ЗМІСТ:
ВСТУП
РОЗДІЛ I: НАРИС ІСТОРІЇ ОУН/УПА. АСПЕКТИ БОРОТЬБИ
I.1. СТВОРЕННЯ І РОЗКОЛ ОУН
I.2. СТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ
I.3. СТРУКТУРА І ЧИСЕЛЬНІСТЬ ОУН/УПА
РОЗДІЛ II: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
II.1. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛІСТИЧНА
II.2. АНТИУКРАЇНСЬКА
II.3. УКРАЇНСЬКА ДИСИДЕНТСЬКА
II.4. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА
РОЗДІЛ III: ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
РЕСУРСИ ІНТЕРНЕТ:
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ:
ДОДАТОК 1: ТЕРЕНИ ДІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ СИЛ В УКРАЇНІ
ДОДАТОК 2: ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ОУН/УПА (СХЕМА)
ДОДАТОК 3: ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОУН/УПА
ДОДАТОК 4: ОДНОСТРОЙ ВОЯКА ОУН/УПА ВСТУП
Довгі роки і навіть десятиліття в Україні триває надзвичайно важкий і болісний процес становлення власної державності. Протягом багатьох років не вщухають головні суперечки навколо вкрай заполітизованого питання – а чи взагалі Україна має можливість і, головне, право на те щоб мати власну державу. Протягом багатьох років з різних сторін досить грунтовно різні фахівці доводили ту чи іншу точку зору, при чому однаково професійно і однаково впевнено. Щоб не здавалося, що ця робота буде черговою з таких спроб, напевно, слід сказати декілька слів про самого автора – людину, яких безліч на просторі колишньої “єдиної і нєдєлімої” країни.
Росіянин. За графою в паспорті. Українець – певною часткою крові за походженням. Знову росіянин – за мовою батьків та мовою здебільшого власних думок. Знову українець – за місцем проживання та корінням. Остаточно українець – за намірами та цілями, що поставлено перед собою. Загалом – представник нового покоління Українського народу, про яке та з огляду на яке буде йти мова у подальшому.
В ХХст. Український народ має надзвичайну за своїм героїзмом та унікальну за своєю сутністю спробу боротьби за своє незалежне існування – національно-визвольний рух під проводом ОУН-УПА в 40-50ті роки. На відміну від іншого героїчного часу – змагань 1917-1920рр. – цей період чи не найтемніший у вітчизняній історії, аж занадто протиріч сплелося навколо нього і зараз нам слід накреслити деяку загальну картину висвітлення проблеми.
Націоналізм, який дав специфічне забарвлення всім процесам у ХХ столітті, і наприкінці цього періоду в історії людства викликає багато питань, суперечок, подій тощо. В житті світу, що з нетерпінням і певним побоюванням чекає на прихід нового тисячоліття, а, разом з тим, і нової епохи, з особливою гостротою проявляються проблеми регіональних відмінностей і взаємовідносин, сутність яких полягає саме в понятті “національне”. Для України, яка дістала незалежність нещодавно, отримала таким чином можливість для впевненої самоідентифікації як повноцінного організму у всесвіті, поняття “національне” виявилося надто скомплікованим.
Виховання молоді, процеси в економіці та суспільстві – ці базові елементи, на яких має будуватися держава, вимагають остаточної визначеності і простого пояснення. Потребують комплексного підходу до вирішення і прискіпливого планування всієї системи заходів. Історична наука в усі часи становила головний важіль до конструювання подібної системи – ідеології перш за все. Незважаючи на те, що офіційні заклади та керівництво не приділяють надмірної уваги до ролі історії у процесі формування майбутнього української держави, процес цього впливу триває незалежно від політичного клімату в країні, здебільшого, завдяки окремим особистостям, які розраховують тільки на власні волю і чесноту.
Бачимо, що набирає сили галузь національної освіти, яка втілена у багатьох вже навчальних закладах “нового типу”. Виховується покоління нової національної еліти – тих завзятих освічених молодих людей, яких п’ять років тому вже називали “поколінням дев’яностих”. Безперечно, кожен може спостерігати, як поширюється коло “навколоісторичних” видань, публікацій, програм. Вадою тут є саме “навколоісторичність”, тобто процес, коли трактувати і викладати концепції, які мають, як було згадано, базовий характер, вважають за право всі, хто тільки хоч одного разу замислювався на теми минулого.
Існує і політичний чинник, що впливає на розвиток історичної науки, зокрема, в галузі Новітньої історії України. В умовах соціально-економічної і політичної кризи відбувається різка діференціація в суспільстві і популярності набувають ідеологічні течії крайнього правого та лівого толку. Останнім часом політична боротьба призвела до зміцнення правих комуністичних та лівих націоналістичних сил, що протистоять одна одній, а це означає нові крайності у майбутньому політичному курсі, що їх колись було названо “перегибами”. Тому, коли існує небезпека громадянського вибуху, що пов’язана з політичним і соціально-економічним станом в сучасній Україні, варто було б звернути увагу на приклади з власного минулого. На жаль, чомусь ці приклади нічому не навчили ані мешканців країни, ані політиків, ані істориків.
Національне підгрунття – єдине, що має бути незмінним в системі цінностей громадянина цієї держави. Формування цих переконань відбувається протягом тривалого часу, багато років від найперших згадок людини з власного малюкового життя. Саме тому важливе місце буде призначено виховній концепції нового покоління. Оскільки дуже багато часу вже було згаяно – не слід втрачати його й надалі.
Процес формування національної держави в Україні на залишках радянської системи виявляє риси дуже подібні до ситуації в середині ХХ століття на цих саме теренах, коли розгорталась боротьба свідомих своєї історії українців за право мати бодай половину того успіху, що зараз мають їх нащадки в політичній сфері.
В цій роботі ми будемо намагатись простежити паралель між життям різних поколінь одного народу, зорієнтуватись у просторі української історії, тих прикладів власного минулого, які нам відомі і тому, як використовували одні й ті ж самі об’єкти протягом часу і з якими намірами. Головним же завданням буде спробувати дати визначення сучасної концепції історичного виховання на прикладах порівняно невеликого за часом але величезного за змістом періоду збройної боротьби українського народу за своє існування під час Другої світової війни та одразу після неї – в 1940-х та 50-х роках.
Дотепер питання національно-визвольного руху на Україні було питанням суто політичним і надзвичайно залежало від “керівної ролі” комуністичної партії. Історичний аналіз був занадто ускладненим через непримиримість протиріч сторін, які опонували одна одній. Через фактичну заборону більш-менш об’єктивно висвітлювати події - в СРСР не було створено грунтовного аналізу вказаної проблеми, через те, що відкидалося саме існування такої. Досвід, що був накопичений в працях В.Коваля (“Міжнародний імперіалізм і Україна”, статті багатотомної “Історії Української РСР”), можна назвати найбільш змістовним. Слід відмітити, що джерельна база, яка збиралася ним, використовувалась деякими істориками на початку дев’яностих років. В СРСР фактично був відсутній такий тип робіт, як історичні романи, спогади і т.ін., оскільки також відкидалася сама можливість незалежної оцінки явищ.
Завантажити реферат