двадцять перший
аби при такому випадку нам, Війську як найвірнішим підданим її імператорської величності так довго, доки війна з турками буде, й ми до теперішньої Січі повернутися можемо, як мені, кошовому, так і іншим старшинам річну грошову платню і на наш Кіш річний провіант, а для доставлення наших чи водних сюди гармат і інших наших клейнодів вище порогів Дніпрових достатньо підвод було призначено за її імператорської величності указом, оскільки (якби такий її імператорської величності найвищої милості не могли отримати) ми всі згадані вище наші клейноди і кращі наші добра залишимо й будемо змушені втратити, з чого надалі татарам і туркам немалий прибуток, а в службі імператорської величності шкода вчинитися може. Задля того якнайпокірніше просимо сей перехід так довго залишити, доки доконче не буде потрібно, і її імператорської величності міністр з Царгорода про нього вельми пильно не повідомить, особливо, якщо буде можливо, в такому разі щоб ми, Військо, не зараз чи не взимку, а згодом, наступної весни, себто у квітні місяці, на згадані місця переходити мали, через що б ми свого добра втратити не могли, а в той час, у квітні, можемо водопіллям своє майно суднами без жодної шкоди перевезти, в котрий час і згаданих підвод не так багато буде потрібно» ^.
Відпускаючи від себе запорожців, граф Вейсбах просив їх, щоб вони, у випадку приїзду до них Едиклі-аги для огляду землі й фортеці в урочищі Базавлуці ^, прийняли його й відпровадили так, щоб він, прибувши в Царгород, міг сказати, що та земля не султанові, а її імператорській величності належить і що про неї взагалі не згадувалося під час встановлення російсько-турецького розмежування. Так чи інакше, але якщо запорожці залишаться в урочищі Базавлуці, граф обіцяє дати їм піхотний і два кінні полки при генерал-майорові Гейні для відбиття татар. Якщо ж вони відійдуть у межі Росії, граф дасть їм на підмогу для приставлення клейнодів і суден на нове місце їхнього поселення, оскільки самі запорожці «в нинішній (себто осінній) час» ніяк не можуть перевезти їх через пороги вгору Дніпром. «І на мою підлу думку,— доповідав граф фон Вейсбах
імператриці Анні Іванівні в Петербург,— запорожців доти, доки після повернення згаданого Едиклі-аги з огляду їхнього Коша Порта не відгукнеться, з нинішнього місця не переводити, бо можливо ага після їхнього, запорожців, ласкавого прийняття запевнить Порту, що та земля не туркам належить, що вона, Порта, довідавшись, можливо зберігатиме мовчання» .
Приїзд кошового отамана до Білої Церкви і його від'їзд із Січі повинен, за найвищим повелінням, утримуватися в найсуворішій таємниці. Але попри це граф Вейсбах, як не намагався, не міг зберегти державну таємницю: звістка про виїзд кошового отамана поширилася не тільки серед українського, а й серед польського люду. У Польщі промайнула чутка, буцімто кошовий отаман іде на допомогу російському регулярному військові з 15 000 козаків для скорення «супротивних» (королеві Августу III) поляків. Тоді поляків охопив такий страх, що деякі зі знатних польських шляхтичів звернулися з проханням до російського генерал-майора Шпігеля, котрого з трьома полками послали в корпус генерал-лейтенанта принца Гессен-Кобурзького, щоб Шпігель розмістив свої війська на постій у їхніх маєтках і тим урятував від руйнування з боку запорожців їхні села й маєтки. Внаслідок такого прохання генерал-майор Шпігель звернувся з питанням до графа фон Вейсбаха, наскільки правдоподібні ці чутки про вихід кошового отамана в Польщу. На такий запит граф Вейсбах, не приховуючи таємницю перед Шпігелем, відповідав, що кошовий отаман справді до нього приходив і що граф спеціально, для поширення чутки, дав полякам зрозуміти, що «якщо супротивні поляки до покори королеві Августу третьому не прийдуть, то він (граф Вейсбах) таку 15-тисячну кількість (козаків) сюди за шість днів пришле; якщо ж до покори прийдуть, то похід запорожців затримає, бо поляки нікого так, як запорожців, не побоюються, оскільки знають, що ті під час війни дощентне руйнування чинять» .
