Змушені силою обставин повернутися знову під протекцію Криму, запорізькі козаки незабаром випробували на собі всю тяжкість свого становища. Як не запевняв хан запорожців у тому, що вони користуватимуться під його захистом найширшими правами, насправді вийшло цілком інакше. Дійсно, життя запорожців під владою кримського хана не могло бути приємним і солодким уже тоді, коли вони залишили свої вольності біля порогів Дніпра й річки Чортомлика і зійшли в урочище Олешки, на Кардашинський лиман. Щоправда, на початку свого перебування під владою Криму запорожці користувалися різними земельними угіддями, не платили нічого зі свого скарбу у ханську скарбницю, а навпаки, самі отримували від хана милостивий «айлик». Але з плином часу це становище змінилося на гірше для запорізьких козаків. Замість платні запорожцям дозволили брати сіль з кримських лиманів і озер, початкове з певним полегшенням супроти існуючих правил у Криму, тобто з меншим митом супроти того, яке звичайно збирали з українських козаків і різних українських промислових людей. Потім і цей привілей у козаків відібрали, коли дізналися, що вони під приводом вивозу солі особисто для себе брали її для українців і продавали з певною для себе вигодою. За протекцію кримського хана Військові запорізькі козаки мали на перший поклик хана посилати в похід на допомогу татарам 2000 і більше козаків на чолі з кошовим отаманом, причому хани завжди намагалися посилати запорожців у похід якомога далі. Наприклад, якось запорожці разом з ханом ходили в похід на черкесів і дійшли до річки Сулак. Цей похід вони вважали дуже збитковим і обтяжливим для себе. Крім того, за ту ж ханську протекцію запорожці не раз мусили ходити на Перекоп і безкоштовно брати участь у
праці при спорудженні Перекопської лінії по 300 й більше чоловік. Остання вимога найбільше не подобалася козакам, у яких було особливе розуміння честі лицаря, несумісне з працею землекопа.
І чим далі запорожці залишалися під владою кримського хана, тим більше накопичувалося в них невдоволення проти бусурманів. Найголовнішими з безлічі причин невдоволення були такі.
Запорожцям якнайсуворіше заборонили тримати в Січі гармати. З огляду на це розпорядження турки відібрали у козаків усі гармати, що в них залишилися, й заборонили їм надалі мати всіляку артилерію. Тоді в Запоріжжі трапився такий випадок: якось запорізькі козаки після весняної повені помітили невелику гармату в лівому березі Дніпра, в урочищі Каратебен, і сповістили про це кошового отамана. Кошовий отаман, бажаючи особисто перевірити свідчення рибалок на місці, знайшов біля берега Дніпра ще 50 гармат; але побоюючись, щоб знайдені гармати не відібрали турки, він найсуворіше наказав тримати їх у одному зимівнику в таємниці від запорізької сіроми. Поза тим запорожцям заборонили будувати будь-які укріплення як у самій Січі, так і в інших місцях їхніх поселень. Заборонялося зноситися з Росією і їздити в російські міста, вести торгівлю в Очакові й у Криму; дозволялося лише отримувати в зазначених місцях товари й відвозити їх не далі Січі, а в самій Січі надавалося право торгувати кримчакам, очаківцям, грекам, жидам, вірменам. На запорожців накладали різні данини, коли до них приїжджали для огляду їхнього війська, громадського ладу чи для якоїсь іншої справи кримські султани й мурзи зі своїм численним почтом і челяддю: тоді запорожці мусили віддавати їм великі почесті і, скільки б вони у них не перебували, мусили харчувати як їх самих, так їхню челядь і коней, а при відїзді, крім того, повинні були вручати їм різні цінні подарунки.
Але поза цим усім життя запорізьких козаків під владою кримських ханів і з багатьох інших причин було «.вельми преважким».
