 • 109 /л.
Показання до парентерального харчування можна поділити на абсолютні й відносні. До абсолютних належать такі: перед операцією з приводу захворювань глотки, стравоходу, шлунка за наявності перешкод для проходження їжі (пухлини, звуження); у перші 3—7 діб (до початку ентераль-ного харчування) після видалення гортані і великих оперативних втручань на глотці, стравоході, травному каналі;
перші дні після масивних операцій на органах грудної клітки, заочеревин-ного простору; тяжкі травми, а також нійно-септичні процеси; тяжкі ускладнення в післяопераційний період (перитоніт, шлункові, кишкові, жовчні, панкреатичні нориці); гострий панкреатит; термінальні стани в реаніматологічній практиці.
Відносні показання до парентераль-ного харчування: захворювання органів травлення, які супроводжуються значними порушеннями функцій травлення, всмоктування і моторики; захворювання, які супроводжуються вираженою білковою недостатністю або порушенням синтезу білка (цироз печінки, гепатит, патологія жовчновивідних шляхів); чітко виражені порушення білкового обміну у хворих хірургічного профілю у передопераційний період.
За абсолютних показань парентеральне харчування повинно бути повним (містити всі компоненти харчування); за відносних показань (коли зберігається ентеральний шлях) воно може бути частковим. Характер трансфузійної рідини і її кількість визначаються з урахуванням ступеня порушення процесів обміну речовин.
Препарати для парентерального харчування можна розділити на дві групи, а саме: джерела азоту і джерела енергії.
Препаратами, які дозволяють у короткий строк парентеральним шляхом компенсувати потребу організму в азоті, є білкові гідролізати (гідро-лізин, гідролізат казеїну , амінопеп-тид, амінозол, аміген і ін.). Це — суміші амінокислот і простих пептидів.
Для забезпечення азотної рівноваги і створення позитивного азотного балансу треба щоденно вводити 1,5— 2 л гідролізатів.
Гідролізати виготовляють із сироваткових білків крові тварин і людини, які гідролізують ферментами, основами, кислотами.
Випускають ці препарати у флаконах по 200—400 мл.
Широко застосовують для парентерального білкового харчування збалансовані амінокислотні суміші, що містять вільні L-амінокислоти (поліамін, моріанін, амінофузин, фреамін і ін.).