Перші загони, які пов’язують з українським визвольним рухом, з’явилися у Поліссі у листопаді 1941р., де Т.Бульба-Боровець організував так звану “Поліську Січ”, яка повинна була боротися проти радянських партизан на Волині. Стосовно відносин між з’єднанням Т.Бульби-Боровця та ОУН можна навести уривок зі спогадів самого Т.Бульби-Боровця “Армія без держави”: “Бандерівці домагалися від нас, щоб УПА (так Бульба-Боровець називав “Поліську Січ”) офіційно визнала їх “владу” та підпорядкувалася наказам політичної лінії їх партії. Коли ж Головна Команда УПА в цьому домаганні їм категорично відмовила, заявляючи, що вона підпорядкована тільки Урядові УНР, а не будь-якій одній партії чи її псевдоурядові, тоді вони почали цю сути військову формацію усіляко провокувати, називаючи її “анархічною отаманією”, “демократичною гниллю” і т. ін.” [10, с.80]. Також на Волині навесні 1942р. під проводом ОУН-Б з’явилися перші загони Української Національної Самооборони (УНС), які налічували близько 600 осіб, очолені В.Сидором. Існували також так звані “банди”, які були дуже погано озброєні та в цілому носили стихійний характер.
Розуміючи необхідність чіткого підпорядкування загонів, М.Лебідь, який обіймав посаду керівника ОУН після арешту С.Бандери та Я.Стецька, добився активізації діяльності національних сил. С початку вересня 1941р. на Першій, а у квітні 1942р. на Другій конференціях, ОУН обрала шлях цілеспрямованого створення власних збройних сил. Створення Поліської Січі стало початком формування УПА; взимку 1941-1942рр. ОУН збирає та накопичує зброю, посилює пропагандивну діяльність.
Стосовно місця та обставин створення власне Української Повстанської Армії існує декілька точок зору. Так, наприклад, член Спілки Ветеранів УПА та голова її запорізького відділення М.Симчич стверджує, що перший курінь був створений Т.Чупринкою влітку 1942р. після нападу на німецький арсенал. П.Мірчук [49,с.10-11] називає ім’я Сергія Качинського (“Остап”) та Перегийняка (“Довбешка-Коробка”), які організували відповідно перший відділ УПА в Поліссі та першу сотню на Волині у жовтні 1942р. Так чи інакше, дуже важко бути абсолютно точним у цьому питанні, оскільки великі або маленькі загони виникали та зникали у той час постійно, і тільки деякі з них були підпорядковані безпосередньо ОУН.
Своєю метою на першому етапі свого існування УПА бачила:
· Ведення пропаганди та пояснення, підготовка широких народних мас до активної боротьби;
· Збір та зберігання зброї;
· Навчання нових кадрів та їх військова підготовка.
Кінцевою метою ОУН, а разом з тим і УПА вбачала очишення території України від окупантів та встановлення Української Самостійної Соборної Держави, де УПА повинна стати регулярною армією.
I.3. СТРУКТУРА І ЧИСЕЛЬНІСТЬ ОУН/УПА
З моменту створення УПА, яка включала достатню чисельність бійців, вона дістала єдине командування, структурний розподіл та інші риси, які були притаманні справжній армії. До 1943р. вищим органом УПА був Крайовий Військовий Штаб, який згодом був перейменований у Головний. До Штабу, головним завданням якого була організація боротьби та збереження ресурсів, входили шеф штабу (першим став Дм. Перебийніс), командир-головнокомандуючий УПА (яким був М.Лебедь, а з 1943р. став Р.Шухевич “Тарас Чупринка”), заступники головнокомандувача та шість відділів: оперативний, розвідувальний, господарський, за вихованням, пропагандиський, політичного виховання [49,с.42] (див. Додаток 2). Третім за рангом після шефу та головнокомандувача неофіційно вважався керівник відділу політичного виховання (найвідомішим став Й.Позичанюк).