Найперше кримський хан відібрав у запорожців весь Низ Дніпра, від Великого лиману до самих порогів «з усіма тамтешніми степовими угіддями й ужитками» і віддав його у володіння ногайським татарам. Далі хан не раз «допускав велику на запорожців драчу» як з вартових на татарському кордоні, коли з їхнього відома чи без відома хтось із кримських невільників тікав у християнські землі чи коли в татар зникало якесь майно, табуни коней, череди волів, отари овець чи пропадали самі господарі-татари. Якщо при цьому козаків викривали у крадіжці худоби чи у вбивстві господарів-татар, то за худобу з них стягали гроші подвійно чи потрійно, а за людей брали винних і невинних козаків; якщо ж винні козаки були неспроможні, татари накладали пеню на весь курінь, а якщо курінь відмовлявся, винних забирали, і тільки в рідкісних випадках, при взаємних суперечках і захопленнях з того й іншого боку допускали обмін худобою і людьми. Крім того кримський хан не раз дозволяв страчувати козаків. Так було в той час, коли запорожці захищали себе від поляків, які чинили на них напади, захоплювали їх у полон і навіть вішали без суду, як це не раз траплялося у Брацлаві й у інших прикордонних польсько-українських містах. За правом, даним ханом полякам, якось після скарги ляхів на запорожців з останніх на користь скривджених стягнули 2400 карбованців пені. Не краще чинили з запорожцями хани при взаємних між собою чварах. Наприклад, якось під час боротьби ханів Адил-Гірея і Менглі-Гірея, коли запорожців, проти власної волі, «затягнув» перший проти другого і коли другий розігнав військо першого, то ні в чому не винних запорожців хан Менглі-Гірей звинуватив у віроломстві і продав 1500 козаків на турецькі каторги. Ще гірших кривд зазнавали запорожці від простих татар. Наприклад, азовські татари якось полонили кілька десятків запорожців, котрі ходили на ріку Кальміус по звіра, і хоч Кіш просив хана звільнити ні в чому не винних козаків, хан відмовив Кошеві в цьому. Потім хан відібрав у запорожців фортецю Кодак, усіх жителів розігнав з фортеці, саму
фортецю зруйнував, а місто віддав у повне володіння полякам. Врешті хан заборонив запорожцям споруджувати постійну церкву в Олешківській Січі, а під кінець почав утискати і саму їхню віру православну .
Запорожці, помічаючи, як усе зростають і зростають утиски з боку татар, знову вирішили поновити свої прохання російській імператриці про дозвіл їм повернутися на рідні місця. У січні місяці 1732 року до графа Вейсбаха з'явилося троє знатних запорожців з питанням, що діяти Військові, якщо кримський хан вимагатиме від Коша допомоги козаками у випадку його походу в Кабарду чи накаже всьому Запорізькому Військові перейти на інше місце, ближче до Криму. Граф Вейсбах, вважаючи, що він не має права відповідати на такий запит запорожців, вирішив зв'язатися з цього приводу з урядовими особами в Петербурзі й до отримання тієї чи іншої відповіді звелів запорізьким депутатам якийсь час почекати в Києві.
Відповідь на такий запит надійшла з Петербурга лише в місяці березні й була така невизначена, як і взагалі питання про прийняття запорожців під російську протекцію. «В даний час, коли у нас з турками ще твердо утримується мир, грамоти до запорожців і ніякого письмового обнадіювання послати і їх усіх раптом у підданство прийняти не можна, бо такий вчинок турки можуть розцінити як порушення мирного договору, в якому щодо запорожців окреслено, що вони на турецькому боці, зокрема те місце, на котрому вони живуть, і інша земля від самої Самари ріки вниз Дніпра відступлена Порті; а вони, запорожці, не захочуть відмовитися від своїх вольностей, звіриної і рибної ловитви й перейти жити в наші кордони. Тому ви повинні з ними чинити за нашими попередніми указами, роблячи їм, при кожній нагоді, таємно словесні обнадіювання, що згодом, за зручних обставин, ми їх приймемо, але щоб до того часу мали терпіння. Переконайте їх, щоб вони усякими можливими способами ухилялися від надіслання допоміжного загону до хана у кабардинський похід; але якщо відмовитися буде неможливо, то нехай пошлють частину козаків і накажуть їм таємно, щоб вони, наближаючись до Кабарди, послали від себе кого-небудь у фортецю св. Хреста до тамтешнього командира з повідомленням, скільки в поході кримських, кубанських та інших військ і їх, запорожців; сам хан чи який султан командує і з яким наміром іде в Кабарду, і що командир фортеці їм накаже, те б вони й робили. Що ж до ханського наміру переселити запорожців на другий бік Дніпра, ближче до Криму, то у випадку їхнього опору хан шукатиме способу міцно взяти їх у свої руки або під приводом непослуху зруйнувати їх, і з нашого боку тоді їм, доки в нас мир з турками, ніякої допомоги подати чи прямо прийняти не можна: і тому тут міркують, що їм чинити опір ханові не випадає, нехай переходять без суперечки: перебуваючи поблизу Криму, вони можуть зручніше проти нього діяти. Втім, усе це покладаємо на вас: ви про тамтешні місця можете знати краще»
Завантажити реферат