Деяке число старшин, що бігли з Мазепою, повернулися ще раніш, у різний термін. Одні з них були цілком прощені, а інші (наприклад, племінник Мазепи, Войнаровський) заслані в Сибір.
Паралельно з заходами щодо упорядкування внутрішніх справ, Апостол активно брав участь у заходах загальноросійського уряду характеру військово-політичного. Так у 1733 році близько 30.000 козаків і посполитих були спрямовані на південь для створення укріпленої лінії для захисту від набігів татар. Лінія ця йшла від Дніпра до Дінця, починаючи трохи південніше Ізюму (на Дінці) і упираючись у Дніпро між устями рік Псел і Орел. Роботи ці не носили характеру важких виснажливих робіт на Ладозькому каналі, на якому загинуло багато тисяч козаків, а крім того вони служили безпосередньо захистові самої України від татарських набігів, що не припиняються. Велися вони під керівництвом своєї старшини і робітники команди часто змінювалися новими силами. А тому в пам’яті народної про них не збереглося таких важких спогадів, як про роботи на Ладозькому каналі, у тяжких умовах, далеко від рідного краю.
При Апостолі криваво відбитий напад калмиків, Дон Дука-Овбо, що вторглись у районі Ізюму в Слобідську Україну і мали намір продовжити свій набіг на захід, але були розбиті козаками під командою полковника Капниста.
Майже одночасно з калмицьким набігом довелося козачим полицям воювати й у межах Польщі. У 1733 році після смерті польського короля Августа — союзника Росії, була зроблена спроба проголосити королем не його сина, якого підтримувала Росія, а ставленика французів — Станіслава Лещинського. Щоб підтримати свого кандидата Росія ввела в Польщу війська, у тому числі і великий козачий загін наказного гетьмана Лизогуба і полковника Галагана. Козаки з особливою наснагою бороли з конфедератами — прихильниками Лещинського. Як ті польські пани втихомирювали їхніх предків, так тепер вони втихомирювали поляків, виявляючи особливу непримиренність до уніатів, що ще недавно були православними. Похід цей був дуже популярний і козаки переможцями повернулися за Дніпро, після того, як на польському престолі був оселений кандидат Росії. Дії козаків у межах Польщі підбадьорили гноблене поляками православне населення і зміцнило його опір католицько-польській агресії і надії на возз’єднання з Росією.
2.2 Смерть Апостола. Малоросійське правління
Шестирічна діяльність Апостола була перервана його смертю в січні 1734р. Знову встало питання про вибір нового гетьмана і знову з цим вибором Петербург не поспішав. До цього часу фактичним самодержцем Росії був німець-барон, що не особливо схвально відносився до автономії Малої Росії і тому, замість згоди на вибір гетьмана, з Петербурга прийшов указ про створення “Малоросійського Правління” — колегії з 6 членів: три великороси і три малоруси. Два з них, один великорос і один малорус, називалися “головними членами” Це були кн. Шаховський і генеральний обозний Лизогуб.
Указ пропонував “Малоросійському Правлінню” у всій строгості дотримувати “Рішучих Пунктів” і дотримувати повна рівність між членами малоросіянами і великоросами.
Так, у 1734 р. у житті Лівобережжя почався новий період — без гетьмана під керуванням “Малоросійського Правління”, що тягся 16 років, до вибору нового гетьмана — Кирила Розумовського в 1750 р.
2.3 Участь у війні з Туреччиною
Перші шість років цього періоду були дуже важкі, тому що збіглися з тривалою війною з Туреччиною (1735 - 1740), під час якої Україна була найближчим тилом, а крім того в ці роки населення багато терпіло від страшної биронщини.
Крім того козаки і запорожці брали участь і у воєнних діях. У 1735 р. 6.000 козаків і 2.000 запорожців брали участь у невдалому поході ген. Леонтьева на Крим.
У 1736 р., 4,000 козаків і 3.000 запорожців — в армії Миниха беруть участь в узятті Перекопу, Кинбурна і Бахчисарая, столиці Кримського ханства.
У 1737 р. — козаки беруть участь у штурмі Очакова.
У 1738-39 р. — 18.000 козаків і 4.000 запорожців беруть участь у переможному Молдавському поході Миниха, що вирішив долю війни і назавжди виключили можливість татарсько-турецьких набігів, від яких сторіччями страждала Україна.
Недешево обійшлася ця перемога і всієї Росії й особливо Росії Мал-Україні. Крім великих втрат убиту і пораненими, головну вагу постачання виючої армії продовольством, як найближчий тил, несла Україна, де в цей час до того ж усі було тероризовано биронщиною. Починаючи від Генеральної старшини і кінчаючи останнім козаком або селянином усіх могли бути в будь-яку хвилину арештовані і піддані катуванню по будь-якому бездоказовому доносі.
Тільки після смерті імператриці Ганни Йоанівни (1740 р.) і падіння Бирона усі зітхнули полегшено, особливо, коли Шаховського перемінив англієць ген. лейт. Кейт, людина справедлива, що залишила в населення кращі про себе спогади.
Розділ 3. Нова Січ.
3.1 Організація Січі.
В адміністративно-територіальному відношенні весь район Війська Запорізького, був розділений на “паланки” (області); спочатку них було 5, а згодом — 8.
Центром “паланки” була слобода — місцеперебування всього адміністративно-військового апарата: полковник, писар, його помічник — “подписарий” і отаман “паланки”.
Цей апарат зосереджував у собі усю владу: адміністративну, судову, фінансову, військову.
Завдяки напливу переселенців з півночі, незабаром у слободах, крім козаків, з’являються і селяни-”посполиті”, що у “паланках” були організовані в “громади” і мали, за прикладом козаків, свого отамана. Усі посади — виборні, а вибори вироблялися щорічно (1 січня) на козацьких радах, причому право участі у виборах на “посполитих” не поширювалося. Вони вибирали тільки свого отамана. Перехід же з “посполитих” у козаки і назад, був вільним, як на Гетьманщині в перші десятиліття після возз’єднання.
В іншому, вся організація влади на території Січі, була копією організації Лівобережжя.
Адміністративним і військовим центром була Січ, що складалася з міцності і передмістя. У міцності, навколо площі, на якій збиралася рада, крім церкви, військової канцелярії, пушкарні, складів, майстерень, старшинських будинків і школи, знаходилося 38 “куренів,” — довгих бревенчатих будівель-казарм. У передмістя — крамниці, шинки, частки майстерні. Кожен бажаючий стати запорожцем, повинний був з’явитися курінному отаманові, що його запитував, чи вірить він у Бога і чи православну віру? Після позитивної відповіді і хресного знамення, це підтверджуючого, його заносили в кошовий “компут” — список. Звичайно при цьому мінялося прізвище, тому що і для Січі, і для тих, хто приходив не було бажано, щоб була відома його біографія і справжнє прізвище.
На цьому усі формальності закінчувалися і людина ставав формально рівноправним січовиком. Йому дозволялося або залишитися в курені і нести гарнізонну службу і виконувати різні господарські роботи, або знайти заняття в кожній з “паланок” по власному виборі, будучи в Січ тільки для відбування “черги”, до чого були зобов’язані всі козаки.
Завантажити реферат