Культурне життя в Україні було невід’ємою частиною повоєнного ваідродження. У тяжкому становищі опинилися освітні заклади, особливо в сільських районах. Тому в Україні розгорнувся рух за відбудову і ремонт шкіл власними силами. Крім того, протягом першої половини 50-х років було зведено 1300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць. У 1958 р. в республіці було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти.
Наприкінці 50-х років в Україні діяли 11 тис. середніх шкіл – у 2,5 раза більше, ніж у 1940 р. Водночас дедалі більше відчувалося відірваність української школи від проблем національного виховання. Так, “Історія СРСР” у школі починалася історією Російської імперії, яка переходила в історію СРСР, а попередній період був історією багатьох народностей, що складали СРСР. Лише у 30% шкіл навчання проводилось українською мовою. З 1948 р. до 1954 р. кількість українських шкіл зменшилась з 26 тис. до 25 тис., а російських збільшилась з 2720 до 4051. У 1953 р. в школах з українською мовою навчання налічувалось 1,4 млн. учнів, а в російських і змішаних – 3,9 млн.
Протягом першої повоєнної п’ятирічки було відновлено роботу всі вищих навчальних закладів республіки, яких напикінці 1950 р. було 160. Тільки на стаціонарних відділеннях цих закладів навчалось понад 200 тис. студентів. В цілому за 1946 – 1950 рр. в Україні було підготовлено понад 126 тис. спеціалістів із вищою освітою.
Уже через три роки було відновлено науково-технічну базу АН УРСР. Почалися розробки та дослідження в таких галузях науки, як ядерна та теоретична фізика, металофізика та ін. Проте з новим витком репресій, пошуками “безрідних космополітів” у наукових колективах склалася напружена ситуація. У серпні 1947 р. з’явилася постанова ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР”. Безпідставній критиці в ній було піддано праці, видані в передвоєнні та воєнні роки: “Короткий курс істроії України” за редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Ф. Ястребова, “Нариси історії України” за редакцією К. Гуслистого, Я. Ястребова.
Після сесії ВАСГНІЛ (серпень 1948 р.), яка завершила розгром “реакційної теорії менделізму-морганізму”, жертвами лисенківщини стали в Україні академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвінізму професор С. Гезшензон (Київський університет), завідувач кафедри дарвінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне з Харківського сільсько-господарського інституту та ін. Було розкритиковано підручник для вузів “Курс генетики” М. Гришка і Л. Делоне.
Прийнята влітку 1946 р. постанова ЦК ВКП(б) про жунали “Звезда” і “Ленинград” в Україні мала своїм продовженням відповідні постанови ЦК КП(б)У: “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в “Нарисі історії української літератури””(24 серпня 1946 р.), “Про журнал сатири і гумору Перець”(19 вересня 1946 р.), “Про журнал “Вітчизна””(1 жовтня 1946 р.), “Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо цого поліпшення”(20 жовтня 1946 р.) та багато інших.
У цих документах допускалися суб’єктивні оціе\нки й перекручення в аналізі загнального стану літератури і мистецтва.
Ідеологічна ситуація в Україні погіршилась після того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович. У пресі з’явились статті, які вихваляли роль Кагановича в розгромі “хвильвизму” в Україні. А сам він у цей час звинувачував в буржуазному націоналізмі відомих майстрів літератури П. Панча (за роман “Гомоніла Україна”), А. Малишка, С. Крижанівського. І. Неходу, В. Бичка, М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка. та ін. Ганебному шельмуванню було піддано кіносценарій О. Довженка “Україна в огні”.
Довженко Олександр Петрович
(1894-1956)
письменник, кінорежисер
Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця.
Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно.
У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту.
З сімнадцяти років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання.
Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем.
У буремне лихоліття 1918 — 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва.
Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон — спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство.
У 1923 році О.Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету “Вісті”, працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором.
На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм “Ягідка кохання”, що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки “Сумка дипкур’єра”, в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара.
Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва.
У 1928 році він за сто днів знімає фільм “Звенигора” — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. “Картину я не зробив, а проспівав, як птах”, — казав митець.
Наступною роботою О.Довженка стає стрічка “Арсенал”, а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — “Земля”.
Цей фільм — гімн життю — було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад.
Відносною творчою невдачею можна вважати стрічку “Іван”, у якій відбилися творчі шукання автора по відтворенню нового змісту життя.
На початку 1933 року залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки — створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм “Аероград”.
Завантажити реферат