3.2. Угорщина.
Дана тема багата на спогади оцевидців. Як правило, автори мемуарів і спогадів стоять або по один, або поінший бік барикад. Книга Міклоша Сабо в цьому відношенні істотно відрізняється від творів цього жанру, так як її автор спостерігав події історії, перебуваючи спочатку на одній, апотім на іншій стороні барикади, більше того, в певний період свого життя він був очевидцем і учасником подій, що відбувалися одночасно з обох сторін. Також цікавими є спогади генерал-майора Івана Замерцева, колишнього коменданта радянського гарнізону в Будапешті. Він розповідає про бої, про налагодження мирного життя в Угорщині, про допомогу радянської армії мирному населенню, про ставлення різнихверств угорського суспільства до радянської армії.
Влітку 1944 року радянські війська домоглися серйозних успіхів в просуванні у Східній Європі. Складавшася ситуація, не могла сподобатися їх союзникам по антигітлерівській коаліції: слід було якомога швидше вирішити питання, пов'язані зі Східною Європою, спільно з СРСР, поки той не вирішив ці питання самостійно. Побоюючись останнього, Уїнстон Черчілль, зокрема, зауважував, що «просування радянських армій в Центральну і Східну Європу влітку 1944 року створило нагальну необхідність прийти до політичної угоди з росіянами щодо цих районів» [21,с 260-278].
23 вересня 1944 на територію Угорщини вступила Червона Армія. Вигнанням фашистів з Баттона війська 2-го Українського фронту при підтримці угорських антифашистських сил почали здійснення своєї визвольної місії в Угорщині. У жовтні було очищено від гітлерівців територію країни на схід від Тиси і південні райони між Тисою і Дунаєм. Реген М. Хорті в обстановці підходу радянських військ до кордонів Угорщини хотів добитися входу в країну англо – американських військ. Він сподівався, що доля цого країни в такому випадку складется краще ніж коли в країну ввійдуть радянські війська. Хорті хотів укласти сепаратний мир з західними країами, але в умовах безпосереднього наближення ралянських військ до кордонів Угорщини уряди США та Англії вирішили дотриматись домовленостей які були дані СССР.
Опинившись в складному становищі, М. Хорті змушений був звернутися за з'ясуванням умов перемир'я до Радянського Союзу, спочатку приватним шляхом, а потім і офіційно[10,с 40-76]. Враховуючи той факт, що Червона армія, форсувавши Тису, вийшла в район Кечкемет, вела битву за Дебрецен і погрожувала повним оточенням 1-й і 2-й угорських армій,Угорщина булла змушена прийняти зазначені МЗС СРСР попередні умови. Однак Хорті намагався обійти вимогу про оголошення війни Німеччині. В кінцевому рахунку регент не зміг довше продовжувати гру в переговори і вважав за краще піти у відставку, передавши владу новому ставленику німецького фашизму в Угорщині Ференцу Салаші.
Наступник Хорті продовжив війну на стороні Гітлера, тим самим відклавши питання про перемир'я.
У цей час ВКП закликала на боротьбу з фашизмом всі патріотичні сили, в тому числі які не входили до Угорський фронт. За пропозицією комуністів у роботу Угорського фронту включилася створена в 1939 році Національно-селянська партія (НКП). У вересні утворився Виконком Угорського фронту і почалося створення його місцевих комітетів. 10 жовтня було досягнуто згоди про єдність дій компартії і СДП, яка мала велике значення для розвитку руху опору. Відповідно до 5-го пункту цієї угоди виник комітет зв'язку двох партій; до складу його увійшли Дюла Каллаї і Арпад Секашіч. На новій основі реорганізовувалося молодіжні та студентські рухи.
У жовтні - листопаді компартія розширила свою діяльність в армії, де антигітлерівські настрої наростали у звязку з подіями на фронті. 16 жовтня командувач 1-ї угорської армії генерал Бела Далнокі Міклош разом зі своїм штабом наділянці 4-го Українського фронту добровільно перейшов на бік Червоної Армії, хоча і незважився зробити це з усією армією. Під потужними ударами радянських військ і впливом комуністичної пропаганди 1-а угорська армія розпалася, переставши являти собою серйозну військову силу. На бік радянських військ перейшли понад 10 тис. солдатів і офіцерів цієї армії[16,с 310-340]. Аналогічний процес відбувався і в 2-ї угорської армії. У жовтні - листопаді з еміграції на звільнену територію Угорщини повернулися керівники закордонних центрів партії. На скликаному в Сегеді (центрі політичної діяльності компартіїв період окупації гітлерівцями Будапешта) 2 листопада 1944 року на першій легальній нараді були присутні представники парторганізацій Сегеда, Орошхази, Ходмезевашархея і Мако. З ініціативи комуністів та за участю ряду інших партій виник Повстанський національно-визвольний комітет (Угорська комітет звільнення), який ставив за мету підняти народні маси на збройне повстання в той момент, коли Червона Армія почне штурм Будапешта, проте 22 листопада комітет був розгромлений, у зв'язку з чим обезголовлений Угорський фронт опору на початку грудня розпався.
Проте найбільш активні елементи в демократичних партіях продовжували діяти. Коли стало ясно, що повстання не відбудеться, комуністи взяли курс на створення невеликих бойових груп, що діяли в Будапешті та його передмістях.
У листопаді - грудні війська Червоної Армії, підтримані партизанами і учасниками руху опору, звільнили значну частину країни і оточили Будапешт[22,с 80-100]. Слідом за гітлерівцями бігли найактивніші ніланшисти і хортисти. Виниклі за ініціативою комуністів національні комітети брали адміністративне управління на місцях у свої руки.
В результаті перемог радянської армії у Східній Європі на початку 1945 року між США, Великобританією і СРСР назріла необхідність вирішити спірні питання щодо післявоєнного світового устрою. Оскільки військові дії не дозволяли Сталіну залишити СРСР, Гопкінс (спеціальний помічник президента Рузвельта) висловив пропозицію, що конференція могла б відбутися в Криму, і росіяни запропонували Ялту. На конференції, яка проходила з 4 по 11 лютого 1945 року, в числі інших обговорювалося і угорське питання.
У той же час не можна говорити про звільнення Угорщини радянськими військами однозначно як про окупацію. Звичайно, спочатку, за словами І. Замерцева, «деяка частина населення, залякана гітлерівської пропагандою, зустрічала наші війська зі страхом і недовірою. І це цілком зрозуміло: в країну прийшла армія противника. Вона могла вбивати і мстити ». Проте угорці незабаром могли переконатися у зворотному.
На території Угорщини ще йшли бої, коли компартія очолила боротьбу за відновлення економіки країни, і в першу чергу подбала про забезпечення трудящих великих міст, особливо Будапешта, продовольством. Вона звернулася до селянства із закликом допомогти місту у постачанні робітників хлібом. В результаті заходів ВКП, а також завдяки допомозі Радянського Союзу вже у квітні 1945 року більше 1 млн. жителів столиці стали отримувати щоденний хлібний пайок. Поліпшувалася робота транспорту, пошти. Налагоджувався підвезення до міста та інші промислові центри вугілля і продовольства, що сприяло відновленню роботи промислових підприємств.
Завантажити реферат