Декабристи

Обрана для звертання до Сенату делегація - Рилєєв і Пущін - ще рано ранком відправилася до Трубецького, що перед цим сам заходив до Рилєєва. З'ясувалося, що Сенат уже присягнув і сенатори роз'їхалися. Виявилося, що повсталі війська зібралися перед порожнім Сенатом. Таким чином, перша мета повстання не була досягнута. Це була важка невдача. Від плану відколювалася ще одна задумана ланка. Тепер стояло на черзі захоплення Зимового палацу і Петропавловської фортеці.

Про що саме говорили Рилєєв і Пущін у це останнє побачення із Трубецьким - невідомо, але, мабуть, вони домовилися про якийсь новий план дій, і, придя потім на майдан, були упевнені, що Трубецький зараз прийде туди ж, і приступить до командування. Усі нетерпляче чекали Трубецького.

Але диктатора усі не було. Трубецький змінив повстанню. На майдані складалася обстановка, що вимагала рішучих дій, а на це і не зважувався Трубецький. Він сидів, мучачись, у канцелярії Генерального штабу, виходив, визирав через кут, чи багато зібралося військ на площі, та ховався знову. Рилєєв шукав його всюди, але не міг знайти. Члени таємного суспільства, що обрали Трубецького диктатором і довіряли йому, не могли зрозуміти причини його відсутності і думали, що його затримують якісь причини, важливі для повстання. Тендітна дворянська революційність Трубецького легко надломилася, коли прийшла година рішучих дій.

Неявка обраного диктатора на площу до військ у годину повстання - випадок безпрецедентний в історії революційного руху. Диктатор зрадив цим і ідею повстання, і товаришів по таємному суспільству, і повставши війська. Ця неявка зіграла значну роль у поразці повстання.

Повсталі довго вичікували. Кілька атак, початих за наказом Миколи кінною гвардією на карі повсталих, були відбиті швидким рушничним вогнем. Загороджувальний ланцюг, виділений з карі повсталих, роззброювала царських полицеских. Цим же займалася і “чернь”, що знаходилася на майдані.

За огорожею, Ісаакиєвського собору, що будувався, розташовувалися житла будівельників, для яких було заготовлено багато дров на зиму. Селище в народі називали “ісаакиєвським селіщем”, відтіля і летіло в царя і його почет чимало каменів і полін.

Ми бачимо, що війська були не єдиною живою силою повстання 14 грудня: на Сенатському майдані в цей день був ще один учасник подій - величезні юрби народу.

Загальновідомі слова Герцена - “декабристам на Сенатському майдані не вистачало народу”. Розуміти ці слова треба не в тім змісті, що народу взагалі не було на майдані, - народ був, а в тім, що декабристи не зуміли обпертися на народ, зробити його активної силоміць повстання.

Зацікавлене враження сучасника про те, як “порожньо” у цей момент було в інших частинах Петербурга: “Чим далі відходив я від Адміралтейства, тим менш зустрічав народу; здавалося, що усі збіглися на площу, залишивши будинки свої порожніми”. Очевидець, прізвище якого залишилося невідомим, розповідав: “Весь Петербург стікався на площу, і перша адміралтейська частина вміщала в собі 150 тис. чоловік, знайомі і незнайомі, приятелі й вороги забували свої особистості і збиралися в кружки, міркували про предмет, що вразив їхні погляди”.

Переважало “простолюд”, “чорна кіста” - ремісники, робітники, майстерові, селяне, що приїхали до панів у столицю, були купці, дрібні чиновники, учні середніх шкіл, кадетських корпусів, підмайстерові . Утворилися два “кільця” народу. Перше складалося із пришедших раніше, воно оточувало каре повсталих. Друге утворилося із пришедших пізніше - їхні жандарми вже не пускали на площу до повсталих, і “спізнілий” народ юрбився позад царських військ, що оточили заколотне каре. З цих пришедших “пізніше” і утворилося друге кільце, що оточило урядові війська. Помітивши це, Микола, як видно з його щоденника, зрозумів небезпеку цього оточення. Воно грозило великими ускладненнями.

