задля того ми наш військовий указ до гардового полковника нашого військового послали, щоб там за тими вашими польськими злочинними підбурювачами, які до Бугу ріки приходять, наглядав і, хапаючи їх, нам у Кіш присилав, аби ми, Військо, через такі злочинні задуми у якусь ханської величності підозру не потрапили; і так ми з тою відповіддю згаданих поляків відіславши, відразу після від'їзду їхнього, з істинної рабської нашої військової до її імператорської величності зичливості сю відомість пропонуємо і настанови у вашої графської світлості просимо, яку ви нам, Військові, в силу того настанову дати рачите, якщо б хан кримський орду полякам на допомогу посилав й нашому Військові з тою йти наказав би, що тоді нам зі згаданим ханом кримським чинити і як діяти, бо й нині від ногайців напади маємо, котрі з того боку Дніпра кригою переходять Дніпро вище Старої Січі й нижче велику нашим козакам зі своїми улусами кривду чинять, про що хоч ми не раз до ханської величності писали, але не відаємо, чому він звідти ногайцям відійти не накаже; орда ж кримська, яка влітку з двома султанами, калгою і Ор-беєм під Кабарду пішла, до сього часу там у Кубані стоїть. Про се вашій графській світлості доносимо і ще раз про настанову (як би нам з міркувань польського су-курсу з ханом кримським чинити) просимо і при сьому копію з листа регімен-тарського для більшої дружби нашої прикладаємо, назавжди перебуваємо вашої графської світлості милостивого пана й добродія нашого всіх благ вірно зичливі й найнижчі слуги Іван Білицький, отаман кошовий Війська Запорізького низового з товаришами. З Коша грудня II дня, 1733 року»
Граф Вейсбах зважив, що всі відповіді запорожців як польському регі-ментареві, так і кримському ханові «уповні порядні й вельми майстерні»; повідомлення про посольство «лещинців» у Крим і до Стамбула прийняв до відома і подякував за нього кошового, прохаючи й надалі робити такі повідомлення й обіцяючи за те милість і нагороду монаршу. А щодо настанови, як вести себе з ханом, коли той накаже йти разом з ордою у Польщу, граф радив відповідати, що до походу хана все буде готове, і для більшого запевнення в тому хана почати підготовку до виступу в похід, але не з тим, звісно, щоб бусурманам служити, а з тим, щоб вірність російському престолові виявити, і потім про свої приготування негайно самого графа сповістити. Якщо ж орда надто скоро вийде в польський похід, і хан вимагатиме такого самого скорого виступу й від запорізьких козаків, то в такому разі оголосити йому, що Військо Запорізьке в Польщу не може йти, бо там перебувають російські війська, які, довідавшись про виступ запорожців із Січі, можуть послати туди свій загін і наказати йому зруйнувати Січ і всі її курені. А якщо хан вимагатиме через посланця настійно походу в польські міста, то в такому разі ханському посланцеві відповідати, що Запорізьке Військо більше в підданстві хана не перебуває, а перебуває у підданстві російської государині; після цього ханського посланця або вигнати від себе, або і взагалі вбити, і всіх ногайців угору Дніпра, вище й нижче Січі, зруйнувати й розігнати.
