В умовах розрухи радянська армія була, як зазначає І. Замерцев : « гарантом порядку навулицях Будапешта». Нерідко відбувалися грабежі (причому бандити часто переодягалися врадянську форму), крадіжка машин взагалі булла частим явищем, тому що спекулянти возили на них продукти і т. д. Колишній комендант Будапешта наводить численні факти допомоги жителям міста з боку радянської армії, як наприкладя – допомогу в забезпеченні гіпсом костнотуберкулезной дитячої лікарні, чи порятунок обладнання з палаючої фабрики радянськими воїнами. У той же час не можна не відзначити, що компартія не була єдиною партією в Угорщині, яка взялася за звільнення і відновлення країни. В. Алексєєв зазначає, що підготовка збройного повстання, партизанських дій і переходу угорських солдатів і офіцерів на бік Радянської армії після нілашистского перевороту в жовтні 1944 року була б немислима без співпраці комуністів з соціал-демократами, офіцерами-антифашистами і буржуазними демократами і лібералами.
Але комуністи відмовилися від цього союзу після того як в угорщині утвердилась Черона армія. Насправді багато Угорських комуністів вбачали реальним установлення соціалізму. Тем паче цьому сприяло звільнення Червоною армією Угорщини. Є відомості про те, що робітники, які з'явилися відразу після звільнення Будапешта у ЦК партії з радісною звісткою про те, що вони встановили у себе на заводі робочу владу і заарештували директора.
Радянська влада, розуміли, що не можна відразу нав'язати соціалізм цілій країні, робити це необхідно поступово. Тому, приміром, Демена, який закликав до встановлення диктатурипролетаріату і до створення на заводах і фабриках, в установах, а також у районному масштабі робітників і солдатських рад, просто заарештували за допомогою радянських органів як троцькістського провокатора і посадили у в'язницю.
Ракоші писав, що було зрозуміло, що «навіть теоретична постановка питання про диктатуру пролетаріату як мети викликала б тривогу серед наших супутників по коаліції і ускладнила б здійснення наших прагнень, спрямованих на завоювання не тільки дрібнобуржуазних мас, а й більшості робочих мас» [6,с 40-52]. Таким чином, щоб не викликати масові невдоволення і обурення в країні, в якій велика частина населення не ставилася до комуністів співчутливо, СРСР наказав компартії Угорщини стратегію поступового впровадження в органи влади. У той жечас Угорщина потрапила в сферу радянського впливу, тому можна було очікувати, що встановлення соціалізму в ній - справа часу.
Отже ми бачимо, що Радянська влада поводила себе доволі обережно і не поспішала всатновлювати свою владу. Державні керівники тверезо дивилися на стан в країні, але разом з тим не відмовлялися від подальшого захоплення влади.
Висновки.
Отже в результаті дослідження можна дійти висновку, що радянські війська брали очевидну участь в поваленні існуючих режимів і встановленні соціалістичного, або підготовці фундаменту для подальшого його встановлення.
Влада переходила обо до підпільних рухів, або до Народних Фронтів які були створенні за підтримки Москви.
В результаті роль Радянської армії в країни звільнених Радянськими військами полягає в передачі нею влади комуністам. Надалі присутність радянських військ в Європі створювало сприятливі умови для того, щоб закріпити результати політичної перемоги комуністів, орієнтованих на СРСР, і не допустити втручання західних держав у зміну внутрішньополітичної ситуації у небажаному для Москви напрямку. Радянський союз був в деяких випадках скований в своїх діях щодо захоплення влади в окупованих країнах, особливо такі дії сковувавло відкриття другого фронту, але після значних перемог під Сталінградом та на інших стратегічних напрямках, Москва все менше уваги звертала на цей фактор. Таким чином, боротьба з окупантами була нерозривно пов'язана з боротьбою проти реакційних сил і їх режимів, за нову організацію суспільства.
Список використаної літератури:
1. Антифашистская борьба в Болгарии: Документы и материалы. Т. 2. София, 1984.;
2. Болгария – непризнанный противник Третьего рейха: Сборник документов. София, 1995.;
3. Болгаро-советские политические и военные отношения (1941-1947): Статьи и документы. София, 1999.
4. Васильченко А. Между дуче и Гитлером. - М.: Эксмо, Яуза, 2004. – 480 с.
5. Валев Л.Б. Болгарский народ против фашизма. М., 1964.;
6. Валева Е.Л. Болгария в 20 веке. Очерки политической истории. М.: изд-во «Наука», 2003.;
7. Волокитина Т.В., Мурашко Г.П., Носкова А.Ф. Народная демократия: миф или реальность? Общественно-политические процессы в Восточной Европе 1944 – 1948 гг. М., 1993.
8.Восточная Европа в документах российских архивов. 1944-1953. - Т. 1 (1944-1948). -М. - Новосибирск, 1997.
9. Димитров Г. Дневник. София, 1997.;
10. Документы и материалы кануна Второй мировой войны, т. II. М., 1948.;
11. Жуков Г. Воспоминания и размышления. Т. II. М., 1974.;
12. Советско-болгарские отношения и связи: Документы и материалы. 1917-1944. Т. I. М., 1976.;
13. Зашкільняк Л.О, Крикун М.Г, Історія Польщі: від давніх часів до наших днів / JI. О. Зашкільняк, М. L. Крикун, - Львів, 2002.
14. «Из Варшавы. Москва, товарищу Берия»: документы НКВД о польском подполье 1944-1945. - Москва - Новосибирск, 2001.
15. История Румынии / И. Болован, И.-А. Поп и др. / Пер. с рум. – М.: Весь мир, 2005. – 680 с
16. Из истории народно-демократических и социалистических революций в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Сборник статей. Под ред: Палева Л.Б. М., 1977.
17. Ковальов I. «Становлення комуністичної влади в Польщі (1944-1945 pp.): зовнішньополітичний, воєнний та суспільний контексти» Актуальні проблеми 2009.-№ 12.
18. Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней. Под ред. Исламова Т.М. М., 1991.
19. Минчев М. Отечественный фронт в Болгарии (1942-1944 гг.) София, 1999.;
20. Никова Г. Историческая судьба Болгарии между Германией и Советским Союзом // Человек на Балканах в эпоху кризисов и этнополитических столкновений XX века. СПб., 2002.;
21. Мусатов В. Л. "СССР и венгерские события 1956 г.: новые архивные материалы"// Новая и новейшая история 1993, №1.
22. Носкова А. Ф. Политические системы СССР и стран Восточной Европы 20-60 гг. М., 1991.
23. Очерки политической истории Румынии 1859 – 1944. / Под ред. А.А. Минца, Н.И. Лебедева, И. Э.
24. Перевалов В. П. Тоталитаризм и социализм. М., 1990.
25. Социально-политические и социокультурные предпосылки перехода к социализму / Под ред. Я. М. Бергег. М., 1991
26. Строительство основ социализма в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Под ред. Мурашко Г.П. М., 1989.
27. Сирков Д. Внешняя политика Болгарии 1939-1941 гг. София, 1979.;
28. Лавренов С., Шинкарев И. Некоторые особенности советско-болгарских отношений на завершающем этапе войны против Германии (9 сентября 1944 по май 1945 гг.)//Болгаро-советские политические и военные отношения (1941 – 1947 гг.): Статьи и документы. София,
Завантажити реферат