через наиіу несталість ми втратимо цей момент для звільнення нашої любої батьківщини і ніколи вже такого не побачимо й до кінця днів не дочекаємося. Звертаю, врешті, вашу увагу, що я тут, залишаючись при його милості ханові, маю уважне, пильне й невтомне про вас старання і збагнув цілковито його ханську милість, що він за натурою — пан, ласкавий до вас, добрих молодців, Війська Запорізького, усім серцем прихильний і всілякого добра вам і вітчизні нашій зичливий; слід тільки, щоб ви, добрі молодці, відгукнулися до його ханської милості листом через своїх посланців і запевнили його, що ніколи не збираєтеся переходити на московський бік і відходити від оборони й володарювання його ханської милості, а залишаєтеся в готовності до воєнного походу на перший його ханської величності указ. Запевняю вас християнською совістю, що не шкодуватимете і не тільки платню, а й належну винагороду за свою працю й подвиги матимете в польській стороні й отримаєте пожиттєві й вигідні постої. Все це пишу вашмосцям, добрим молодцям, Війську Запорізькому з ревності і від щирої моєї до вас і до вітчизни любові й приязні, з якою до вас і зостаюся щиро зичливий всього добра приятель і брат, Пилип Орлик, гетьман Війська Запорізького»
Разом з листом Пилипа Орлика запорожці отримали листа й від хана Каплан-Гірея. Лист хана доставив у Січ «гетьман і стражник» дубосарський і, за військовим звичаєм, його прочитали разом з листом Орлика на загальній раді. У своєму листі хан знову запрошував запорожців під свою протекцію і давав їм місце для заснування Коша «униз Дніпра, до Олешок, до Кардаши-на й до Сирті», обіцяв утримувати їх у попередніх вольностях дніпрових і милості й наказував слухатись і за вождя вважати «пана гетьмана Пилипа Орлика, який прибув за указом Порти Оттоманської з міста Солуня в особисте розпорядження ханської величності»
Та марно Пилип Орлик і Каплан-Гірей зверталися до запорожців. Попри всі докази, попри всю красномовність Орлика, запорожці залишалися цілком байдужими як до нього особисто, так і до його покровителя, кримського хана. Покладаючись на милість російської імператриці й на слова графа Вей-сбаха, який обіцяв захищати Запорізьке Військо від татар у випадку їхньої появи поблизу російських кордонів, запорізькі козаки послали травня 8 дня відповідь Пилипові Орлику й Каплан-Гірею і в тих відповідях «прямо від їхнього послуху відмовилися і в підданстві імператорської величності декларувалися» ^
У листі до Орлика запорожці вказували на всі погані вчинки кримських ханів щодо козаків за весь час їхнього життя під кримською протекцією: відкрито заявляли Орликові про те, що не Москва козакам листи «знадливі» писала, а самі козаки чоломбитні посилали до царської величності з невідступними проханнями прийняти запорожців «до попередньої ласки й милості», яку вони, врешті, тепер отримали. Вони радили й самому Орликові зробити те саме, що все Військо зробило, і доводили, що якщо хан, з'єднавшися з Орликом, здобуде Україну, то все одно отримає її не Орлик, а хтось інший, котрий глумитиметься над нею, як глумилися поляки, переслідуючи православну віру й насаджуючи в народі унію. А на завершення листа запорожці просили Орлика залишити їх цілковито в спокої і не писати більше ніяких листів, бо тепер вони вже піддані не кримського хана, а російської імператриці, котрій служитимуть до останніх днів свого життя «з роду в рід і ставатимуть за щасливе володіння її і всього християнського посполитого люду»
У листі до кримського хана Каплан-Гірея запорожці писали те саме. Вклоняючись аж до землі ханській милості і вдруге дякуючи ханові за хліб, за сіль і за протекцію, виявлену ним протягом кількох років усьому Військові, запорожці відверто заявляли йому про те, що вони бажають жити під обороною російської православної государині й вічно служити всім її наступникам. Багато зазнали запорожці кривд і від ногайських татар, які захопили всі степові угіддя від Великого лиману вгору до порогів Дніпра, і від
кримських татар, котрі грабували ні в чому не винних запорожців за втікачів з Криму, за зникнення татарської худоби й усілякого майна , і від ляхів, котрим хан дозволяв вішати козаків, які вирушали у Брацлав і в інші міста по рибу, і від їх милості Адил-Гірея й колишнього хана Менглі-Гірея, коли після їхньої міжусобної боротьби ні в чому не винних півтори тисячі запорожців віддали на каторги, від азовських татар, котрі не раз нападали біля річки Кальміуса на запорожців, які ходили по звіра. Та й тепер, якби запорожці пішли за ханом проти поляків, то могло б статися те саме, що сталося під час походу з Адил-Гіреєм: тоді б запорожців або в далекі місця попродавали, або ногайці, забравши, порубали, як порубали вони шістьох запорожців, які ходили до містечок на ріці Орелі. Внаслідок усього викладеного Запорізьке низове Військо й вирішило схилитися під державу православного монарха, щоб не гинути «в невідомих нападах» .
Обидва листи, лист Пилипа Орлика й лист хана Каплан-Гірея, і копії з власних своїх відповідей запорожці відіслали через колишнього кошового отамана Івана Білицького з шістьма товаришами графові фон Вей-сбаху до Києва. При цьому, користуючись такою нагодою, кошовий отаман Малашевич і все запорізьке товариство просили графа пропустити Білицького до Петербурга для подання на найвище ім'я чоломбитної про дозвіл Війську Запорізькому на випадок протесту з боку кримського хана й турецького султана за те, що козаки зайняли нове урочище, залишити Військові тільки те місце, де воно заснувало Кіш свій, бо «те місце від давніх літ низовому Військові належить і ніким не обмежене». За це козаки обіцяють вірно до кінця днів своїх російському престолові служити й усьому великоросійському й українському народові сторожею бути. Козаки й тепер готові на допомогу російському військові виставити тисячу товариства на той час, який вкаже сам граф, хоч усього Війська, доки ще літо, вони зібрати не можуть, бо, користаючись літнім часом, козаки розбрелися хто до пониззя Дніпра, хто на річки польові для рибальства.
Граф Вейсбах, отримавши такого листа, похвалив запорожців «за мудру до зрадника й до хана на листи їхні відповідь», просив і надалі такі листи доставляти йому, а посланців від гетьмана й від хана в себе затримувати, за що обіцяв робити про них найнижчі донесення й доставляти всьому Військові різні милості. А щодо посольства Івана Білицького з товаришами в Петербург, граф писав кошовому, що він спочатку хотів дочекатися повернення зі столиці колишнього судді Решетила й отамана Прокопа Федоріва, яких Військо послало до столиці з цією ж метою; але потім на настійне прохання Білицького послав його з трьома курінними отаманами до столиці, а трьох його товаришів повернув до Коша. Через цих товаришів граф Вейсбах оголосив усьому Військові, що козаки можуть на зайнятих ними місцях жити безперешкодно; а якщо татари спробують на них напасти, просив негайно сповістити його про це, щоб послати до запорожців загін російського війська, розташованого на правому боці Дніпра; а доки татари не чинитимуть ніяких на козаків нападів, жити спокійно й не завдавати їм ніяких кривд. А на запит кошового Івана Малашевича, на який час він повинен
Завантажити реферат