Так чи інакше, але запорожці не пішли за радою Гордієнка й, поховавши свого сумнозвісного кошового отамана, назавжди залишили володіння Криму. Перейшовши під владу Росії, вони чекали тільки відвертого визнання їх російською імператрицею синами російської вітчизни. Вони з великим неспокоєм чекали повернення своїх депутатів з Петербурга і всі надії свої в цьому випадку покладали на свого найближчого захисника й заступника графа фон Вейсбаха.
Червня 5 дня граф Вейсбах сповістив «шляхетного й високошановного» кошового отамана Івана Малашевича про те, що колишній запорізький суддя Решетило й отаман Прокіп Федорів уже повертаються з Петербурга на Кіш. У Петербурзі їх допустили на очі її імператорської величності і «усно від її величності обнадіїли про відпущення всьому низовому Запорізькому Військові провини і про утримання всемилостивої її імператорської величності протекції»; а перебуваючи в Петербурзі, мали вони всілякий достаток і отримували найвищі милості: на утримання після приїзду, з 15 дня, 110 карбованців на всіх і при відпуску назад кожному по 100 карбованців і одягу на 77 карбованців, крім того, окремо від самого графа Вейсбаха в місті Києві на дорогу на всіх 150 карбованців '^
Розташовуючись Кошем в урочищі Базавлук, на ріці Підпільній, запорожці вважали, що це місце по праву належить Росії. Інакше дивились на це турки: вони надалі заявляли, що урочище Базавлук було, за укладеним мирним трактатом, власністю Порти. З огляду на це для вирішення спірної справи призначили турецького уповноваженого Едиклі-агу, про що турецький уряд офіційно сповістив російського резидента в Константинополі, а російський резидент послав звістку про це графові фон Вейсбаху. Граф Вейсбах перебував тоді в Білій Церкві, куди до нього через Київ по-
їхав від бендерського паші Нумана гонець Шатир-Алі-ага з запитом, чи достатньо буде для вирішення суперечки одного турецького комісара Едиклі, чи ж разом з ним повинні приїхати й інші.
Граф Вейсбах, отримавши таку звістку, викликав до себе кошового отамана Івана Малашевича «з небагатьма вірними отаманами». Викликаючи до себе запорожців, граф усе-таки не хотів, щоб вони зустрілися з бендерським посланцем. Тому в той час, як запорізькі депутати, виїхавши з Січі, наближалися до Білої Церкви, граф Вейсбах поквапився послати прямим трактом з Києва до Бендер присланого бендерським пашею довіреного комісара Шатир-Алі-агу з поручником Наковальниним. Шатир-Алі-азі оголосили, що граф повинен виїхати з Білої Церкви для огляду українських полків і тому спішить відпустити додому комісара, «не захоплюючи Білої Церкви з належним вдоволенням». Відпускаючи Шатир-Алі-агу в Бендери, граф Вейсбах послав йому листа для вручення бендерському паші Нуману. В листі до Нумана граф писав, що з російського боку ніяких на урочищі Базавлуці будівель не робиться, що для детального огляду того урочища достатньо буде одного комісара від Порти, Едиклі-аги, що Росія має твердий намір утримувати з осяйною Портою вічний мир і що запорожцям наказали ніяких суперечностей і ні в чому не чинити осяйній Порті ^°.
Тим часом вересня 2 дня до Білої Церкви з'явився до графа Вейсбаха кошовий отаман Іван Малашевич. З ним, крім вірних отаманів, були військовий писар, військовий осавул, діди чи старшина і прості козаки, усього 153 козаки. Граф прийняв усіх козаків з особливою «приємністю» і пояснив їм, що зайняті ними місця турки вважають належними не до Росії, а до Порти, а тому для уникнення великих неприємностей і для збереження мирного російсько-турецького трактату радив залишити зайняті військом урочища й перейти в кордони імператорської величності. Вислухавши таке прохання, кошовий отаман і все його товариство порадилися між собою і потім в один голос заявили, що коли справді турки вважають те поселення в урочищі Базавлук порушенням мирного російсько-турецького трактату, то Військо може перейти й на інше місце. На підтвердження цього кошовий і все товариство при ньому склали присягу на «вірну службу й вічне буття імператорській величності». Письмова відповідь запорожців була такою. «Ми, нижче підписані, Війська Запорізького низового отаман кошовий з курінними отаманами й посполитим товариством щодо наказу його світлості графа фон Вейсбаха у відповідь доповідаємо. А саме: коли до нас, Війська Запорізького низового присланий від Порти Оттоманської для огляду землі, на якій ми нині Кошем осіли, і фортеці Едиклі-ага прибуде, то ми його так приязно приймемо й намагатися будемо, аби він міг визнати й після повернення свого в Царгород оттоманській Порті доповісти, що та земля до нас вельми належить її імператорській величності, всемилостивій нашій государині у володінні бути, аніж би Порта оттоманська могла претендувати, так щоб коли та