Не обмежуючись самими настановами, граф Вейсбах сповістив кошового і про те, що в польські краї, до Брацлава й на Волинь, для пошуку регіментаря Свідзинського і для руйнування маєтностей прихильників Станіслава Лещинського послали під командою князя Шаховського і генерал-майора Кейта російський регулярний корпус зі значною артилерією, з яким має з'єднатися велике військо для руйнування польських маєтностей і сіл. Незалежно від того в містечках Медведівці й Боровиці призначили особливу команду під началом полковника з тисячі драгунів для охорони Запорізького Війська; полковник команди на першу вимогу запорожців може спуститися до самої Січі й захищати її від бусурманів. Тому, з огляду на
узгодженість дій, запорожці повинні сповістити графа, скільки у них може бути всього війська і як вони діятимуть у тому випадку, якщо кримський хан піде в Польщу, себто чи рушать до драгунів у Медведівку й Боровицю, а чи вдарять на Крим для зруйнування тамтешніх місць. Граф Вейсбах уважав, що через вихід у Польщу орди й зайнятість у кабардинському поході двох султанів з ордою (вони стояли на Кубані) у Криму залишилося зовсім мало татарських військ і в такому разі в ньому можна було б «знатне руйнування вчинити». Запорожці повинні також повідомити, куди зручніше поставити драгунів на постій, чи в самій Січі, чи в Медведівці й Боровиці, де перебував західноукраїнський регіментар. Врешті, закінчуючи листа, граф Вейсбах просив кошового отамана впіймати одного з польських посланців, відряджених до Стамбула, а саме сина переяславського полковника Івана Мировича — Федора Івановича, коли той повертатиметься у Польщу через запорізьку Січ. Граф радив кошовому нічого поганого особисто Миро-вичу до часу не чинити, а навпаки, виявляти йому щиру приязнь, доки він буде на Коші; та потім, коли той покине Січ, звеліти його наздогнати, раптово схопити й доставити переволочненському коменданту на лівий берег Дніпра й від коменданта заарештованого в місто Полтаву відпровадити. Якщо при ньому виявляться якісь гроші, то гроші пограбувати й усе пограбоване поділити між собою. «І якщо те вчинене буде, то рачте у вірній надії бути, що ваша вельможність від її імператорської величності отримаєте окремо всемилостиву нагороду» ' .
Настав 1734 рік, а запорожці все ще перебували в невизначеному становищі. А тим часом їм слід було вибрати одне з двох—або відкрито оголосити себе підданими Росії, або ж беззаперечно підкоритися в усьому кримському ханові, бо кримський хан саме в цей час настійно вимагав, щоб запорожці йшли в Польщу на допомогу королю Станіславу Лещинському в боротьбі з ворожою йому партією. Запорожці зважилися на перше. Не заперечуючи й словом проти ханського наказу, кошовий Білицький зібрав усе Військо й рушив з ним до ріки Бугу. Не доходячи до Гарду, він став табором і послав до графа Вейсбаха гінця з запитом, як йому діяти надалі. Граф Вейсбах, скориставшись нещодавнім нападом ногайців, які були підданими Туреччини, на
українське село Беркут Полтавського полку, зобразив цю справу російському урядові як порушення мирного трактату з боку Туреччини й подав думку імператриці негайно прийняти запорожців у російське підданство для протиставлення їх ногайцям. Самому кошовому він в той же час, лютого 12 дня, відіслав гінця з таким листом: «З сього мого оголошення ви й усе Військо Запорізьке низове можете дізнатися, що її імператорська величність, наша всемилостива государиня, невідмінний свій найвищий дозвіл і милість у відпущенні Війська Запорізького провин підтримує і в найвищу свою державу, а від бусурманського підданства всіх вас вічно звільняє і серед вірних своїх підданих мати воліє».
Тим часом на запорізьких козаків розраховував і кримський хан. Він планував собі рушити спочатку до Хотина, з Хотина йти в Польщу й там вчинити напад на росіян. З огляду на такий похід кошовий мав зібрати кілька тисяч чоловік Запорізького Війська й відіслати його до хана, а сам з курінними отаманами повинен з'явитись у Крим як заложник, а решту козаків перевести «з Січі поближче до Криму, в урочище, назване Олешки». Після цього всі запорожці з кошовим отаманом Іваном Малашевичем, чекаючи від такого наказу для себе погибелі, одностайно погодилися, залишили попереднє своє житло й пішли жити вище по Дніпру на місце, що звалося Базавлук, куди наказали з'явитись і всім козакам, посланим до хана. Вчинивши так, вони розіслали від себе листи до кримського хана Каплан-Гірея, перекопського бея і турецьких комісарів, і пояснили в листах, що вони не можуть, попри наказ хана, йти на допомогу полякам проти російського війська і своїх родичів-українців. Після всього того запорожці послали повідомлення до Києва про всі воєнні плани кримського хана і тоді ж послали листа государині імператриці, в якому «слізно» просили прийняти їх як природних підданих, які доти жили втікачами, у свою протекцію, і російська імператриця «по християнству і за всенародними правами відмовити не могла їм» '',
Завантажити реферат