Основним настроєм цієї величезної маси, що, по свідченнях сучасників, обчислювалася десятками тисяч чоловік, було співчуття повсталим.

Микола сумнівався у своєму успіху, “бачачи, що справа стає дуже важливим, і не передбачаючи ще, чим скінчиться”. Він розпорядився заготовити екіпажі для членів царської родини з наміром “випровадити” їх під прикриттям кавалергардів у Царське Село. Микола вважав Зимовий палац ненадійним місцем і передбачав можливість сильного розширення повстання в столиці. У щоденнику він писав, що “доля б наша була більш ніж сумнівна”. І пізніше Микола багато разів говорив своєму брату Михайлові: “Саме дивне в цій історії - це те, що нас із тобою тоді не пристрілили”.

У цих умовах Микола і прибіг до посилки для переговорів із повсталими митрополита Серафіма і київського митрополита Євгенія. Думка послати митрополитів для переговорів з повсталими прийшла Миколі в голову як спосіб пояснити законність присяги йому, а не Костянтинові через духовних облич, авторитетних у справах присяги. Здавалося, кому краще знати про правильність присяги, як не митрополитам? Рішення схопитися за цю соломину зміцнилося в Миколи тривожними звістками: йому повідомили, що з казарм виходять лейб-гренадери і гвардійський морський екіпаж для приєднання до “заколотників”. Якби митрополити встигли умовити повсталих розійтися, то нові полки, що прийшли на допомогу повсталим, знайшли б уже основний стрижень повстання надламаним і самі могли б видихнути.

Але у відповідь на мову митрополита про законність необхідної присяги і жахах пролиття братерської крові “заколотні” солдати стали кричати йому з рядів, за свідченням диякона Прохора Іванова: "Який ти митрополит, коли на двох тижнях двом імператорам присягнув . Не віримо вам, підіть прочь! ”

Раптово митрополити ринулися бігцем уліво, сховалися в проламі загороді Ісаакиєвського собору, наняти простих візників (у той час як праворуч, ближче до Неви, їх чекала палацева карета) і об'їздом повернулися в Зимовий палац. Чому відбулася ця раптова утеча священослужителей? До повсталого підходило два нових полки. Праворуч, по льоду Неви, піднімався, пробиваючи зі зброєю в руках через війська царського оточення, полк лейб-гренадерів (близько 1250 чоловік). З іншої сторони вступали на площу ряди моряків - майже в повному складі гвардійський морський екіпаж - понад 1100 чоловік, усього не менш 2350 чоловік, тобто сил прибуло в цілому більш ніж утроє в порівнянні з початковою масою повсталих московцев (близько 800 чоловік), а в цілому число повсталих збільшилося вчетверо. Усі повсталі війська були зі зброєю і при бойових патронах. Усі були піхотинцями. Артилерії у них не було.

Але момент був упущений. Збір усіх повсталих військ відбувся спустя два з зайвим години після початку повстання. За годину до кінця повстання декабристи вибрали нового “диктатора” - князя Оболенського, начальника штабу повстання. Він тричі намагався скликати військову раду, але було вже пізно: Микола устиг узяти ініціативу у свої руки. Оточення повсталих урядовими військами, більш ніж учетверо переважаючими повсталих по чисельності, було вже довершене. По підрахунках Г.С.Габаєва, проти 3 тис. повсталих солдатів було зібрано 9 тис. багнетів піхоти, 3 тис. шабель кавалерії, разом, не вважаючи викликаних пізніше артилеристів (36 знарядь), не менш 12 тис. чоловік. Через місто було викликано і зупинене на заставах як резерв ще 7 тис. багнетів піхоти і 22 ескадрону кавалерії, тобто 3 тис. шабель; інакше кажучи, у резерві стояло на заставах ще 10 тис. чоловік.