У другій половині 1944 р. відбулися значні зміни в суспільному житті «визволених» польських земель. Можна зазначити, що маніфест, виданий ПКНВ 22 липня 1944 p., оголосив проведення суспільних реформ, які були юридично обгрунтовані конституцією 1921 р. Першою з них була реалізована аграрна реформа[17,с 350-370]. Декрет про її проведення, ухвалений 6 вересня 1944 p., передбачав примусову й безвідплатну парцеляцію маєтків, що становили більш ніж 100 га сільськогосподарської площі, а також роздачу землі бідним господарствам за символічну плату з можливостями кредиту. Реформа започаткувала знищення верстви заможних господарів-одноосібників.
Нечисельна промисловість Східної Польщі була націоналізована, однак керівниками й директорами часто-густо були довоєнні власники чи фахівці. Однак польську інфраструктуру не одразу було переведено на мирні рейки - радянська армія продовжувала використовувати локальні фабрики для фронту. Незалежно від різниці між німецькою й радянською технікою, першорядний інтерес становили місцеві спеціалісти. Так, у Жешуві й Мельці, використовуючи місцеві авіазаводи, було організовано радянські авіаційні бази . В такий односторонній спосіб розпочиналася радянсько-польська господарська співпраця.
Реакція польської громадськості на ситуацію в країні, що формувалася під впливом радянського пресингу, була не однозначною. Вплив на настрої, а також суспільне життя, мала діяльність комуністів, що була спрямована на згуртування довкола ПКНВ різноманітних політичних і громадських організацій. Зазначимо, що переважна більшість політичних угруповань, які виникли на території Люблінської Польщі, не мали поза назвами нічого спільного з подібними довоєнними чи конспіративними партіями. Вже 10-11 вересня 1944 р. в Любліні відбувся з'їзд лівих політичних організацій, який в історіографії ПНР отримав назву 25-го конгресу Польської соціалістичної партії (далі ПСП). До обраного на конгресі керівництва партії увійшли головним чином прорадянські діячі або криптокомуністи, тоді як переважна більшість незалежних соціалістів залишалася в підпільній ППС-ВРН. Не підтримали «нової владі» й члени Стронніцтва Людового (далі СЛ) - Народної Партії, та християнські демократи (СД), до відновлення легальної діяльності яких долучились органи НКВС.
Загострення політичного курсу й безкомпромісність до опозиції принесли комуністам очікувані результати. Керуючи інструментами влади, створеними власноруч, партія виробила й підпорядкувала основні механізми контролю публічного та політичного життя в країні. 31 грудня 1944 р. Загальнодержавна національна рада, маючи на меті подальший розвиток державного аппарату, утворила польський Тимчасовий Уряд, прем'єром якого був обраний Е. Осубка-Моравський (ППС).
Ситуація на міжнародній арені теж складалась не на користь демократичного розв'язання польського питання[14,с 59-68]. Ялтинська конференція «Великої трійки» (4-11 лютого 1945 р.) відбулася в момент подальшого зміцнення позицій СРСР на фронті, а тому її рішення щодо майбутнього Польщі приймалися фактично під диктат радянської сторони й були наступною поразкою еміграційного уряду та західних союзників.
Весною 1945 р. СРСР зробив наступний крок на шляху до легітимізації Тимчасового уряду - на початку квітня Москва запропонувала останньому підписати угоду про дружбу й співпрацю. 21 квітня в Москві Осубкою-Моравським і Сталіним ця угода була підписана. Представники західних держав зреагували на такий акт гострою критикою та зажадали як найшвидшого скликання комісії в справі утворення Тимчасового уряду національної єдиності. Зібрання комісії відбулося в червні 1945 р. у Москві. В переговорах крім представників КРН, ТУ і ПСП також брали участь політики з-за кордону, зокрема С. Миколайчик. Одночасно з переговорами стосовно Тимчасового уряду національної єдності (ТУНЄ) в Москві відбувся показовий процес над заарештованими лідерами підпілля. 21 червня, одночасно з виголошенням вироків на процесі «шістнадцяти», опубліковано комюніке з московським порозумінням і утворенням ТУНЄ[25,с 143-163]. До нового уряду увійшов С. Миколайчик, який отримав портфель міністра сільського господарства й посаду віце-прем'єра, а також три його колеги з еміграції. Однак найголовніші відомства й ключові посади були залишені комуністам. За одинадцять місяців фактичної влади ПСП та їх союзники не тільки збільшили свої позиції та утворили новий апарат державної адміністрації, а й опанували найважливіші щаблі влади, ототожнюючи їх з партійними органами. Власне з того приводу ТУНЄ лише виглядав як уряд, оновлений демократичними силами. Шлях до уніфікації державних органів для комуністів був відкритий вже в середині 1945 р. Однак події на міжнародній арені, пов'язані з наростанням холодної війни, досить значна, але безсильна політична опозиція в самій країні та позиція самого Сталіна, який принаймні хотів показати, що дотримав обіцянки, даної західним союзникам стосовно демократичного характеру польської політичної системи, - все це змусило комуністів відкласти повне опанування владних органів до виборів, результат яких був відомий заздалегідь.
Варшавське повстання та операція «Буря» не виправдали сподівань демократичного табору, що СРСР підтримає або хоча б визнає АК як представників польської влади[6;42-50]. Більше того, людські втрати істотно послаблять АК і Делегатуру. Натомість СРСР активно підтримає штучно створений ПКНВ. Остаточного нищівного удару по Делегатурі та формуваннях АК буде завдано арештом керівництва у березні 1945 р.
Отже, за координаційних, а частіше безпосередніх дій Радянського керівництва найбільш потужні сили опозиції було виведено з боротьби. Як такої легальної сили, що могла би протистояти комуністам, у Польщі не стало.
Проте вона починає активно формуватися з приїздом колишнього прем'єр-міністра уряду в еміграції С. Миколайчика. ПСЛ має стрімкі темпи зростання чисельно, її вплив на поляків найбільший, оскільки це єдина легальна сила, що протистоїть комуністам.
Отже, етапи й методи діяльності польських комуністів на шляху до цілковитого підпорядкування державних структур можна обумовити трьома головними аспектами - зовнішньо-політичним, мілітарним й суспільним. Перший, пов'язаний з розташуванням сил на міжнародній арені в кінцевій фазі Другої світової війни, коли в умовах утворення ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин держави- переможці вдалися фактично до поділу Європи, відносячи Польщу до радянської сфери впливу. Результатом того були рішення Сталіна щодо внутрішніх змін в країні, утворення нових елементів залежності від СРСР та ліквідація демократичної опозиції й курс на „совєтизацію"[25,с 179-191].
Характеризуючи другий аспект, можна підкреслити його зв'язок із зовнішньо-політичним чинником та реаліями на фронтах Другої світової, в результаті якої Червона Армія, долаючи опір Німеччини, зайняла більшу половину Європи. Розвиваючи це досягнення, Кремль забезпечив собі вигідні умови впливу не тільки на політичну ситуацію в країні, а й Військо Польське, поліцію та апарат Служби безпеки; став творцем репресивного апарату на службі партії. На ключових посадах тих структур перебували здебільшого радянські офіцери, працівники НКВС, що виконували керівні чи консультативні функції[3,с 70-87]. Безмежна влада Служби безпеки, створеної при допомозі та за зразком НКВС, також була істотним елементом існування нового державного ладу.
Завантажити реферат