Мікроекономіка

Теоретично зменшення державних витрат не завжди може означати економію ресурсів. Для визначення реального результату потрібен аналіз вигод і витрат альтернативних програм. Здебільшого економія на державних видатках означає перерозподіл ресурсів між державним і приватним секторами економіки доти, доки не можна буде одержати додаткову вигоду від подальшого перерозподілу. Суспільні блага не обов'язково виробляються лише у державному секторі. Держава може визначити обсяг потрібних благ і передати замовлення на їх виробництво приватним фірмам-підрядникам. Основна проблема - знайти кошти для забезпечення такого виробництва.

78. Оцінка функцій попиту та еластичності, ринкові експерименти та опитування; проблема ідентифікації.

Попит — це залежність кількості блага, яку хоче купити споживач, від ціни блага [математично це записується у вигляді функції попиту: Q d = f(Р)].

Обсяг попиту відповідає конкретній кількості, яку споживач має намір купити за певної ціни (математично це число).

Закон попиту — при зниженні ціни певного блага обсяги споживання його зростають.

Графічно попит може бути представлений у вигляді кривої, побудованої в системі координат, де по горизонталі відображається кількість блага, а по вертикалі — його ціна (рис. 1).

Графічне зображення обсягу попиту — точка на графіку (рис. 1 — точки А, В, С, Д).

Крива опускається вниз зліва направо. Ця її важлива властивість є ілюстрацією дії закону попиту.

При побудові кривої попиту використовують обернену функцію попиту: Р = f(Q). Крива попиту по суті ілюструє максимальну ціну, яку готовий заплатити споживач за певну кількість блага.

Рис. 1. Крива попиту

Фундаментальну основу попиту становлять індивідуальні потреби і смаки. Проте при аналізі ціни та кількості товарів певного ринку, беруть до уваги ринковий попит, який є сумою всіх індивідуальних попитів.

До зміни обсягу попиту призводить зміна ціни при незмінних можливостях і бажанні споживача, а до зміни попиту приводить зміна нецінових факторів попиту, тобто зміна можливостей або бажання споживачів (нецінових детермінант попиту).

Серед основних нецінових детермінант попиту виділяють:

• доход споживачів;

• ціни на суміжні (взаємопов’язані) блага;

• смаки й уподобання;

• кількість споживачів на ринку;

• інфляційні очікування споживачі;

• особливі фактори.

Аналіз пропозиції проводять за аналогічною схемою.

Пропозиція — намір підприємця виробляти та продавати благо за існуючих фінансових і технологічних можливостей. Обсяг пропозиції відповідає конкретній кількості товару, яку підприємець реалізує за певною ціною.

Графічне зображення пропозиції називають кривою пропозиції. Рівнянням кривої пропозиції є обернена функція пропозиції: Р = f(Q S ). Крива пропозиції фактично зображує мінімальну ціну, за якої підприємець готовий виробляти та продавати благо на ринку (рис. 2).

Рис. 2. крива пропозиції

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.

Обсяги як попиту, так і пропозиції змінюються із зміною ціни.

Причому напрями цих змін протилежними. Існує лише одне значення ціни, за якою обсяг попиту дорівнюватиме обсягу пропозиції. Це значення ціни називають ціною рівноваги.

Обсяг рівноваги — це обсяг попиту або пропозиції за ціною рівноваги.

Еластичність — це економічна категорія, яка означає міру чутливості однієї змінної щодо іншої. Для характеристики еластичності використовують показник, який називають коефіцієнтом еластичності.

Коефіцієнт еластичності — це показник, який дорівнює відсотковій зміні однієї величини в разі зміни на 1 % іншої величини.

Аналізуючи зміни попиту, економісти бажають знати, наскільки величина попиту реагує на зміну цінових та нецінових чинників попиту. На зміну кількості благ, які споживач хоче купити на ринку, впливає як ціна блага, так і нецінові детермінанти, які характеризують зміну можливостей та бажань споживача.

Функція попиту часто зустрічається в економічних підручниках, але при цьому звичайно не розповідається, як вона отримана. Тим часом оцінити її за емпіричним даними не так важко. Ми часто з'ясовуємо очікуваний попит за допомогою наступного простого прийому - запитуємо потенційних споживачів: "Яку максимальну ціну Ви заплатили б за такий-те товар?" Нехай для визначеності мова йде про дану навчальну допомогу з менеджменту. В одному з експериментів 20 опитаних назвали наступні максимально припустимі для них ціни (у гривнях): 40, 25, 30, 50, 35, 20, 50, 32, 15, 40, 20, 40, 45, 30, 50, 25, 35, 20, 35, 40.

Першою справою названі величини треба впорядкувати в порядку зростання. Результати представлені в табл.1. У першому стовпці - номера різних чисельних значень (у порядку зростання), названих споживачами. У другому стовпці наведені самі значення ціни, названі ними. У третьому стовпці зазначено, скільки разів назване те або інше значення.

Табл.1. Емпірична оцінка функції попиту і її використання