Робота Головного Штабу базувалась на системі місцевих штабів, будованих за чіткою ієрархією: Головний Штаб – Крайовий Штаб – Штаб Військової Округи – Штаб Куреня – Командування Сотні. Координацію роботи штабів всіх рівней здійснювали за допомогою кур’єрів-агентів. Здебільшого таку функцію виконували місцеві провідники ОУН та, власне, політичні агенти ОУН.
Накази передавалися за допомогою радіо або по мережі агентів ОУН.
Структура УПА складалась з 4 частин, які називалися за частинами світу УПА-Північ, -Південь, -Захід та –Схід. Кожна з частин складалася з великих Військових Округ, до яких входили Тактичні Відтинки. Територіальний поділ виглядає таким чином (див. Додаток 1):
· УПА-Північ – Волинь і Полісся (округи “Турів”, “Заграва”, “Волинь-Південь”);
· УПА-Захід – Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння (Надсяння) (округи “Лисоня”, “Говерла”, “Чорний Ліс”, “Маківка”, “Буг”, “Сян”);
· УПА-Південь – Кам’янець-Подільський, Житомир, Вінниця, Південь Київської області (округи “Холодний Яр”, “Умань”, “Вінниця”)
· УПА-Схід – Північ Житомирської, Чернігівська область (окремих округ не створено) [49, С.49].
Оперативною одиницею УПА був загін чисельністю до 30 осіб у лісових та лісостепових областях, та 10-15 осіб у степу. З загонів складалася сотня: 130-200 осіб. Сотня складалася з т.зв. чот. Тактичною одиницею був курінь (3-4 сотні) з яких у 1943р. складалися військові округи. З літа 1943р. командування вирішило виділяти власне українські з’єднання та національні загони “співчуваючих” народів, які мешкали на території України: грузин, татар… - яких на 1944р. було 15 куренів (приблизно 20 тис.чол) [16, с.242]. Єдиної форми у бійців УПА не існувало. За вийнятком головних уборів, так званих “мазепінок”, бійці носили трофейні однострої (німецькі, польські, румунські…), ябо ж звичайний одяг (див. Додаток 4).
Маючи в своїй назві “Українська”, УПА являла собою приклад багатонаціональної співпраці та співіснування. Крім згаданих куренів, будованих за національною ознакою, значну кількість серед активних діячів Армії становили інші народи – не українці. До таких відносять євреїв, німців, росіян та інших, які розділяли цілі ОУН і боролися проти диктатури в усіх країнах, будь то СРСР чи Німеччина. Із залученням окремих іншонаціональних частин до бойової діяльності УПА пов’язана реструктуризація армії та зміни у керівництві (1943р.).
Значним фактом, що відбиває не тільки наслідування народних і релігійних традицій а й високу ступінь організованості УПА є її система нагород (див. Додаток 3). На Західній Україні зберіглась, на відміну від СРСР, європейська відзнака хрестами [49, С.43]. Нагороди УПА успадкували форму хреста від Ордену Лицарів Залізного Хреста УНР, інших нагород і відзнак УНР, враховуючи традиційну символіку, наприклад, гуцульську.
Характерною рисою для всіх нагород була також наявність українського герба – тризуба – а на бойових (Хрести бойової Заслуги УПА) ще й схрещених мечей на знак збройної боротьби [66, С.2]. Існували такі нагороди:
1. Бронзовий Хрест за Бойові Заслуги;
2. Срібний Хрест за Бойові Заслуги І кляси;
3. Срібний Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;
4. Золотий Хрест за Бойові Заслуги І кляси;
5. Золотий Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;
6. Срібний Хрест за Заслуги для цивільних;
7. Золотий Хрест за Заслуги;
8. Медаля Української повстанської Армії за боротьбу в особливо важких умовах (затверджена 6 червня 1948р.) [66, с.31-33].
Завантажити реферат