Керована Комуністичною партією Народно-визвольна армія Югославії до початку 1943 р. звільнила від окупантів дві п'ятих території країни.
На звільненій території влада переходила до рук народно-визврльних комітетів 25-26 листопада 1942 р. у м. Біхач (Боснія) відбутись установчі збори. Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії[5,с 60-74]. Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ).
Після переговорів делегації верховного штабу з представниками радянського командування було офіційно заявлено, що зі схвалення АВНОЮ і НКОЮ Червона Армія вступає на територію Югославії для спільних військових дій проти окупантів. Ця заява була необхідним дипломатичним кроком, остаточно перешкоджає військовим діям на території Югославії англійських частин, на чому наполегливо наполягав У. Черчілль. У листопаді 1944 р. між НКОЮ і емігрантським урядом була укладена угода про створення об'єднаного югославського уряду. Питання про державний устрій відкладався до закінчення воєнних дій. У березні 1945 р. було сформовано об'єднаний уряд, який очолив І.Броз Тіто. Міністром закордонних справ став І. Шубашича, який очолював уряд у Лондоні(ще раніше, до війни, він був баном Хорватії). Незабаром об'єднане уряд отримав міжнародне визнання.
Із звільненням 20 жовтня 1944 р Белграда, а також Сербії позіції народно-визвольного руху ще більш зміцніліся. 7 березня 1945 р Й. Броз Тіто відповідно до рекомендацій, ухвалених Кримсько конференцією керівніків СРСР, США, Великої Брітанії, було сформовано уряд Демократичноїтічної Федератівної Югославії (ДФЮ) [22,с 70-85]. Який офіційно був визнання протяг березня СРСР, Брітанією та США.
Отже можна зробити висновок, що хоть радянський не владі не вдалося утвердитися в Югославії, але їй вдалося міцно закріпитися в цьому регіоні і здобути підтримку народу та політичних лідерів для подальшого встановлення на теренах держави.
Розділ 3. Поширення соціалізма у Румунії та Угорщині.
3.1. Румунія.
Дана тема в історії досліджена погано, зустріяаються окрумі статті та дослідження вчених. Основу складають спогади очевидців та документи засідань комуністичної партії та інші.
Румунії, співробітничали з гітлерівською Німеччиною. Германія при сприянні румунської буржуазій і поміщиків перетворювала Румунію в антирадянський плацдарм. Восени 1940 р., після того як Північна Трансільванія рішенням Гітлера була передана Угорщини, Кароль удруге емігрував. Генерал Іон Антонеску став прем'єр-міністром країни за формою й диктатором по суті. Формально зберігалася парламентська монархія. На початку жовтня 1940 р. у Румунію були введені великі з'єднання німецьких військ.
Країна, виснажена війною й обібрана гітлерівськими окупантами, бідувала. До початку 1944 р. втрати румунських військ на фронті досяглися 660 тис. чоловік. Наростала опозиція режиму Антонеску. В армії ширилося дезертирство. Робітники страйкували. Селяни саботували поставки продовольства. Інтелігенція була стурбована долею батьківщини, що захоплюється диктатором у прірву.
Організатором опору режиму Антонеску була Комуністична партія Румунії (КПР), що перебував у підпілля. Заслуги комуністів у патріотичному русі безсумнівні. КПР була єдиною політичною силою, із самого початку, що виступала проти союзу з гітлеризмом[23,с 62-70]. У другій половині 1943 р. з ініціативи КПР виник Патріотичний антигітлерівський фронт за участю декількох демократичних організацій.
27 березня 1944 року Радянська Армія перейшла румунську границю. 2 квітня Радянський уряд заявив: "Вступ радянських військ у межі Румунії диктується винятково військовою необхідністю й триваючим опором військ супротивника" і "не переслідує мети придбання якої-небудь частини румунської території або зміни існуючого суспільного лада".
12 квітня В. М. Молотов оприлюднив наступну умову перемир'я з Румунією, сприйняту у світі як великодушну: «розрив з гітлерівською Німеччиною й спільна з антигітлерівською коаліцією боротьба проти неї; відновлення довоєнних радянсько-румунських кордонів; відшкодування СРСР збитків, заподіяних діями румунських військ і окупацією; звільнення союзних військовополонених; забезпечення союзним військам свободи пересування по Румунії відповідно до потреб війни». У радянській заяві говорилося про повернення Румунії Північної Трансільванії, яка восени 1940 р. за рішенням Гітлера й Муссоліні була передана Угорщини. Антонеску відкинув ці пропозиції й оголосив, що переходить до тотальної війни. Але він уже не був господарем становища в країні. У квітні 1944 р. комуністи й соціал-демократи дійшли згоди про створення Єдиного робочого фронту[15,с 29-37]. Тоді ж 66 видних учених, членів Академії й професорів Бухарестського університету звернулися до Антонеску з відкритим листом, призиваючи негайно припинити війну. 23 серпня 1944 р. диктатура Антонеску була скинута. Це стало історичною подією в житті румунського народу. У країні почалася революція, у ході якої була встановлена диктатура пролетаріату. Румунія повернула зброю проти гітлерівської Німеччини. На заключному етапі Румунія боролася разом з Радянським Союзом до повного розгрому фашизму.
Румунська компартія в довоєнний період була розколота на 2крила: "національне" (Георге Георгиу Деж, Георге Апостол, Лукрециу Петрешкану) і "московське", що складалась в основному із працівників Комінтерну (Ана Паукер, Василе Лука, Йосип Кишинівський). До 23 серпня 1944 р. уся РКП нараховувала менш 1000 членів. Прибувши в Румунію Ана Паукер у ті бурхливі дні виразила переконаність, що компартія незабаром стане правлячою в країні, а у відповідь на здивування співрозмовника заявила:" Під час відпочинку Радянської Армії в Румунії партія збільшить свої ряди на тисячі й десятки тисяч людей. " Вона, очевидно, знала, що говорила: уже до кінця 1947 р. РКП виросла до 803831 людей. Реальна влада в партійнім керівництві належала спочатку "московській" фракції, хоча з тактичних міркувань Сталін висунув на перший план "націонал-комуніста" Діжа.
Радянський Союз виступив захисником національного суверенітету Румунії і її позицій на світовій арені. В угоді про перемир'я з Румунією, підписаному СРСР від імені союзників ще 12вересня 1944 р. у Москві, Радянський уряд виходив з безумовного визнання незалежності й суверенітету країни. СРСР першим визнав народно-демократичний уряд Румунії й установив з ним 6 серпня 1945 р. дипломатичні відносини. Міжнародна ситуація була одним із факторів, що впливали на становлення авторитарного режиму Антонеску і його падіння.
Отже можна сказати, що за допомогою радянських військ в Румунію було звільнено від німецьких військ, та скинуто диктатуру Чауческу. А після закінчення війни було проведено перехід до соціалістичного етапу (30 грудня 1947 р.) . До Румунії радянська влада віднеслася добре і запропонувала цілком гарні умови договору не зважаючи на те, що Румунська армія воювала на боці Германії.
Завантажити реферат