Загальний догляд за хворими. Персонал та його обов'язки. Етичні та деонтологічні вимоги до персоналу

Гігієною лежачого хворого передба­чено також забезпечення його спеціаль­ним посудом для своєчасного здійснен­ня фізіологічних актів — випорожнення кишечнику та сечовиділення, затримка яких вкрай негативно позначається на фізичному стані хворого, насамперед на нервовій та серцево-судинній систе­мах, а також на психічному стані.

Для випорожнення кишечнику хво­рим виділяють (на вимогу) підкладне судно, а для сечовиділення — сечо­приймач. Останній в чистому вигляді зберігають звичайно в палаті під ліжком хворого, аби він міг сам ним скориста­тися (а для особливо тяжкохворих — навіть на окремій тумбочці), прикрив­ши чистою серветкою. Підкладні суд­на зберігають у продезінфікованому ви­гляді в спеціальних шафах чи на поли­цях у туалетній кімнаті.

Молодші медичні сестри, що обслу­говують хворих під час дефекації чи се­човиділення, працюють у відповідному одязі — клейончастому або поліетилено­вому фартуху, гумових або поліетилено­вих рукавичках. Вони підстилають хво­рому під крижі та сідницю клейонку (під час випорожнення) і на неї ставлять підкладне судно. Під час сечовиділен­ня не потрібно підкладати під хворого захисні водонепроникні серветки.

По закінченні хворим відправлень сестра негайно виймає судно або сечо­приймач і, прикривши їх клейонкою, відносить у туалет, де або зразу вили­ває в унітаз, або залишає для огляду лікарем чи дезінфікує. Після випорож­нення ця ж сама сестра підмиває хво­рого, витирає навколо задньопрохід-ного отвору шкіру, після чого виймає з-під нього клейонку.

За відсутності у хворого самостійної дефекації йому ставлять очисну клізму. Цю процедуру виконує медична сест­ра. Після клізми дефекація відбувається за такого самого санітарно-гігієнічно­го забезпечення, як і самостійна.

У хворих, особливо чоловіків похи­лого віку, після операції на черевній порожнині часто буває затримка сечо­виділення. У тому разі, коли у хворого є позив до сечовипускання, а сечу ви­пускати не вдається понад 6 год, треба ввести в сечовий міхур катетер, аби вивести її. Але цю процедуру має при­значити лікар. Проте у деяких випадках і сама медична палатна сестра на прохання хворого може м'яким катете­ром вивести сечу, особливо якщо в се­чівнику немає перешкод. При цьому треба неухильно дотримувати правил асептики.

Молодші медичні сестри під час до­помоги хворим у здійсненні дефекації та сечовипускання користуються кле­йонками, фартухами та рукавичками одноразового використання, які після цього знищують.

Треба наголосити, що хоча біль­шість процедур із забезпечення гігієни хворих, їх постелі та білизни викону­ють молодші медичні сестри (без спе­ціальної медичної освіти), їх робота повинна проводитись під безпосереднім контролем та за участю медичних сес­тер з медичною освітою.

Важливу роль у забезпеченні якості догляду відіграють навчання своєї спра­ви молодших сестер медичними сестра­ми зі спеціальною освітою, поважне ставлення до них з боку останніх та лікарів, турбота про них.

Транспортування хворих і гігієна транспорту. Тяжкохворих, а також хво­рих, що не можуть самостійно пересу­ватись, з приймального відділення лікарні перевозять у палати на каталках для лежачих чи сидячих відповідно. Каталка для лежачих хворих повинна

мати тонкий з пластиковим чи клейон­частим покриттям матрац, який після кожного використання протирають 3 % розчином хлораміну.

Перед транспортуванням хворого на каталці матрац покривають чистим простирадлом, хворого накривають ще одним простирадлом (влітку) чи ков­дрою (взимку) і перевозять у палату. Це входить у обов'язки молодшого медперсоналу.

Хворих, що не можуть ходити, але не потребують положення лежачи, перевозять на колясці для сидячих хво­рих, яка також повинна бути чистою та застеленою свіжим простирадлом, а хворий має бути укритий.

За відсутності каталки для лежачих

хворих чи неможливості ц використан­ня через особливості хвороби (стану хворого) хворого транспортують на но­силках.

У операційну та з операційної хво­рих перевозять на каталках хірургіч­ного відділення. До цих транспорт­них засобів ставлять високі гігієнічні вимоги: вони повинні бути чистими, зберігатись у певному місці відділен­ня, застеленими чистою білизною чи білизною хворого з палати.

Перекладають тяжкохворих з ліжка чи операційного стола на каталку і навпаки два—три чоловіки. Якщо у цьому беруть участь троє, то це ро­биться так: один підводить руки під голову, другий — під спину, а третій

підтримує ноги. Якщо перекладають хворого двоє, то вони обидва стають збоку від хворого і беруть його — один, підводячи руки знизу під голову і гру­ди, а другий — під таз і ноги. Треба враховувати локалізацію патологічно­го осередку (ураження, рани тощо) на тілі хворого і відповідно розташовува­ти руки.

Особливо уважним і обережним по­трібно бути під час перекладання та транспортування хворих у стані непри­томності (коматозний стан, стан нарко­тичного сну тощо), адже різка зміна по­ложення може спричинити або пору­шення прохідності дихальних шляхів (ас­фіксію), або ж травму хребта в шийно­му відділі з паралічем центру діафраг-мального нерва, що зумовить асфіксію.

Харчування та годування хворих. Харчування хворих (поряд зі спеціаль­ними медичними заходами) є важли­вим лікувальним заходом, обов'язко­вою умовою ефективного лікування. Хвороба завжди призводить до пору­шення обміну речовин, зокрема, до ак­тивізації катаболічних процесів — про­цесів розпаду речовин, і навпаки, до зниження анаболічних, відновних.

Зміщення рівноваги обміну в бік роз­паду та витрат речовин знижує функ­ціональну здатність клітин, органів та тканин організму, в тому числі й за­хисну, а також спричинює накопичен­ня в організмі шкідливих проміжних та залишкових продуктів розпаду речовин, створюючи несприятливі умови для подолання хвороби та одужання. Тому енергетичні витрати організму, зумов­лені хворобою, повинні бути компен­совані будь-яким шляхом. Таких шляхів є два. Основний із них для більшості хворих — природний, ентеральний (над­ходження поживних речовин через рот та кишечник). Другий шлях — позакиш-ковий, або парентеральний, себто по­живні енергетичні речовини вводяться, обминаючи кишечник, в судинне рус­ло, внутрішньовенне. Останній шлях є вимушеним. Його застосовують тоді, коли хворий не може їсти через тяжкий стан або ж йому протипоказано таке хар­чування з огляду на характер хвороби та операції (бо воно може призвести до ускладнень, наприклад, прийом їжі в перші дні після операції на стравоході, шлунку чи кишках). Інколи таке харчу­вання неефективне, наприклад, за на­явності високих зовнішніх нориць (фістул) кишечнику.

Поряд із тим у багатьох хворих через порушення різних функцій організму, у тому числі травлення, настільки ве­ликі енергетичні витрати і поганий апе­тит, що навіть за можливого ентераль-ного харчування останнє буває недо­статнім для поповнення дефіциту. У такому разі додатково призначають па­рентеральне харчування.

Парентеральне харчування здійсню­ють медичні сестри за призначенням та під суворим контролем лікаря .