Методи оцінки фінансових ризиків

Успішність діяльності суб'єктів господарюван­ня значною мірою залежить від прийнятої кон­цепції управління ризиками. Але визначення мети процесу управління ризиками не таке вже й одно­значне, як може здатися на перший погляд. Ба­жання уникнути або мінімізувати ризики є при родним. але вирішення проолеми ускладнюється існуванням прямої залежності між ризиком та прибутком. Вишин рівень ризику налає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості додаткових втрат у ви­падку реалізації ризику. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже. балансування між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення розглядається як одне з важливих і складних зав­дань. що постають перед керівництвом кожного суб'єкта господарської діяльності.

Узагальнюючи підходи до вирішення пробле­ми ризик — прибуток, можна виділити дві основні моделі управління, які формалізують обрану стра­тегію поведінки на ринку (див малюнок).

Перша модель управління максимізує прибуток (П) при обме­женні рівня ризику (Р) шляхом встановлення мак­симально допустимого його значення (Р'). Озна­чений підхід до управління називають стратегією нехеджування ризиків, що реалізується через за­стосування незбалансованих

Малюнок. Моделі та методи управління ризиками.

прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать такі: утримання відкритої валютної позиції; незбалансованість активів і зобов'язань, чутливих до змін ринкової відсоткової ставки, за строками та сума­ми (геп-менеджмент); формування високоризикового портфелю цінних паперів, проведення спе­кулятивних операцій з фінансовими деривативами. Така позиція учасника ринку означає свідоме прий­няття певного ризику з метою отримання підви­щеного прибутку за рахунок сприятливої ринко­вої кон'юнктури і характеризується спекулятивними тенденціями. Основне завдання процесу управлін­ня за даного підходу — недопущення ситуації пе­реростання допустимого ризику в катастрофічний. який загрожує самому існуванню суб'єкта госпо­дарювання і призводить до банкрутства.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням — вимога утри­мання показників прибутковості на певному рівні. не нижчому за заданий (П'). Така модель викорис­товується. якщо розмір чистого прибутку, який отримує підприємство чи банк. влаштовує керів­ництво, і основною метою є стабілізація результатів. Результат досягається за допомогою збалан­сованих прийомів управління активами і зобов'я­заннями. до яких належать утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфелю цінних паперів (наприклад, індексного портфелю), узгодження строків та розміру активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової став­ки. проведення операцій страхування ризиків. Да­ний підхід прийнято називати стратегією хеджування ризиків.

В абсолютизованому вигляді перша модель управління може бути проілюстрована діяльністю фондів по інвестуванню ризикових операцій на біржах і товарних ринках світу, які мають на меті одержання гіперприбутків, свідомо приймаючи на себе мегаризик. Найбільш успішними в цін сфері стали фонди: Еverest Capital (МаркДимитриджері) — 54.01%; White Tiger (Девід Керл) - 45.44%; Long Term Capital (Джон Меріветер) — 35.1 Quantum (Джорж Сорос) із середньорічною нормою при­бутку на капітал 28.84%. Зміст такого виду бізнесу полягає в одержанні компенсації за прийнятий на себе фінансовий ризик, розмір якого обмежуєть­ся тільки величиною наявного капіталу. Реалізація ризиків — не таке вже й рідкісне явище, але зде­більшого вона призводить до краху, як це сталося в жовтні 1997 р. з фондом Global System (Віктор Нідерхоффер) після програшу 50 млн дол. США на біржі Chicago Mercantile Exchange.*

Згідно з класичною теорією управління прибу­ток підприємств має формуватися за рахунок ви­робництва продукції або надання послуг, а ме­неджмент повинен намагатися уникнути ризиків, не пов'язаних з основною діяльністю. Таким чи­ном. в ідеалі управління має здійснюватись за другою моделлю, адже стратегія хеджування доз­воляє суттєво зменшити або повністю ліквідувати цінові ризики і отримати стабільні результати не­залежно від мінливості фінансових ринків. Але про­ведення операцій хеджування вимагає деяких (а іноді й значних) витрат, високої кваліфікації фахівців, і в той же час унеможливлює отриман­ня переваг від сприятливої кон'юнктури ринку. Тому в практичній діяльності використовуються гнучкіші підходи до управління, що поєднують елементи обох стратегій і полягають у хеджуванні окремих активних, пасивних чи позабалансових позицій — мікрохеджуванні. на відміну від макрохеджування. яке створює імунітет для всього балансу. Згідно з останніми дослідженнями Комісії з торгівлі то­варними ф'ючерсами переважна більшість ділерів. які працюють на строкових ринках, використову­ють їх як для спекулятивних цілей, так і для хед­жування. При такому компромісному підході до управління ціновими ризиками проблема вибору оптимальної стратегії поведінки на ринку значно загострюється, оскільки діапазон коливань вели­чини ризику досить широкий — від майже нульо­вого до катастрофічного. Вибір стратегії управлін­ня залежить від багатьох чинників, і насамперед — від схильності до ризику, а успіх — від уміння передбачати майбутні зміни на ринку. За умов некерованої економічної та політичної ситуації, коли прогнозування стає неможливим по суті, краще по можливості уникати ризиків.

Отже, учасники ринку самі мають визначити той рівень ризику, на який вони згодні піти з ме­тою отримання прибутків, враховуючи, що успіх в досягненні поставленої мети значною мірою за­лежить від застосовуваних методів управління. Для вітчизняних підприємців проблема створення ефек­тивних систем управління ризиками ще потребує вирішення. При цьому важливо враховувати міжна­родний досвід та пам'ятати, що процес станов­лення практики управління ризиками ще не за­вершений. а завдання створення універсальної методики не може бути вирішене в принципі, ос­кільки кожна компанія чи банк по-своєму уні­кальні. орієнтовані на власну ринкову нішу, мож­ливості своїх співробітників, усталені зв'язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним учасником рин­ку, скоріше призведе до негативних наслідків. Але вже настав час усвідомити, що життєздатність кож­ного суб'єкта господарської діяльності значною мірою визначається досконалістю систем управлін­ня ризиками.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Ивин Л.Н., Иванилов А.С. Введение в финансовый менеджмент. – К.:ИСИО, 1994

2. Клапків М.С. Методи ідентифікації фінансових ризиків. // Фінанси України. – 2000. – №1

3. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками. // Економіка. Фінанси. Право. – 1999 - №2

4. Сердюкова И. Д. Управление финасовыми рисками // Рынок ценных бумаг. – 1995. - №12