З 1943 р. клерикальний режим в Словаччині знаходився в стані кризи. До цього часу тут угорах активно діяли партизанські загони, в тому числі організовані за допомогоюрадянських та словацьких командирів, підготовлених при Українському штабі партизанського руху. У міру наростання кризи режиму Й. Тісо посилювалися антифашистські настрої в словацькій армії. З другої половини 1943 р. Компартія Словаччини взяла курс на створення широкого антифашистського фронту[24,с 73-80]. До кінця року з її ініціативи було утворено Словацька національна рада (СНР) як єдиний центр руху Опору.Це стало результатом переговорів антифашистських сил і укладення ними 25 грудня 1943так званого Різдвяного угоди. У СНС увійшли також різні угруповання некомуністичної орієнтації.
Передумови повстання назріли до літа 1944 р. У цей час різко зросла активність партизанів, вони навіть захопили ряд міст. Режим виявився не в силах впоратися з партизанами, і Й. Тісо звернувся до німців з проханням про допомогу. 29 серпня німецькі війська перейшли словацький кордон, що послужило сигналом до початку збройного повстання. 1 вересня 1944 було опубліковано "Декларацію словацького народу" від імені всіх груп опору. На вільній території в трикутнику Зволен - Банська Бистриця - Брезно було заявлено про повалення правлячого режиму Тісо і проголошена народно-демократична республіка.
8 вересня 1944 на підтримку повстанців Радянською Армією була розпочата Карпато-Дукельський операція. Її командування розраховувало на з'єднання з повстанцями, але операція через впертий опір німців затяглася. Бажаної координації дій не відбулося, обидві словацькі дивізії були роззброєні нацистами.Не вдалося також на належному рівні узгодити дії СНС.
Разом з 38-ї Радянською Армією і військами 4 украиских фронту чехи і словаки приймали участь в зимових боях на північному сході Словаччини. Після звільнення ряду населених пунктів чехословацкій корпус отримав нове поповнення. 4 квітня 1945 була звільнена Братислава, а до кінця квітня –майже вся Словаччина.
У березні 1945 р. в Москві відбулися переговори представників лондонської еміграції, московського центру (КПЧ) і делегації СНС про склад чехословацького уряду і програму дій. Основою переговорів стала платформа, вироблена КПЧ. В обговоренні брали участь шість політичних партій; це були сили, які склали незабаром Національний фронт чехів і словаків. Бенеш був змушений змиритися з результатами московської зустрічі і прийнятоїна ній урядовою програмою. За цією програмою в національному питанні визнавала самобутність словацької нації та її рівноправність з чехами. Чехословаччина проголошувалася державою двох рівноправних народів. У створеному єдиному Національному фронті чехів і словаків об'єдналися різні засвоїм характером сили, в тому числі і представники буржуазних угруповань[16,с 210-220].
Безпосередньому закінченню війни передувало посилення руху Опору в чеських землях. 5 травня почали повстання в Празі. У його підготовці брали участь представники різних політичних сил від буржуазних угруповань до комуністів, а також військові. Повстання почалося стихійно, але дуже швидко керівництво ним взяв у свої руки сформований в квітні 1945 р. Національний комітет. З'явилися барикади, повстанці захопили радіостанцію і передали заклик про допомогу. Вони розраховували на підтримку англо-американських військ, які до цього часу вийшли до демаркаційної лінії в західній Чехії, проте командування останніх, побоюючись конфлікту з Радянським Союзом, не віддало відповідного наказу. На допомогу повсталій Празі були направлені радянські частини під командуванням генерала Д. Д. Лелюшенка.
Розділ 2. Формування комуністичних режимів у державах південних словя.
2.1. Болгарія.
Сучасна історіографія намагається підійти до вивчення проблематики Болгарії в період Другої світової війни неупереджено, у ній відсутні ідеологічні догми історичних наук попереднього часу. Крім того, в даний час в науковий обіг вводяться невідомі раніше документи і матеріали архівів. При вивченні даної теми підхід у вчених більш об'єктивний, ними розглядаються комплексні проблеми. Сучасну точку зору представляють такі автори, як Димитров І «Історичні нариси», Валево Є.Л. «Герої болгарського Опору Цвятко Радойнов», Мінчев М. «Вітчизняний фронт в Болгарії (1942 - 1944 рр )», Стателова Е. «Історія Болгарії (1978 - 1944 рр )», Димитров І. «Іван Багряний. Царедворець і політик »,Нікова Г.« Історична доля Болгарії між Німеччиною і Радянським Союзом », монографія Валево Є.Л. «Болгарія в 20 столітті.
Болгарія була однією з країн Балканського півострова, яка почала Другу світову війну на боці агресора і закінчила війну на боці країн-переможниць. Балканський регіон протягом століть входив в сферу інтересів Російської імперії, а після її падіння - в сферу інтересів СРСР. Історичні умови та географічне розташування сприяли збереженню досить тісних зв'язків та культурної взаємодії болгарського і російського народів.
З початком війни в середині країни починає формуватися опозиція до влади Бориса III який ставився лояльно до політики Гітлера. Цим не міг скористатся Радянський Союз який давно боровся з Фашистською Германією за вплив в цьому регіоні. Але антиурядова боротьба не набула широкого розмаху. Прагнучи вивести антиурядову боротьбу з вузьких рамок суто комуністичного руху, і тим самим покращити свій стан серед суспільства. Загранбюро влітку 1942 р. ЦК БРП за вказівкою Комінтерну розробило політичну платформу національного антифашистського фронту (Мінчев М. Вітчизняний фронт в Болгарії (1942-1944). Софія, 1999. С. 11). 17 липня 1942 з нелегальної радіостанції ім. Христо Ботева булла передана программа Вітчизняного фронту. Програма відображала новий момент в тактиці Комінтерну при організації антифашистської боротьби комуністів. Вона повинна була вийти за вузькі партійні рамки і перетворитися на загально національну. Тому пріоритетними в ній були демократичні завдання: розрив з фашистською Німеччиною, встановлення відносин дружби і співпраці з радянським та іншими народами, які борються протии фашизму, повалення прогітлерівської влади, відновлення конституції і формування національного уряду, який користується довірою народу. Цей уряд повинен буде скликати Велике Народне зібрання, щоб воно визначило «майбутню форму правління в Болгарії» [15,с 62-68]. Програма передбачала демократизацію суспільства, відновлення прав і свобод болгарських громадян. БРП не висувала на цьому етапі соціалістичних завдань. У той же час, розглядаючи ОФ і як стратегію, і тактику, комуністи не збиралися відмовлятися від своєї кінцевої мети - соціалістичної революції. Збиралися негайно приступити до організації комітетів ОФ у всіх населених пунктах країни.Керівництво роботою зі створення ОФ ЦК БРП поклав на Цолу Драгойчеву, члена ПБ і орг-секретаря ЦК. Проте об'єднання соціально розрізнених сил в широкий союз йшло досить повільно. До кінця 1942 р. з усіх керівників ліберальної опозиції лише двоє - Петков Н. і Георгієв К. – висловили готовність включитися в Вітчизняний фронт. Інші ж лідери ліберальної опозиції - Гічев Д., Дімов В., Мушанов Н., Буров А., Костурков Ст., ПастуховКр., Гіргінов А., Стоянов П., - беручи в цілому або частково викладені в програмі ОФ вимоги, відкинули взаємодію з комуністами. Поряд з неприйнятністю незаконних методів боротьби важливим мотивом їх відмови була недовіра до компартії.
Завантажити реферат