САМОСТІЙНА РОБОТА № 5
Тема 5. Основи теорії мотивації .
1. Поняття мотивації. Потреби і винагороди.
Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
Із цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:
усвідомлення того, що спонукає працівника до праці;
розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.
Психологія і соціологія розглядають спонукання як поведінкове виявлення потреб, сконцентрованих на досягненні цілей.
Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.
Потреби поділяють на:
- потреби першого роду (первісні), які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні тощо);
- потреби другого роду (вторинні), які носять соціально - психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо).
Потреби першого роду закладені в людину генетично, а другого – є наслідком її соціальної життєдіяльності.
Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише спостерігаючи поведінку людей.
Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї прагнення здійснити конкретні дії, спрямовані на задоволення цієї потреби. Такий процес і являє собою спонукання. Отже, спонукання – це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії людини розглядаються як засіб задоволення потреби.
Коли людина досягає поставленої мети, її потреба може бути:
- задоволена;
- частково задоволена;
- незадоволена.
Ступінь задоволення потреби впливає на спонукання (чи мотиви) поведінки людини в майбутньому.
Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагородження:
- внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність, значущість тощо;
- зовнішнє – його працівник отримує від організації (зарплата, просування службою, пільги, привілеї тощо).
2. Модель процесу мотивації.
Спрощена модель процесу мотивації
САМОСТІЙНА РОБОТА № 7
Тема 7. Лідерство.
1. Поняття і роль комунікацій
Предметом праці в управлінні організацією завжди виступає управлінська інформація.
Термін комунікація походить від латинського слова «communis», що в перекладі на українську мову означає «загальне», тобто той, хто передає інформацію, хоче встановити «загальність» з тим, хто її отримує.
Комунікації – це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, за допомогою яких менеджер отримує інформацію для прийняття ефективних рішень і доведення їх до виконавців.
Основна роль комунікацій у поєднанні всіх функцій менеджменту, в досягненні бажаної поведінки окремих осіб чи колективу в організації.
Як стверджують більшість економістів світу, керівник будь-якої організації витрачає на комунікації від 50 до 90 відсотків свого часу тому, що у процесі передачі інформації виникають різні перешкоди, такі як спотворення, непорозуміння, уповільнення, ігнорування тощо.
Із-за недосконалих комунікацій деякі менеджери не досягають бажаних результатів, незважаючи на свою компетентність, технологічну освіченість і добрі наміри. Вони стають безпорадними, і доручена робота не виконується, оскільки вказівки передаються неправильні.
Основна інформація комунікацій
2. Групи, види і форми комунікацій
Основними групами комунікацій є усна, письмова та візуальна інформація.
Усна інформація – це інформація, передана словом.
Письмова інформація – це інформація, передана на листку паперу.
Візуальна інформація – це інформація, що передається жестами.
Основними видами комунікацій є: інформативна, експресивна, переконуюча, соціально-ритуальна, паралінгвістична інформація.
Інформативна інформація – це інформація, яка носить інформативний характер.
Експресивна інформація – це інформація, яка передається з силою почуттів, переживань тощо.
Переконуюча інформація – це інформація, яка передається із захопленням.
Соціально-ритуальна інформація – це інформація, яка обов’язково відповідає нормам звичаїв соціально-культурної поведінки країн, регіонів, організацій тощо.
Паралінгвістична інформація – це інформація, яка передається за допомогою міміки, рухів, поз тощо.
Основними формами комунікацій є офіційна або неофіційна інформація.
Офіційна інформація – це інформація, що передається формальними каналами за допомогою наказів, розпоряджень тощо.
Неофіційна інформація – це інформація, яка передається неформальними каналами за допомогою чуток, пліток тощо.
3. Процес комунікацій
Процес комунікацій – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей.
Ефективність комунікацій залежить від якісного передавання керівником ідей та управлінської інформації і правильного сприйняття їх підлеглими.
Комунікації забезпечують рух інформації в ланцюгу: відправник, канал, одержувач, зворотний зв’язок.
Відправник – це керівник або організація вищого за ієрархією рівнем.
Канал – це спосіб передавання інформації від однієї людини до іншої. У кожній організації присутні офіційні (формальні) або неофіційні (неформальні) способи.
Одержувач – це підлеглий працівник або нижча за ієрархічним рівнем організація.
Зворотний зв’язок – це уточнення зрозумілості керівником відправленої управлінської інформації і чи немає потреби у її повторності.
Основними елементами процесу комунікацій є кодування, повідомлення, декодування, зворотний зв’язок.
САМОСТІЙНА РОБОТА № 8
Тема 8. Комунікації в системі управління організацією.
1. Процес комунікації.
У вузькому розумінні комунікація – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує.
В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.
Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:
1. наявність щонайменше двох осіб:
- відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі;
- одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;
Завантажити реферат