випадок війни поЬільше коней і рушниць і виступити в похід з коша за першим до Війська листом, а тим часом «вільно на своїх наданнях справи провадити» .
Покінчивши раз і назавжди з Кримом, кошовий отаман Іван Малашевич і все запорізьке низове товариство склали травня 29 дня оригінальну записку на «потомну пам'ять» про те, скільки років Військо Запорізьке низове під протекцією кримського хана мешкало і в яких місцях Кошем чи Січчю сиділо ''. 3 цієї записки видно, що після зруйнування Чортомлицької Січі запорожці спочатку оселилися в Олешках, біля Кардашинського лиману, і прожили там 19 років; потім з Олешок піднялися вгору Дніпром й сіли на місці старої Чортомлицької Січі. Проживши у Чортомлицькій Січі два роки, пустилися до гирла річки Кам'янки і прожили там чотири роки. Від Кам'янки піднялися до урочища Базавлука й березня ЗІ дня 1734 року осіли на ріці Підпільній, проживши всього під кримською протекцією 25 років.
«Перве, когда покоино Иоан Мазепа гетман пресвітліишому православному монарсі московскому сіє єсть покоиному Петру Алексіевичу, первому імператору, змінил, а до короля швецкого пристал й Войско ж Запорож-ское низовое указами й прелісньіми свойми писмами до тоеи ж зміни своей привабил, то, по разоренію воиском московским за тую зміну старой Січи, якая бьіла при Чортомлику над Скарбним, Войско Запорожское низовое оттудова вниз Днепра в року 1709-м мая 12 числа избигши й совокупив-шися своим же воиском, якая часть бьіла' при помянутом Мазепе к шведу, когда он, король швецкій значне под Полтавою того ж року 1709 іюня 27 числа от воиска ж московского побіжден зостал, тамо на низу Днепра под крьімскую державу за Девлет-дерей хана удавшися. Січ бьіли себі при Олешках й Кардашину над Конскою завели, где літ девятнадцать мешкальі й пакьі збунтовавшьіся й кошевого себі Йвана Гусака изобравши й раскол между собою учинивши, на тое ж вьішпомянутое старое містце й к Чор-гомлику вгору Днепра сошедльі й Січью два года сьідільі. А потом за Делльі-дерей хана указом вниз Днепра спустившьіся вьішше Казьікерме-на над Каменкою в третом містцу й сіли бульі Кошем й четнре года мешкали, що чьіньіть под крьілом в тьіх трех містцах всіх літ числом двадесять й пять зоставалм й за блаі'оразсудньім поводом й урядом на тот час Его Милостьі пана Йвана Малашевича атамана кошевого куріннаго Пашковска-го, гдьі Каплан-Дерей, хан крьімскій, з гетманом Орликом Станиславу Лещьінскому из ордами свойми ишол на помощь под Хотин й Камянец По-долскій протьі Саса , короля полекого й проти воиска московского, хотя-чи его королем полским постановить, й Войско Запорожское низовое туда ж хан крьімскій затягал во помощ, то в той час не изволившьі рук на войско християнское поднимать й жаліючи кревньіх своих й всего народу християнского малороссійского, жеби орда, вибравши в неволю, не запровадила з тоеи помянутой Камянской Січи а протекцій крьімской в року вьіш описанном 1734-м марта 28 числа рушившись суд . водним й трактом степовим й прибувши того ж марта ЗІ-д вгору Днепра і вншьше Базавлука над Подполною містце изобравши. Кошем по прежнемупод владініем своего
веленно вьішеименованнаго ж року й дня записать й лутшаго віроятія, кто сего потребоват иметь, воисковою кошевою печатью при Коші Подполной утвердить» '''.
