Далі розглянемо процедуру прийняття рішень обгрунтованих, але значною мірою не запрограмованих.
Прийняте рішення – це довгостроковий компроміс, можливі такі
ситуації стосовно компромісів. Рішення впливає на стан організації чи її частин у цей час незадовільно, але кінцевий результат буде задовільний.
Підходи до прийняття рішень базуються на двох обставинах: логіці і почуттях, тому прийняття рішень – це повною мірою психологічний процес.
1. Інтуїтивні рішення грунтуються на відчуттях “за” і “проти”. Інтуїтивність рішень зростає з рівнем керівництва. Ці залежності бувають лінійні і нелінійні (рис. 1.5.4.)
2. Рішення засновані на знаннях, міркуваннях та довірі (знання досвід), подібних обставинах.
Регіональні рішення базуються на минулому досвіді. У цьому їх основна відмінність від тих, що грунтуються на міркуванні. Приймаючи рішення слід діяти за схемою показаною на рис. 1.5.5.
Для прийняття обгрунтованих рішень потрібний інструмент, досить гнучкий, щоб у складних ситуаціях прийняття рішення на підставі кількісних методів. Моделювання – це універсальний метод, який крім зазначеного спрощення прийняття рішень дає можливість на виконання прогнозування. Моделювання засноване на системному підході.
Наука управління, системний аналіз, або дослідження операцій – синоніми для визначення сучасного підходу до постановки та вирішення головних питань управління.
Наукове управління базується на трьох підходах: використання наукового методу, системна орієнтація, моделювання.
Від процесу та швидкості прийняття рішень залежить взаємовідносини певних структурних підрозділів.
Так як одним з основних завдань фірми є здійснення комерційно-посередницької діяльності то діяльність організації безпосередньо пов'язана з одержанням прибутку і забезпеченням рентабельності. Вирішення проблем пов'язаних з цим завданням потребують персоналізації рішень. Наведемо приклад взаємодії структурних підрозділів при вирішенні проблеми нерентабельності.
Агенти по продажу, які виконують функції ревізорів подають звітність про реалізовану продукцію і до бухгалтерії і економісту. Економіст розраховує рентабельність, провадить економічний аналіз одержаних розрахунків, і надає його виконавчому директору на розгляд. Виконавчий директор повинен зрозуміти проблему, а для цього необхідно чітке бачення мети і правильна оцінка ситуації, тобто існуючих обставин. Якщо обставини, що призвели до виникнення даної проблеми швидко змінюються погіршуючи ситуацію, то проблема потребує швидкого вирішення. Інакше ситуація може настільки змінитися, що раніше обрані критерії для прийняття рішення виявляться недійсними.
Виконавчому директору для встановлення причин нерентабельності скликає збори комерційного відділу і бухгалтерії. Після встановлення причини виникнення проблеми слід визначити можливі варіанти її вирішення. Рішення слід приймати і провадити в життя, поки інформація і припущення, на яких вони грунтуються, залишаються точними і релевантними.
2. Організаційна структура приватної комерційної фірми “Квіт”
В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту: якій меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.
Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:
- організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;
- cтруктура організації визначає права і обов’язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;
- від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;
- структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.
Згідно класичної теорії організації, структура організації повинна бути розроблена зверху вниз [14, с. 331]. Послідовність проектування організаційної структури схожа з послідовністю елементів процесу планування.
Був проведений поділ організації по горизонталі на блоки, що відповідали найважливішим напрямкам діяльності по реалізації стратегії: встановити співвідношення повноважень різних посад (що було передбачено посадовими інструкціями). При цьому керівник встановлює ціль команд, або регламентує діяльність кожного відділу, що передбачено в положеннях про відділи, проводить подальший поділ на дрібніші організаційні підрозділи, щоб ефективніше використовувати спеціалізацію і уникати перевантаження керівництва; визначені посадові обов'язки як сукупність певних завдань і функцій, які також передбачені посадовою інструкцією, розробленою на кожну посадову особу.
Можна виділити характерні риси цієї фірми:
По-перше, ієрархія управління для такої невеликої організації є досить розгалуженою, її ієрархічність визначається одним з принципів побудови структури організації - визначенням ліній влади. При дослідженні ієрархії влади, було встановлено, що в даній організації існує три рівні управління.
Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові (директорові).
Діапазони контролю впливають на багато факторів організації. Якщо він звужений, то структура організації має високу концентрацію, якщо ж розширений - плоску. Висока конфігурація обумовлює багаторівневий менеджмент, більше трьох рівнів управління, а плоска - до трьох рівнів. Перша структура, витратна, негнучка, має утруднення в сфері ділової комунікації.