Загальний догляд за хворими. Персонал та його обов'язки. Етичні та деонтологічні вимоги до персоналу

Медичні (палатні) сестри проводять і особливий вид ентерального харчуван­ня — череззондове. Воно полягає у вве­денні через уведений в шлунок чи навіть у тонку кишку зонд рідких харчових су­мішей — бульйонів, молока, суміші глюкози з молоком та яйцем тощо. Його призначають хворим, у яких ки­шечник функціонує, але нормальному харчуванню заважає патологія стравохо­ду або ж шлунка чи дванадцятипалої кишки (стриктури чи опіки стравоходу, виразка шлунка, зокрема зі стенозом, фістули дванадцятипалої чи навіть по­рожньої кишки), а також хворим у тяж­кому стані (непритомність тощо).

Природне, або ентеральне (через рот), харчування згідно з призначен­ням лікаря щодо його якісного складу забезпечується молодшими медичними сестрами. Ходячі хворі харчуються в лікарняних їдальнях. Треба забороня­ти ходячим хворим їсти в палатах, ос­кільки це призводить до забрудненню палат харчовими залишками, розплід-нення тарганів та інших комах, а також порушення санітарного асептичного ре­жиму і зрештою до харчових отруєнь та кишкових інфекцій, особливо влітку.

Лежачі хворі їдять за допомогою мо­лодших та палатних медичних сестер. Для полегшення цієї процедури під го­лову хворого підкладають ще одну по­душку чи піднімають головний кінець ліжка. Під підборіддя хворого підво­дять клейонку, що закриває груди. Сестра сідає поряд із хворим і біля себе, частіше на приліжковій тумбочці, ста­вить тарілку (тарілки) зі стравою і го­дує хворого з ложки, якщо страва має відносно густу консистенцію (густий суп чи борщ, каша тощо), або з поїльни­ка, якщо страва рідка (бульйон, молоч­ний суп, кисіль, компот, кефір тощо).

На носик поїльника під час годуван­ня тяжкохворих, хворих з тризмом чи хворих на епілепсію треба надягати гу­мову трубку, яку вводять безпосередньо у порожнину рота.

Їжа має бути смачною, калорійною (з високою енергетичною цінністю), добре всмоктуватися. Посуд (тарілки, ложки, виделки, поїльники, склянки тощо) повинен бути бездоганно чистим (вимитим) та сухим, в деяких випад­ках — дезінфікованим. Їда повинна обов'язково закінчуватись прийомом рідини та промиванням порожнини рота, а також прибиранням ліжка, тум­бочки, підлоги тощо.

Дезінфекція виділень хворого та по­суду для них. Виділення хворих, які не мають інфекційних уражень кишечнику та сечовивідних шляхів, спеціально не дезінфікують. Знезаражують лише по­суд, призначений для випорожнень ле­жачих хворих. Судна, сечоприймаль-ники, плювальниці добре миють гаря­чою водою та промивають дезінфіка-ційним розчином: 3—5 % хлораміном, 5 % карболовою кислотою, лізолом чи 20 % хлорним вапном.

Проте в хірургічних стаціонарах не­рідко перебувають хворі з різними кон­тагіозними інфекційними хворобами кишечнику (черевний тиф, дизентерія, харчові токсикоінфекції тощо), органів дихання та сечовивідних шляхів (тубер­кульоз тощо), які потрапляють сюди внаслідок помилок у діагностиці (при­йняття їх за гострі хірургічні захворюван­ня) або розвитку ускладнень, що потре­бують негайного хірургічного лікування (перфорація кишок, перитоніт неперфо-ративного походження, кровотеча, кишкова непрохідність, загострення су­путнім хірургічних процесів тощо).

Для цих хворих у хірургічних стаціо­нарах треба створити такі самі умови, як в інфекційних стаціонарах (вони по­винні бути ізольовані від інших хворих, мати окремий посуд як для їди, так і для фізіологічних відправлень).