За рік до того, як запорожці на чолі з кошовим отаманом Іваном Малашевичем покинули Кам'янку й перейшли на Чортомлик, помер головний рушій подій у Запоріжжі з 1707 до 1728 року Костянтин Гордієнко. Про останні дні Гордієнка не відомо нічого. З абсолютною певністю можна лише сказати, що він залишався вірним собі до останніх своїх днів. Ненавидячи Москву, Гордієнко всіляко дбав про те, щоб утримати запорожців у Криму, але врешті-решт зазнав невдачі й навіть жорстокої зневаги від товариства. Як прожив Гордієнко останні роки свого життя, з 1728 до 1733 року, на те немає жодних вказівок. На кам'яному високому хресті, встановленому на правому високому березі Дніпра над великою земляною могилою, що зберігся, незважаючи на час і руйнівну стихію, до нашого часу біля насипу колишньої Кам'янської Січі ^, є таке: «Во имя отца й енна й святаго духа зде опочиваеть рабь божій Константин Горд^евич атамань кошовий: славнаго воиска запорозского низового а куреня платн^ровского: преставися року 1733 мая 4 числа». На західному боці хреста викарбувані півмісяць, зображення хреста й мовби квітки, на східному вирізьблені розп'яття й арматура Запорізького Війська . З тієї обставини, що на хресті кошового названо Гордійовичем, а не Гордієнком, можна зробити висновок, що прізвище Гордієнка було зовсім не прізвищем, а радше прізвиськом по батькові, як це часто бувало у запорожців, та й тепер буває в українців ; справжнє ж його прізвище могло бути іншим, можливо Головко, може Гординський чи Городецький, як про це свідчить історик Запоріжжя середини XVIII століття. Той же історик каже, що в Костянтина Гордієнка був син Василь Головко, який жив після смерті батька в тому-таки Платнірівському курені ^. А з тієї обставини, що Гордієнка після смерті вшанували спорудженням великої могили й монументального кам'яного хреста, слід розуміти, що його не зовсім забули товариші і що в нього були щирі віддані йому друзі. Зв'язок Гордієнка з Мазепою в останній час перед Полтавою, та й опісля неї, зробив ім'я цього кошового непопулярним
серед української черні взагалі й запорізької зокрема. Та Гордієнко не любив Мазепу і якщо простягнув йому руку допомоги перед Полтавською битвою, то вчинив це не задля самого Мазепи, а задля тієї ідеї, яку сам плекав у своїй душі. Костянтин Гордієнко є найвидатнішим з кошових отаманів кінця XVII і початку XVIII століття, який узяв на себе сміливе завдання що б там не було зберегти вольності козацькі від посягань московського уряду, але, на жаль, не досягнув своєї мети й ліг із болем у серці і з великою гіркотою на душі в похмуру могилу. Життя цієї людини, сповнене трагізму й розчарування, надзвичайно повчальне. Така людина, як Костянтин Гордієнко, здавалося, спеціально з'явилася на історичній сцені, аби на її прикладі яскравіше й наочніше показати, наскільки марна боротьба окремих, хоч і сильних волею, осіб з духом історії, з її могутнім і невідворотним плином. Гордієнко мав безумовний хист полководця, набагато переважаючи в цьому свого сучасника гетьмана Мазепу. Беручи близько до серця інтереси своєї вітчизни й намагаючись проникнути в далеке майбутнє, Гордієнко відкрито повставав проти прагнення московського уряду, який, будуючи фортеці в самому Запоріжжі, хотів накласти руку на споконвічні права й вольності козацькі, і був палким поборником внутрішньої автономії і незалежності Запоріжжя від Москви. Але, не знаючи ні в чому міри, людина надто пристрасна й запальна, Гордієнко в останньому випадку доходив до крайнощів і всією своєю діяльністю виразно довів, що йому чуже було історичне усвідомлення єдності всієї Великої й Малої і Білої Росії в лоні православ'я і під єдиною державною владою. Тому цей кошовий, гідний кращої долі, вмер, проклятий Москвою і гірко зневажений власним товариством. Втім, не можна не віддати належного цій людині могутньої волі за те, що він і сам з собою не лукавив, і щодо інших не кривив душею, а завжди відкрито обстоював свої переконання, якими б вони не були в очах його сучасників і далеких нащадків.
Завантажити реферат