План
Вступ
Розділ 1. «Експорт соціалізму» в держави західних словян.
1.1. Польща.
1.2. Чехословаччина.
Розділ 2. Формування комуністичних режимів у державах південних словя.
2.1. Болгарія.
2.2. Югославія.
Розділ 3. Поширення соціалізма у Румунії та Угорщині.
3.1. Румунія.
3.2. Угорщина.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ:
Довгий час історична наука в нашій країні розвивалася в строго визначеному напрямку.Історик повинен був слідувати встановленої доктрині, особливо у висвітленні «слизьких» питань, висновки до яких визначалися політичною кон'юнктурою. Проте зараз, коли ідеологічні заборони зняті, деякі вчені вдарилися в протилежну крайність, огульно очорнив все, що пов'язане з соціалістичним ладом і комуністичними партіями СРСР та інших країн. До числа таких «слизьких» питань відноситься і встановлення соціалізму в східній і центальній Європі.
Актуальність теми: тема Другої світової війни залишається однією з провідних тем вітчизняної історії. Сучасні вчені по-новому намагаються переосмислити і зрозуміти події тих грізних років, більш точно відобразити психологію людей, які своєю самовідданістю, героїзмом і мужністю врятували світ від фашизму. Протягом тривалого часу Друга світова війна вважалася одним з добре вивчених періодів історії радянського суспільства. Однак поява в останні роки значного числа ранніше недоступних документів зумовило новий виток дослідницького інтересу до історії війни, зробило можливим збагачення концепції її вивчення на регіональних прикладах.
Процес встановлення Радянської влади в звільнинх нею країнах являє собою доволі цікавий процес в історії розвитку соціалізму і світової соціалістичної революції.
Мета даної роботи - вивчити передумови і процес встановлення соціалізму в цій країні, визначення основних факторів, що визначили її шлях розвитку в другій половині 40-х років.
Завдання, що випливають з мети дослідження, наступні: 1) показати розстановку сил на політичній арені в Європі в зазначеного періоду; 2) вивчити політику комуністичної партії, її тактику і стратегію; 2) визначити ролі радянського фактора у виборі шляху розвитку соціалістичних країн.
Об'єктом дослідження є східна і центальна Європа в роки Другої світової війни. Предметом дослідження виступають громадські та політичні відносини в східній і центальній Європі, що складаються в роки Другої світової війни.
За післявоєнний період історії накопичилося достатньо великий масив наукової літератури,який був присвячений даній проблематиці. Історіографічну базу з даної проблеми можна розділити на кілька груп: вітчизняні та зарубіжні дослідження радянського часу і сучасналітература.
Вся радянська історіографія побудована на тому, що історики звертали свою основну увагу на боротьбу окупованих країн з окупаційним режимом фашистів, становленню і роботі визвольних фронтів, та партизанській боротьбі.
Сучасна історіографія намагається підійти до вивчення проблематики Болгарії в період Другої світової війни неупереджено, у ній відсутні ідеологічні догми історичних наукпопереднього часу. Крім того, в даний час в науковий обіг вводяться невідомі ранішедокументи і матеріали архівів. При вивченні даної теми підхід у вчених більш об'єктивний, ними розглядаються комплексні проблеми.
Розділ 1. «Експорт соціалізму» в держави західних словян.
1.1. Польща.
Період, що охоплює 1944-1945 роки, тобто початковий етап формування комуністичної влади в Польщі, надалі залишається одним з пріоритетних напрямів дослідження новітньої історії Польщі. В історіографії існують найрізноманітніші дефініції характеристики польського суспільства та державної системи, яка сформувалась на 1948 р. Частина істориків вважає, що це - класичний тип тоталітаризму. Альтернативною є точка зору, що певні ознаки адміністративно-командної системи були, але полякам вдалося зберегти певні демократичні інституції, а тому неправомірно класифікувати дану систему як тоталітарну. Окремі польські історики взагалі заперечують наявність суверенної держави з 1939 р. до 1989 р., характеризуючи зміни 1944-1948 рр. як заміну одних окупантів іншими.
Історіографічна та джерельна база проблеми формування й перших років діяльності комуністичного режиму в Польщі своїми коріннями сягає другої половини 40-х років XX ст. Саме тоді в Польщі відбувається повний перепис архівних матеріалів, а у відповідь на спогади й наукові праці еміграційних діячів твориться «соціалістична історіографія» подій 1944-1945 рр. Також в цей час в еміграції (у Франції, Великій Британії) постають польські дослідницькі інститути, які збирають, а потім друкують матеріали польського уряду в, спогади підпільних діячів та інші джерела, що на сьогоднішній день проливають світло на походження, становлення й діяльність комуністів на шляху до підпорядкування й утотожнення державних органів з партійною структурою ППР.
До аналізу комуністичного режиму в Польщі також активно долучились українські історики - науковців Львівського університету, згуртованих довкола професора Л. Зашкільняка[14].
Звільнення Польщі відбулося в результаті проведення другого етапу Білоруської операції, Львівсько-Сандомирської, Вісло-Одерської і Східно-померанський стратегічних наступальних операцій. З другої половини 1944 по квітень 1945 рр., була повністю очищена територія Польщі від німецьких військ. Зайняття східних польських земель силами Червоної Армії стало доконаним фактом в літку 1944 р., коли в результаті операції «Багратіон» 17 липня радянські війська зламали німецький опір на лінії р. Буг, відсунувши лінію фронту майже на 250 км на Захід[8,с 34-40]. Водночас Москва приступила до реалізації нового завдання - створення залежного від СРСР нового державного апарату майбутньої Польщі. План його утворення був розроблений в Кремлі ще до початку 1944 р. 19-20 липня 1944 р. з особистої ініціативи й участі Й. Сталіна в Москві формується Польський Комітет Національного Визволення (далі ПКНВ) [ 28, с 33-34]. Влада останнього розповсюджувалася спочатку на терени т. зв. Люблінської Польщі (після визволення 22 липня 1944 р. Люблін став столицею і місцем розташування ПКНВ), а в подальшому - і по всій країні. Декларуючи відозву про позицію СРСР щодо Польщі, 26 липня 1944 р. Москва підписала порозуміння з ПКНВ «Про стосунки Головного командування Червоної Армії з польською адміністрацією після вступу радянських військ на територію Польщі», а вже 1 серпня фактично визнала його, обмінявшись дипломатичними місіями . Представником СРСР в Польщі був назначений генерал-полковник М. А. Булганін[22,с 32-39]. Останній був не стільки дипломатом, скільки контролером і організатором нової польської влади. Його представництво охороняв спеціальний батальйон НКВС, утворений в першій полові серпня з випускників спецшкіл НКДБ .
Активність, з якою ПКНВ підпорядковував зазначений терен, була обумовлена розташуванням тут радянської військової адміністрації та близько 2,5 млн солдат Червоної Армії й Війська Польського, утвореного в СРСР, тоді як населення цього регіону нараховувало лише 6,5 млн. Нову державну адміністрацію комуністи створювали паралельно з облавами, арештами делегатів еміграційного уряду та командування АК, що виходили з підпілля. Завдання «очищення» території виконували безпосередньо контррозвідка СРСР «Смерш» і спецвідділ НКВС - особлива дивізія, утворена 15 жовтня 1944 р. Нараховувала вона близько двадцяти тисяч добре оснащених і вишколених вояків. Вже до кінця 1944 р. та дивізія заарештовувала до 17 тис. осіб, головним чином членів підпілля, значну частину яких відразу вислали до спецтаборів вглиб Росії.
Завантажити реферат