Третя ознака – політико-адміністративний устрій. На визвольній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитлї. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні. Виникло нове правління – своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрація, куренні городові отамани. Магістрати і ратуші здобули право самоврядування.
Четверта ознака – суд і судочинство, фінансова система і податки. Події тих часів мали значний вплив на подальший соціально-економічний розвиток краю. Є характерні приклади посилання українських чиновників на порядки започатковані Богданом Хмельницьким. Була введена власна монета. Після Визвольної війни була запроваджена одна з найвищих посад у старшинській адміністрації – генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансів козацького війська, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію та інш.
П’ята ознака – військо. Збройні сили україни виступали як самостійні, добровльні, з деякими елементами самоуправління. Складалися вони з представників різних соціальних верств населення. Після 1654 р. козацьке військо становило автономну частину російської армії. Б.Хмельницький прагнув створити мобільну регулярну найману армію на зразок тих, що існували в більшості тогочасних європейських країн.
Шоста ознака – міжнародні відносини. Українська держава здобула широке міжнародне визнання. Гатьман налагодив зв’язки з представниками Росії, Криму, Туреччини, Польщі, трансильванії, Молдови. Згодом уряд Богдана Хмельницького визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.
Після смерті Б.Хмельницького загострилася боротьба старшини за владу, яка завершилася тим, що з гетьманского престолу в результаті старшинського перевороту був усунений Юрій Хмельницький й обраний гетьманом Іван Виговський.
Обрання гетьманом Івана Виговського призвело в підсумку до втрати здобутої незалежності. Він щоб зміцнити своє становище, поспішив запевнити московський уряд, що визнає свою залежність від царя.
У 1658 р. у Гадячі він підписав договір з представниками польської держави про входження Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств до складу Польсько-Литовської держави з наданням ім автономії під назвою Великого князівства Руського. За Гадяцьким договором, Велике князівство Руське, яке одержало автономію, повинно було мати єдиного для Польщі, Литви й України короля, спільний сейм, а Україна – власних міністрів, фінансову систему, військо, обраного усіма станами гетьмана.
Нова російсько-українська Переяславська угода 1659 р.[11] значно розширювала владу царя в Україні, фактично визначала шляхи ліквідації української державності Москвою. Проте вона не була втілена у життя, оскільки в оголошеній Польщі війні Росія зазнала поразки.
Гадяцький договір 1660 р., як і договір 1658 р., був наслідком політики козацької старшини, тому він також викликав незадоволення народних мас.
Після зречення у 1663 р. Юрієм Хмельницьким гетьманства Лівобережна Україна обрала гетьмана окремо від Правобережної. На Правобережжі козаки також обрали гетьмана. Такий поділ для України був катастрофічним.
У цих умовах в січні 1667 р. між Москвою і Польщею був укладений Андрусівський договір[12] про перемир’я на тринадцять з половиною років. За договором Лівобережна Україна залишалася під Москвою, Правобережна переходила до Польщі.
Цей поділ остаточно підтверджувався Вічним миром 1686 р.[13] між Москвою і Польщею. Лівобережжя, Київ і Запоріжжя залишалися під владою Москви, Правобережжя – під владою Польщі.
Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко здійснив ряд важливих реформ, зокрема створив постійне військо з найманих частин. Цим він забезпечив собі незалежність від козацької старшини. Петро Дорошенко дбав про державні фінанси, призначені для утримання війська. Крім цього, він планомірно освоював спустошені землі Правобережжя. У зовнішній політиці прагнув налагодити широкі міжнародна зв’язки.
Після Петра Дорошенка турки поставили гетьманом знову Юрія Хмельницького. Його влада обмежувалася тільки Поділлям, де столицею було містечко Немирів. Він встановив тут деспотичне правління, накладав непомірні податки на населення. Врешті-решт турки 1681 р. стратили його у Кам’янці.
З того часу Правобережна Україна втратила рештки своєї самостійності.
Лівобережна Україна, як і правобережна , постійна терпіла утиски від своїх сусідів, особливо від Московської держави. Відразу після обрання у 1663 р. гетьманом Івана Брюховецького і відокремлення Лівобережної України від Правобережжя Москва зробила спробу підпорядкувати ці землі собі, зокрема доручила своїм воєводам збирати податки в Україні. Проте задуми Москви не здійснилися. Іван Брюховецький зробив спробу об’єднатися з правобережжям під владою гетьмана Петра Дорошенка, але під натиском московських військ Лівобережна Україна змушена була відокремитися й обрати іншого гетьмана – Дем’яна Многогрішного.
З часу підписання Глухівської угоди 1669 р. протягом сорока років у Лівобережній Україні бурхливих подій не сталося.
Зміни в політичному становищі України настали з початком Північної війни. У 1708 р. воєнні дій були перенесені в Україну. Крім цього, державі загрожував новий напад Польщі. Але доля України не цікавила російського царя Петра I. Такі обставини штовхнули у 1708 р. гетьмана Івана Мазепу перейти на бік шведського короля Карла XII й укласти зним угоду. Проте замість незалежності союз Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XII призвів Україну до катастрофи.
Новим гетьманом, але вже на чужині, було обрано П.Орлика. Погодився він на цей пост неохоче, але все життя невтомно працював, як політичний діяч, дипломат, автор політико-правових документів, заяв, що стверджували право України на незалежність та поширювали в світі інформацію про неї.
“Угода і Конституція прав і свобод Війська Запорозького”[14] – результат колективної праці козацької громади на чолі з П.Орликом – була скріплена присягою, підписом і печаткою у день його обрання на цей пост – 5 квітня 1710 р. Вона мала здійснюватись після здобуття Україною незалежності. Документ складався з 16 статей і починався з урочистої декларації: “Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування”. Далі у преамбалі Конституції подавалася характеристика тогочасного політичного життя, всебічних утисків та порушень козацьких свобод після Переяславської ради. Зазначалося, що кордон з Польщею повинен бути відноалений по р. Случі, а запорожцям – повернені всі відібрані у них землі і поселення. Верховна влада належатиме гетьманові, котрий обиратиметься розширеною козацькою радою. Щоб гнтьман, за прикладом московських царів не міг діяти самовільно, його влада буде обмежена постійною участю в управлінні генеральної старшиною, а також Генеральною радою, яка скликатиметься тричі на рік.
Якщо “Угода й Конституція” П.Орлика стосувалися здебільшого внутрішнього устрою україни, то два інших його документи – “Вивід прав України” та “Маніфест” були спрямовані на міжнародне визнання України “вільним князівством”.
Завантажити реферат