Тим часом кошовий отаман Іван Малашевич, курінні отамани й інші козаки, присягнувши на вірність російській імператриці в Білій Церкві, «вклонилися за все добре» графу Вейсбаху й вересня 9 дня залишили Білу Церкву, а 21 дня прибули в Січ. З 21 вересня й до 7 жовтня вони чекали приїзду Едиклі-аги, та замість нього приїхав інший комісар, який назвав себе Заїм-Ахмет-агою: «З себе на зріст великий, обличчям гарний, борода в нього чорна без сивини, а в мовах поганий». При ньому був старий ага на ім'я Аслан, від кримського хана Каплан-Гірея; з Ахмет-агою і Аслам-агою було «інших турків» 50 чоловік. Запорожці, з огляду на настанову графа Вейсбаха, зустріли турецьких комісарів як царських послів і поставилися до них «чесно», себто при в'їзді їх у Січ і при від'їзді вистрелили з п'яти військових гармат і подарували їм 12 лисів. Приїхавши в Січ, турки подали запорожцям два листи — один від кримського хана, другий від бен-дерського паші. В тих листах було написано, що кримський хан отримав повідомлення, буцімто Запорізьке Військо, перейшовши під протекцію її імператорської величності, оселилося на кримській землі й почало будувати собі місто; дізнавшися про це, хан сповістив Порту; а Порта прислала до запорожців свого капичі Заїм-Ахмет-агу, котрому запорожці повинні дозволити оглянути січове місто, аби він доповів про те самому ханові. З Ахмет-агою і Аслан-агою був іще очаківський турок Салей Барактар, котрий вручив запорожцям окремого листа від хана й чотири «облудні» листи від Орлика, «аби запорожці за радою і настановою Орлика паки до протекції хана кримського звернулися і на попередньому місці в Олешках Кошем сіли». Запорожці тих листів від паші, хана й Орлика читати не хотіли, але після наполегливих вимог і прохань турецьких і кримських послів розпечатали й перед усім Військом вичитали. Прочитавши ж листи, Запорізьке Військо, не схиляючись ні на які знади, в тій-таки своїй раді чесно відповіло турецькому й кримському послам, що всі козаки давно вже перестали
слухати «науки» Орлика й давно вже відмовились переходити Кошем вниз Дніпром до Олешок під протекцію кримського хана. Навпаки вони вирішили, щасливо чи нещасливо це діятиметься, тут під пануванням православної монархині, не на чужій, а на своїй прадавній нерозмежованіи землі Кошем своїм сидіти й до кінця життя свого государині служ-ити. Тими ж словами відповіли запорожці й на листи хана й паші; а листи Орлика, як не домагався від них відповіді Салей Барактар, не дали жодної відповіді й рішуче заявили, що й надалі нічого не вiдпoвiдaтимуть Орликові. Після такої відповіді турецькі й кримські посланці облишили схиляти запорожців до повернення у кримські володіння й попросили Дозволу, з огляду на указ Оттоманської Порти, оглянути знову заселений Киш запорізький, чи не будується у козаків місто. Отримавши на це цілковитий дозвіл і обійшовши навколо місто Січ, комісари оглянули всі поля й відводи а потім запитали, чи не будується у козаків десь таємно при Баззвлуці на острові місто. А оглянувши й переконавшись, що в запорожців крім куренів, не будується ніяке місто, знову «приємно» сказали їм що хоч сей кордон до турецької Порти чи (як Орлик у листах своїх пише, надвоє) до поляків належить, та все-таки щоб Військо, перебуваючи тут, у крайньому місці, фортеці не будувало, а про кордон, чий він буде, два монархи, турськии і московський, розмовлятимуть і як між собою вирішать, так і буде вершивши, таким чином, огляд Коша протягом двох днів, турецькі кримські комісари від'їхали від запорожців водою на двох суднах і степом на конях у місто Бендери .
Завантажити реферат