Залози внутрішньої секреції. Їх коротка характеристика, фізіологічне значення. Поняття про тканинні гормони

Клінічно мікседема проявляється одутлістю обличчя, шиї та тіла, випаданням волосся, сиплим грубим голосом (набряк гортані), зниженням температури тіла, функцій ста­тевих залоз, особливо у жінок (припиненням менструації), психічною загальмованістю, в'ялістю, сонливістю, знижен­ням інтелекту.

У дітей виявляється відставання в рості та розумовому розвитку, недоумство тощо. Для зовнішнього вигляду кре­тина характерні постійно відкритий рот і висунутий язик.

Гіперфункція щитоподібної залози призводить. до ти­реотоксикозу — базедової хвороби, яка в 80% випадків роз­вивається після психічної травми, що підтверджує тісний зв'язок між ендокринними залозами та нервовою системою. Базедова хвороба супроводжується збільшенням щитопо­дібної залози, витрішкуватістю, тахікардією (прискоренням частоти серцевих скорочень), підвищенням основного обмі­ну і пов'язаним з цим виснаженням, подразливістю та іншими ознаками. При цьому спостерігається надлишкова кіль­кість гормонів щитоподібної залози в крові.

При недостатньому надходженні йоду в організм розви­вається зоб — гіпертрофія щитоподібної залози без пору­шення її функції, але із зниженою продукцією гормонів. Для профілактики цього захворювання в місцях ендемічних по зобу додають у їжу невелику кількість йоду (0,08 мг). Найчастіше йодують сіль. Найбільш інформативними ме­тодами дослідження функціонального стану щитоподібної залози є метод сканування з одержанням гаммограм, ауто-радіографія та за допомогою ультразвуку. Не втратило свого значення й дослідження основного обміну.

Висновки про результати досліджень поглинання радіо­активного йоду повинні бути особливо виваженими, оскіль­ки в районах з йодною недостатністю щитоподібна залоза здорових людей та при деяких формах зоба без деструктив­них змін посилено поглинає радіоактивний йод і затримує його в за'язку з «йодним голодуванням». Навпаки, при ве­ликих деструктивних змінах і у кретинів поглинання радіо­активного йоду різко знижено.

Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae). На задній поверхні бокових частин щитоподібної залози розта­шовані дві пари прищитоподібних залоз. Іноді вони містять­ся в товщі тканини щитоподібної залози.

Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон — регу­лює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія па-ратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D).

Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25—2,75 ммоль/л (9—11 мг%). При недостат­ній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внас­лідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади корчів (тетанія).

Гіперфункція прищитоподібних залоз спостерігається рідко, наприклад при пухлинах залоз, і супроводжується збільшенням кількості кальцію в крові і зменшенням неор­ганічного фосфату в кістках. Розвалюється кісткова ткани­на, розвивається м'язова слабість, біль у спині, руках, ногах.

Загруднинна залоза (thymus) розташована за ручкою груднини в передньому середостінні. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нага­дують ніби вила (вилочкова залоза). Фізіологічна роль зало­зи вивчена недостатньо. Вважають, що загруднинна залоза є своєрідним стартером, який вмикає багато систем, що забез­печують життя організму. Період найбільшої активності її — перші дні та місяці життя людини. Після статевого доз­рівання організму починається зворотний розвиток зало­зи — вона атрофується і її функціональна речовина заміщу­ється жировою клітковиною. У дорослої людини серед маси жирової клітковини зберігаються клітини залозистої ткани­ни. При цьому форма її видовжується.

Людина з загруднинною залозою, що нормально функціо­нує, має надійний імунітет (несприйнятливість) до багатьох захворювань. Дослідженнями останніх років виявлено, що загруднинна залоза контролює розвиток і розподіл Т-лімфо-цитів, які відповідають за клітинний імунітет. Крім того, при­пускають, що в дитячому віці вона гальмує розвиток статевих органів. Виділити гормон залози поки що не вдалося.

Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, розташовані в позаочеревинній клітковині над верх­нім кінцем відповідної нирки. Зовні надниркові залози вкриті щільною сполучнотканинною капсулою, пучки якої проникають у товщу залози і ділять її на кіркову (зовнішній шар) та мозкову (внутрішній шар) речовину, яка складається з хромафінових клітин.

У кірковій речовині утворюються гормони, які поділя­ють на три групи: глікокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон); мінералокортикоїди (альдостерон і дезок-сикортистерон); статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон).

У мозковій речовині надниркових залоз виробляються норадреналін та адреналін, які підтримують тонус симпа­тичної частини автономної нервової системи та мають суди­нозвужувальну дію.

Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичних нервів. Адреналін розширює вінцеві артерії серця, розслаб­ляє м'язи бронхів і судин головного мозку. Під його впли­вом поліпшується робота серця та інших органів і систем організму (підсилюється глікогеноліз у печінці та м'язах, робота скелетних м'язів тощо).

Норадреналіну належить роль медіатора— переносника збудження з нервових закінчень на робочий орган (ефек-тор). Адреналін виготовляється штучно; застосовується при бронхіальній астмі, недостатності судин, для підвищення артеріального тиску та в інших випадках.

Глікокортикоїди впливають на вуглеводний, білковий та жировий обміни, а також виявляють значну протизапаль­ну й антиалергічну дію, гальмують ріст, розвиток і регене­рацію кісток скелета, призводять до дистрофії та в'ялості шкіри, виникнення м'язової слабості та ін.

Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції міне­рального обміну і перш за все рівня натрію та калію в плаз­мі крові. Особлива роль належить альдостерону, який підси­лює реабсорбцію іонів натрію та хлору в канальцях нефро-нів і зменшує всмоктування іонів калію. Альдостерон має властивість підвищувати артеріальний тиск внаслідок збіль­шення концентрації натрію в крові та в тканинній рідині.

Статеві гормони надниркових залоз впливають на роз­виток статевих органів у дитячому віці, тобто на стадії, коли функція статевих залоз ще слабо виявлена. Вони сприяють розвитку вторинних статевих ознак (волосся на обличчі, ті­лі, тип оволосіння, розвиток і форма молочних залоз тощо).

Гіпофункція кіркової речовини надниркових залоз веде до розвитку бронзової (адісонової) хвороби, яка проявляєть­ся бронзовим забарвленням шкіри на шиї, обличчі та верх­ніх кінцівках, підвищеною стомлюваністю, зниженням опірності організму інфекційним захворюванням.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз змінюються вторинні статеві ознаки. У жінок може з'явити­ся борода, припинитися менструація тощо.

Ендокринна частина підшлункової залози представ­лена особливою залозистою тканиною — панкреатичними острівцями (острівцями Лангерганса), в яких виробляються гормони інсулін і глюкагон.

Інсулін регулює вуглеводний обмін. Він сприяє утиліза­ції глюкози в клітинах, а також перетворенню її на глікоген, який депонується в печінці та м'язах. Крім того, інсулін бе­ре участь у білковому (стимулює синтез білка) та жировому (сприяє утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуг­леводного обміну) обмінах.