Складною була спроба визначення ролі суспільного фактора. Яким чином в країні з досить розвиненою традицією антикомуністичної діяльності, антагонізмами й стереотипами відносно СРСР, вдалося не тільки встановити й укорінити свої позиції, але навіть знайти симпатиків і однодумців? Відповідь на це питання криється в самому часі - громадськість, цінності та якості якої були змінені за роки війни й окупації, дуже легко піддавалась політичному опануванню. Утотожнення інтересів партії з інтересами народу й держави надали можливість комуністам висловлюватись від імені всього суспільства; уніфікувати певні громадянські права (свободи вибору, сумління й т.д.). Не можна оминути й факту поділу польського суспільства на дві головні групи: одних, що, прагнучи до певного авансу в новій системі, підтримували соціально-політичні зміни в країні, та інших, які з багатьох причин протистояли тим змінам. Політичний курс, що постійно змінювався й не був результатом рішень місцевої влади, наприкінці 40-х років поглинув як перших, так і других. Одних - з причин опозиційного налаштування проти системи, інших - через занадто ретельне виконання своїх службових обов'язків та чергову зміну доктрини, яка ввела до лексики комуністів Центрально-Східної Європи нове поняття внутрішнього ворога.
Таким чином, у Польщі склалася політична система, яка мала свої особливості, але за характером була тоталітарною. Частина суспільства категорично не сприйняла її, але змушена була змиритись. Окремі ж представники щиро повірили в ідеї соціалізму і сприйняли їх як належне. Але сприйнявши ідеї соціалізму, поляки зберегли антиросійські настрої. Особливість тоталітаризму проявляється не лише у фізичному терорі, але й у пануванні над розумом людей, встановленні духовного контролю, доведенні людей до самообману.
1.2. Чехословаччина.
Дана тема представлена хдебільшого щоденниками, статтями та мемуарами. Звертають на себе увагу щоденники опубліковані у журналі “Юность”. Очевидці цих подій діляться з читачами своїми згадками про події, що відбувались у Празі в ніч з 20 на 21 серпня. Цій же темі присвячено згадки замісника командуючого Закарпатським військовим округом. Автор розповідає про підготовку радянських військ до окупації, згадує про події у Чехословаччині, про відношення чехословаків до радянських воєнних.
Особливе місце необхідно приділити документам з архівів ЦК КПРС: Записка Л.І. Брежнєва завідуючому Відділу ЦК КПРС по зв’язкам з комуністичними і робочими партіями соціалістичних країн К.В. Русакову, стенограма переговорів Брежнєва, Косигіна з Дубчеком, політичний лист Посольству СРСР у США. Дуже цінним джерелом інформації є і газетні та журнальні статі, серед яких особливо варто відзначити наступні, зокрема, публікацію газети “Правда” під назвою “Путь без насилия: Беседа с Президентом ЧССР В. Гавелом”
Зраджена своїми західними союзниками (Мюнхенська угода 1938 р.). Чехословаччина стала одною з перших жертв фашистської агресії. Чехія і Моравія стали протекторатом Німеччини. Після Мюнхена звучала самозаспокійлива фраза про так звану другу республіку Чехо-Словаччина ("маленька, але зате наша"), далеко не відповідала істинному її становищу.
Після Мюнхенської змови Німеччини вже не становило жодних проблем ліквідувати Чехо-Словацьку республіку, хоча вона зобов'язалася цього не робити. 14 березня 1939 президент Е. Гаха і міністр закордонних справ Хвалковського направили до Берліна на переговори з Гітлером. У цей же день словацький сейм оголосив незалежність Словаччини, а угорська армія вторглася на територію автономної Підкарпатської Русі. 15 березня рано вранці німецька армія розпочала окупацію чеських земель, що позбулися ще у вересні 1938 р. прикордонних областей. На наступний день було проголошено створення "протекторату Богемії і Моравії" на окупованій німцями території. Через двадцятиріччя після виникнення ЧСР шлях чеського і словацького народів розійшлися не без підбурювання ззовні.
В цей час в країні створюються політичні партії які підтримували чи то зв'язок з урядом у Лондоні, чи то вели самостійну боротьбу. «Захист Нації » наприклад займався збором інформації. Також був «Петиційної комітет -вірними залишимося!» це представники творчої інтелігенції соціал-демократичної орієнтації. Досить скоро намітилося зближення підпільних угруповань. Навесні 1940 р. виник координаційний центр руху Опору всередині країни .
Початок Другої світової Війни дав поштовх до розгортання масового Антифашистського руху, в якому прийняли участь майже всі політичні сили країни. У вересні 1941 р. Ними був створении Центральний революційний національний комітет.
Організаційну самостійність зберігало комуністичне підпілля. На перших порах воно було найбільш організованим, однак після укладення пакту про ненапад між СРСР і Німеччиноюв серпні 1939 р. його члени опинилися помітно дезорієнтованими. Нова активізація його діяльності відбулася лише після нападу Німеччини на Радянський Союз в 1941 р. Крім лондонського центру еміграції, яке згуртувалося в 1940 р [26,с 50-68]. Навколо Бенеша, виник комуністичний центр в Москві на чолі з К. Готвальдом. Нацистський терор тяжко позначився на підпіллі. По країні прокотилася хвиля арештів, були ліквідовані всі сформовані керівні центри, надалі діяли лише залишки нелегальних організацій. Підпільний зв'язок був істотно порушений. Був також знищений другий за рахунком з моменту окупації нелегальний ЦК КПЧ, але незабаром комуністами був створений третій. Проте зв'язок міжним і московським центром опору змогли відновити лише навесні 1943 р. Терор особливо підкосив некомуністичний опір. Комуністи виявилися більш організованими, вони швидше відновили свою підпільну мережу . Лондонське емігрантський уряд увійшло до антигітлерівської коаліції. 18 липня 1941 Бенешуклав чехословацько-радянську угоду про взаємо допомогу в боротьбі з Німеччиною. Його значення полягало в тому, що радянська сторона визнавала Чехословацький комітет в Лондоні урядом суверенної Чехословаччини і партнером по антигітлерівській коаліції. Уряд СРСР дав згоду на формування на своїй території чехословацьких військових частин.
Під впливом змін у військовій обстановці і зростання міжнародного авторитету і впливу СРСР Е. Бенеш змушений був визнати в якості рівноправного партнера московський центрруху Опору, який представляв собою значну силу. Зміцнення позицій СРСР в антигітлерівській коаліції в 1943 р., що став поворотним у ході війни, змусило Е. Бенеша піти на переговори про укладення чехословацько-радянського договору. 12 грудня 1943 в Москві Е. Бенешем та І. В. Сталіним був підписаний чехословацько-радянський договір про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво.
На певному етапі розвитку проблема відновлення Чехословаччини в кордонах домюнхенського договору наштовхувалася на словацьке питання, оскільки Словаччина підтримувалаНімеччину і в разі її капітуляції опинилася б у таборі переможених країн. У Словаччині після проголошення незалежної держави сформувався режим на чолі з Й.Тісо. У керівництві країни були прихильники поступової фашизації суспільства.
Завантажити реферат