Збереглися докази, що заможні козаки мали і залежних селян. Так, у 1568 році шляхтич Білозір зобов’язався повернути козаку Богдану Звенигородському, власникові села Курилівки, його швидких людей «кметів Івашка та Іванка» як значиться в зобов’язанні.
Сам склад Січі не був постійним, а, у значній своїй частині, текучий. Не тільки козаки, але і православна шляхта йшли на більш-менш тривалі терміни в Січ, училися там військовій справі, брали участь у набігах і походах, а потім поверталися до мирного сімейного життя.
Літературні образи Гоголя в його повісті «Тарас Бульба» дає правдиву картину того, що представляла собою Січ. І багатий власник хутора Тарас Бульба, що пропив усе, останній запорожець, рівноправні в рішенні внутрішніх справ Січі, але не можна з цього робити висновки, що вони були одностайні й у їхніх поглядах на те, як треба вирішувати питання соціальних взаємин. Навряд чи «власник села» запорожець Григорій Лобода, або запорожець Волевач — власники багатьох «місцевостей» погодилися, щоб хтось зазіхнув на їхні майнові інтереси.
Очевидно, що при наявності приведених вище неспростовних фактах (а них є безліч) твердження про безкласовість Січі не відображає справжньої картини і має потребу в багатьох виправленнях.
Але в питаннях настроїв і устремлінь національно-релігійних, Січ, дійсно, була одностайна, ненавиділа поляків, татар і католиків і глибоко нехтувала своїх ренегатів — уніатів.
Ведучи свою власну політику, Запорожці брали участь у війнах з татарами на стороні поляків; але, не запитуючи нічийого дозволу, співробітничали і з ворогом Польщі — Москвою, коли остання воювала з татарами.
Розділ 1. Запорозька Січ на початку 18 ст.
1.1 Вибори нового гетьмана
6-го листопада в Глухові був урочисто обраний гетьманом Стародубський полковник Іван Скоропадський. Петром, що знаходився у Глухові, була підписана й оголошена царська грамота, що підтверджує “збереження вільностей і переваг Малоросійських”.
Мазепа ж у цей час знаходився в поході зі шведським військом, що рухалося до міст Ромнам і Гадячеві на зимові квартири, де для шведів Мазепою було заздалегідь заготовлені харчі і зведені укріплення.
Не будучи упевненим у перемозі Карла і знаючи настрій і поводження народу, Мазепа спробував через полковника Апостола вступити в зносини з Петром, обіцяючи йому сприяти поразці і навіть полонянку Карла. Петро обнадіяв Мазепу й обіцяв навіть повернення колишнього положення, але пропозиції Мазепи не повірив і продовжував посилено готуватися до рішучого зіткнення з Карлом. Крім того, він призначив особливі грошові нагороди за узяття в полон шведів: дві тисячі карбованців за генерала, тисячу за полковника, п’ять карбованців за солдата і три карбованці за мертвого шведа. Багато козаків і селяни ловили шведів, особливо, коли вони невеликими загонами віддалялися для пошуків фуражу. Збереглося не мало розписок про виплату за це нагород, але всі дрібних. Очевидно, жоден генерал або полковник зловлений не був.
Так пройшла зима 1708-го року без особливо великих зіткнень, якщо не вважати узяття шведами містечка Веприк, у якому змушений був здатися в полон російський загін у тисячу чоловік. Шведи, в основному, сиділи в Ромнах і Гадячі, а російська ставка була в Лебедине, Сили росіян росли завдяки підкріпленням, що прибували; сили ж і запаси шведів танули. 16 тисячний загін генерала Левенгаупта, що підходив до Карла з підкріпленнями і великими обозами запасів був розбитий і знищений при селі Лісової (у Білорусії) і Карлу приходилося розраховувати тільки на свої сили так на прийшли з Мазепою 3-4 тисячі козаків.
До травня 1709 року, після тривалих домовленостей, переговорів і обіцянок, Мазепі та Карлу удалося схилити запорожців виступити на стороні шведів і вони, під предводительством кошового Гордієнка рушили на допомогу Карлу.
1.2 РУЙНУВАННЯ СІЧІ
Довідавшись це, Петро блискавично, змішаним російсько-козацьким загоном, захопив Січ і знищив її повністю. Командували цією експедицією полковник: Галаган (сам колишній запорожець) і Яковлев. Запорожці, що спались, бігли на турецьку територію і заснували нову Січ на місці нинішнього міста Алешки.
1.3 ПОЛТАВА
Карл же рушив на південь на з’єднання з запорожцями і по шляху хотів узяти Полтаву. Коли це йому відразу не удалося, він почав (на початку травня) облогу цього міста, що продовжувалася безуспішно півтора місяця і закінчилася відомою Полтавською битвою (27 червня) з підоспілими військами Петра, що складалися, як з росіян, так і з вірних козацьких полків, з якими був і, повернутий з посилання, полковник Палій.
Шведи били розбиті наголову. Карл XII і Мазепа з залишками війська бігли на захід до Дніпра, кинувши всі обози й артилерію. Але в Переволочни їх наздогнали Меншиков і козаки, і примусили усе військо, що залишилося, до капітуляції. Врятувалися тільки Карл і Мазепа, що переправилися через Дніпро першими, так невеликий шведсько-козачий загін. Далі бігли вони на територію Туреччини, у Бендери, де і затрималися тривалий час.
1.4 СМЕРТЬ Мазепы
Тут незабаром Мазепа вмер і був урочисто похований у сусідньому монастирі. “Труну його, поставлена на сани, везли 6 пара білих коней, а за труною йшли засмучені його однодумці” — описує його похорон “Літописець”.
1.5 АПОСТОЛ. РІШУЧІ ПУНКТИ
Улітку 1727 року таємний радник Наумов одержав наказ виїхати в Малу Росію й організувати вибори нового гетьмана. Попереднім на цю посаду був намічений полковник Данило Апостол. Кандидатура ця була дуже співчутливо прийнята старшиною, тому що Апостол користувався загальною повагою і за свою хоробрість у боях, і за свою чесність у суспільних справах.
1 жовтня 1727 року він був одноголосно обраний гетьманом, що з’їхався для цього в Глухові старшиною, і Наумов урочисто вручив йому знаки гетьманського достоїнства. І в той же день Апостол був приведений до присяги, як пише Літописець: “при громі гармат і безугавних вигуків народу”.
Розділ 2. Відновлення Січі та її участь
у визволенні південної України та Криму
2.1 Відновлення існування Січі
При Апостолі ж, по його клопотанню, імператриця Ганна Йоанівна (що змінила померлого 18 січня 1730 року Петра II) дозволила зниклим в 1709 році і, оселившимся у володіннях Туреччини, запорожцям повернутися на їхні старі місця. Зроблено це було незважаючи на протести султана, що вважав їх своїми підданими.
Запорожці під предводительством кошового Івана Білецького, усупереч забороні Кримського хана, прибули в Білу Церкву і присягнули на вірність Росії, при чому їм роздали на обзаведення 5.000 карбованців. Після цього деякі відправилися в Січ, а одружені були розселені в Старому Кодакі, Новому Кодакі і по ріці Самарі.
Поверненням запорожців була остаточно ліквідована мазепинська епопея і за кордоном залишився тільки Орлик, що перекочував зі Швеції у Францію.
Завантажити реферат