земля була її імператорської величності, для чого по сей час про неї не було подання, але проти того будемо відповідати, що ми за злочини батьків наших у високому гніві її величності перебували, тому для нас, коли ми довго були під їхньою турецькою протекцією, і земля та була не потрібною, і ми її не вимагали, і та земля начебто їм належала. А нині, коли ми за ті злочини батьків наших у її імператорської величності всемилостиве вибачення отримали і у свою природну протекцію повернулися, то й та земля очевидно з нами залишиться, про що самій Порті відомо, що нам з російського боку й між Портою розмежування і про неї не згадувалося. А що татари свою худобу в тих місцях, у котрих ми нині Кошем осіли, утримували і то в надії, що ми під їхньою протекцією
перебували і в тому їм не противилися, особливо тому, що ще доволі землі залишиться як нам, так татарам. Тому нині ми збираємося задля доброго сусідтва їм, татарам, своєї худоби там утримувати не відмовляти. Ми гаразд знаємо, що турки, як і сам хан кримський, щодо нашого переходу й нинішнього нашого нового Коша нічого б не згадували й зберігали мовчання, і згаданий прибулий Едиклі-ага з Царгорода не був би відряджений, якби не те, що Орлик надіслав своє подання туркам і хана безупинними своїми намовами не змушував, щоб той його подання і донесення Порті оголошував, і про те він, Орлик, невсипущі старання чинить і з того резону, що йому немала винагорода і дітям його (якби нас, Військо, до себе притягнути міг) немала частина землі, як їхньої власної, на вічні часи обіцяна, з чого надалі невластиві й шкідливі справи трапитись можуть, задля чого він, Орлик, удень і вночі пише про те й мислить, але, як видається, уже в немилості перебуває, оскільки сумніваємося, щоб він. Орлик, ті справи, які силкується здійснити, завершити й осягнути міг. Як ми вважаємо, турки самі своєю армією ханові ніколи не допомагатимуть, також для згаданих причин з її імператорською величністю війни починати не будуть, отож хоча б вони й декларували війну, то вона з французької інстигації і не зі згаданих резонів почнеться, незважаючи на те, чи ми з нинішнього нашого Коша кудись на інше місце підемо чи ні. Так само татари й турки немалі прибутки мають, коли торговельні справи в Криму вільно відбуваються, котрі, якщо ми від нинішнього нашого нового Коша підемо, вельми припиняться, через що ми. Військо, сподіваємося, що після повернення турецького Едиклі-аги в Царгород ці справи мовчанкою відбудуть і ханові спокійному бути накажуть, хіба що вони вже мали намір з інших причин війну починати і на нас. Військо, тільки як на претекст вказати. Ми, Військо, в теперішні часи не боїмося, що татари, як Орлик лякає нас, від Коша силою відганяти чи, за його словами, нас турбувати будуть, тільки кажуть, що вони взимку мають намір чинити, при якій нагоді ми надовго не задля кримських (котрих за мужланів уважати можна), але задля сильних ногайських чи воїнських татар без її імператорської величності допомоги встояти не можемо: задля чого просимо таке визначення при армії наказати вчинити, аби в потрібному нашому випадку допомогу отримати могли, бо ж сподіваємося, що татари, про таке визначення дізнавшися, на нас узимку нападати не будуть. Якби наступна зима спокійно пройшла, то сі справи з допомогою божою так пройдуть і про те надалі більше не згадуватимуть. Ми, Військо, самі знаємо, що наші козаки при Самарі не на нашій землі, а в силу тамтешнього розмежування на турецькій землі стоять, з огляду на що, як тільки ми до Коша свого звідси повернемося, наших козаків, котрі досі при Самарі стоять, сюди на сей бік Дніпра до себе переведемо і про те турецького Едиклі-агу, якщо буде про тих козаків згадувати, запевнимо. А якщо турки під тим претекстом залишаться і одну таку причину покажуть, щоб ми, Військо, або від теперішньої нашої Січі відійшли і на російський грунт (показуватимуть, буцімто' та земля, на якій ми тепер оселю маємо, їм належить) переведені були, або те за розрив поставлять, через що б її імператорській величності ще в сі часи знову війна початися й невинно християнська кров проливатися могла, в такій нещасливій справі (якби та задля нас учинилася) ми, ховай Боже, не бажаємо, аби про те на нас вина перед Богом і перед її імператорською величністю лягла, задля чого ми в той час, коли її величності резидент п. Неплюєв з Царгорода про турецькі резолюції і вчинені декларації повідомить, ми з найвірнішої підданості й покори від теперішньої Січі з усім своїм Кошем підемо й біля кордонів її імператорської величності, почавши від річки Тясмина до порогів, як далеко той кордон є, Кошем осядемо. А оскільки нам, Війську, через те як риби, так і звіриних ловитв не так достатньо буде, через те просимо,
Завантажити реферат