2. наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
3. наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
4. наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.
У процесі комунікації, модель якого наведена на рис. 10. 1, вирізняють наступні етапи:
- формування концепції обміну інформацією;
- кодування та вибір каналу;
- передача повідомлення через канал;
- декодування;
- усвідомлення змісту ідеї відправника;
- зворотній зв’язок.
2. Міжрівневі комунікації.
Міжрівневі комунікації - це обмін інформацією між різними відділами та структурними підрозділами, в результаті чого досягається координація й узгодженість діяльності для досягнення спільних цілей. Умовою ефективного здійснення міжрівневих комунікацій є чіткий розподіл обов'язків, повноважень і відповідальності структурних підрозділів, дотримання службової етики взаємовідносин, використання сучасних засобів зв'язку тощо. Щоб досягти успіху в міжрівневих комунікаціях, менеджери підприємств готельно-ресторанного бізнесу повинні завжди мати чітку уяву про перепони на шляху обміну інформацією та про методи удосконалення такого обміну.
Найпростішою перепоною в міжрівневих комунікаціях є перекручення повідомлень:
- ненавмисне, через труднощі в міжрівневих відносинах;
- свідоме, коли хтось (керівник) не згоден із повідомленням і змінює його в своїх інтересах;
- внаслідок фільтрації, передання інформації з одного рівня на інший лише тих повідомлень, які його стосуються.
3. Комунікаційні мережі.
Вертикальні, горизонтальні та діагональні комунікації можуть мати різну конфігурацію. Способи поєднання окремих елементів, з яких вони складаються, конфігурацію цих елементів прийнято називати комунікаційними мережами. В теорії управління виділені п`ять базових (первинних) типів комунікаційних мереж:
1) ланцюгова мережа;
2) Y- мережа;
3) розкладена мережа;
4) кільцева мережа;
5) мережа повного взаємозв´язку (багатоканальна).
Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить перед собою менеджер.
4. Перешкоди на шляху комунікаціїі і шляхи їх подолання.
Перешкоди, що виникають у сфері комунікацій, поділяють на перешкоди в комунікаціях між особами та в організаційних комунікаціях.
До бар`єрів на шляху міжособових комунікацій відносять:
- перешкоди, що зумовлені сприйняттям;
- семантичні бар`єри;
- невербальні перешкоди;
- поганий зворотній зв`язок;
- невміння слухати.
Перешкодами в організаційних комунікаціях є:
- викривлення повідомлень;
- інформаційні перевантаження;
- незадовільна структура організації.
САМОСТІЙНА РОБОТА № 9
Тема 9. Ефективність управління.
1. Підходи до вивчення організаційної ефективності – цільовий, системний, вибірковий.
На будь-якому рівні організації менеджери намагаються досягати високих результатів. Однак загальна згода щодо змісту категорії “ефективність” відсутня. Відмінності у визначенні ефективності відбивають прихильність авторів до одного з трьох підходів до вивчення організаційної ефективності. Доцільно використовувати будь-який з наведених нижче підходів в залежності від ситуації.
Цільовий підхід до ефективності відображає погляд на ефективність, що підкреслює центральну роль досягнення мети як критерію для оцінки ефективності. Численні управлінські методи ґрунтуються на цільовому підході. Проте, не зважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування цільового підходу пов'язане з низкою проблем: 1) досягнення мети не є легко вимірюваним; 2) організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом або гальмує виконання інших задач; 3) спірним є саме існування загального набору “офіційних” цілей для усіх членів організації.
Системний підхід передбачає визначення основних елементів в організації (“входи - процес - виходи”) і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища). Системний підхід пояснює, чому ресурси повинні використовуватись для діяльності, яка безпосередньо не пов'язана з досягненням мети організації.
Вибірковий підхід до ефективності акцентує увагу на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільовий підхід підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню цілей). Організація є ефективною в тому ступені, в якому вона задовольняє інтереси групи, що контролює найбільш важливий на даний момент ресурс. Цей підхід можна використовувати для комбінування цільового і системного підходів із метою одержання більш достовірного визначення організаційної ефективності.
2. Продуктивність організації.
Продуктивність організації являє собою комплексну категорію, що містить у собі такі показники:
1) прибутковість;
2) економічність;
3) дієвість (досягнення цілей);
4) відповідність міжнародним стандартам;
5) рівень трудової активності.
Якщо продуктивність праці являє собою використання тільки живої праці, то продуктивність організації передбачає використання поряд з живою працею і матеріальними ресурсами, і капіталу, і інформації. Таким чином, продуктивність є більш складна категорія в порівнянні з продуктивністю праці.
Ефективність - співвідношення витрат і результатів. Чим вище результат, тим краще працює підприємство.
Ефективність – система показників, які можна підрозділити на 4 підгрупи:
1. Ефективність використання живої праці. Включає:
- приріст продукції, отриманий за рахунок росту продуктивності праці;
- доля чисельності персоналу, скороченої в результаті росту продуктивності праці;
- темпи росту продуктивності праці.
2. Ефективність використання минулого (упредметненої праці). Включає:
- фондоозброєність;
- фондовіддача;
- фондоємність.
3. Ефективність використання матеріальних витрат. Включає:
- матеріалоємність продукції;
- енергоємність продукції;
- паливоємність продукції;
- комплектоємність.
4. Узагальнюючі показники. Включають:
- рентабельність;
- прибутковість;
- динаміка росту продуктивності праці.
Ефективність праці.
1) Трудовий потенціал у системі економічних ресурсів.
2) Концепція ефективності праці.
3) Ефективність інвестицій у людський капітал.
4) Теорема рентабельності компонентів праці.
3. Ефективність управління.
Найбільш поширені підходи до оцінки ефективності управління: інтегральний, рівневий та часовий.
Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька часткових (безпосередньо не співставних) показників ефективності управління.
Завантажити реферат