Персонал, який доглядає за ними, повинен бути дисциплінованим, пра­цювати в окремих халатах, надягати маску та гумові рукавички, дотримува­ти суворих правил санітарії. Після кож­ного контакту з хворим сестра повинна продезінфікувати руки (2 % розчином хлораміну, 0,02 % хлоргексидину чи 70 % спиртом етиловим), після чого старанно вимити їх з милом.

Постільну та натільну білизну хворих після користування замочують у дез-інфікуючих розчинах (10 % розчин хлор­ного вапна), перуть та дезінфікують окремо від білизни неінфікованих хво­рих. Столовий посуд теж попередньо замочують у дезінфікуючих розчинах (1—2 % розчин хлораміну), після чого старанно миють гарячою водою та ви­сушують.

Випорожнення та сечу дезінфікують 10 % розчином хлорного вапна чи 5 % карболової кислоти (або лізолом) про­тягом 3 год, після чого зливають у ка­налізацію, а судно та сечоприймач про­мивають у 3 % розчині лізолу чи в 10— 20 % розчині хлорного вапна, споліс­кують водою, а потім у них наливають невелику кількість хлораміну, з яким вони зберігаються до наступного кори­стування.

Хворі з відкритою формою туберку­льозу легень повинні мати плювальниці (дві) для харкотиння, під час кашлю закривати рот носовою хусткою чи мар­левою серветкою, користуватись окре­мим посудом та рушником.

У плювальницю хворого на туберку­льоз наливають на 1/3 її місткості хло­рамін (5 % розчин) чи 10 % розчин хлор­ного вапна — на 1/2. Після заповнен­ня її харкотинням останнє добре пере­мішують, відстоюють протягом години та зливають у каналізацію. Після цього порожню плювальницю ретельно миють гарячою водою, кип'ятять протягом 15 хв у 2 % розчині натрію гідрокарбонату і перед користуванням знову зали­вають 5 % розчином хлораміну чи 10— 20 % хлорного вапна.

Хворих на грип, гострий бронхіт та ГРВІ також ізолюють від неінфікованих хворих, їм видають марлеві маски на рот і ніс. Обслуговуючий персонал також працює в масках.

Після виписування хворого з хірур­гічного відділення (після одужання) або виявлення помилки щодо діагнозу про­водять заключну дезінфекцію палати, ліжка, посуду, білизни, предметів до­гляду тощо. Роблять це переважно пра­цівники санітарно-епідеміологічних станцій. Поряд із цим у відділеннях також проводять профілактичну дезінфекцію (прибирання ванних кімнат, туалетів та палат) із застосу­ванням дезінфікуючих засобів.

У сучасних лікарнях, особливо ве­ликих (клінічних), все частіше застосо­вують посуд та інструменти одноразо­вого використання (полімерно-пласти-кові вироби), що набагато полегшує догляд за хворими та запобігає поши­ренню внутрішньогоспітальної інфекції.

Догляд за тяжкохворими та тими, хто помирає. Тяжкохворі потребують поси­леного догляду, і тому медичні сестри — як молодші, так і з медичною осві­тою — повинні бути біля них практич­но постійно. Таких хворих лікують пе­реважно в палатах інтенсивної терапії та реанімаційних.

У відділеннях, де таких палат нема, тяжкохворі та ті, хто помирає, повинні бути ізольовані в окрему палату або при­наймні відгороджені від інших ширмою.

Робити ізоляцію таких хворих треба тактовно, мотивуючи медичними пока­заннями, щоб не спричинити психічної депресії. Зусилля лікарів та обслугову­ючого персоналу не повинні ослаблюва­тись аж до досягнення перелому в стані хворого на краще або ж до настання смерті. Треба пам'ятати, що багато хво­рих, особливо хірургічного профілю, можуть перебувати в тяжкому і навіть агонізуючому стані та стані клінічної смерті внаслідок шоку, переважно ге­морагічного, травматичного або септич­ного, який за умови правильного інтен­

сивного лікування та догляду може бути оборотним, і хворий одужає.