Вплив громадськості на підвищення національної безпеки

ЗМІСТ

Роль громадської думки в політиці

Громадськість і держава

Громадянська соціалізація

Роль засобів масової інформації у формуванні громадської думки, їх вплив на стан національної безпеки

Використана література

РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В ПОЛІТИЦІ

Це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. Громадська думка фіксує насам­перед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спіль­ностей, у цілому суб'єктів політичного процесу.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади. Це важливий механізм прийняття політич­них рішень на всіх рівнях. Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу. В цьому зв'язку складовою частиною політичного процесу можна вважати боротьбу за громадську Думку.

Характер впливу громадської думки на політичні процеси залежить від існуючого політичного режиму. Так, в умовах тоталітаризму, авторитаризму за допомогою державних ін­ститутів здійснюється маніпуляція масовою свідомістю відпо­відно до офіційної ідеології. Звичайно, в цих умовах немає ніякої потреби у вивченні громадської думки. Вирішальне значення має її нормативне формування засобами тотальної пропаганди.

Як елемент функціонування політичних систем громад­ська думка є постійно діючим фактором управління, за допомогою якого виконується декілька впливових функцій, а саме: експресивно-контрольна, яка визначає політичну позицію тих або інших спільностей; консультативна дає поради щодо пошуку оптимальних політичних дій; дирек­тивна виносить рішення по тих або інших питаннях, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Для того щоб ці функції були реалізовані, повинен бути гарантований вплив громадської думки на функціонування політичної системи. Як зазначалося, частиною цієї системи є інститути, за допомогою яких здійснюється її вплив на процес прийняття політичних рішень, відбувається її вклю­чення в політичний процес, його інститути і норми.

Визначається громадська думка дією багатьох факторів: складом тих спільностей, що висловлюють свої думки. ступенем збігу інтересів верств і груп, які входять до них, характером питань, що обговорюються, та ін. Сам же процес формування і функціонування громадської думки може проходити стихійно. Однак у сучасному суспільстві на цих процесах позначається певний вплив з боку численних соціальних установ — політичних організацій, засобів масової інформації.

Громадська думка може бути моністичною, плюраліс­тичною і одностайною. Може виступати правильним, ре­алістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійс­ності. У цілому нинішній стан громадської думки ха­рактеризується ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому вона така, яка повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демокра­тичної суверенної державності.

Основними каналами вияву громадської думки є рефе­рендум, опитування населення, збори, маніфестації, всена­родні обговорення. Особливе значення мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади. Західні політологи називають засоби масової інфор­мації "четвертою гілкою влади".

Десятирічний досвід розвитку незалежної України наочно свідчить, що нашій державі політичній еліті в основному вдається нейтралізувати як внутрішню, так і зовнішню загрозу національній безпеці. Водночас аналіз пріоритетних національних інтересів, зумовлених як фундаментальними цінностями, найвищими цілями розвитку державності, так і конкретною ситуацією, що складається в країні, переконує у необхідності першочергового вирішення питань, пов'язаних із внутрішніми проблемами національної безпеки.

ГРОМАДЯНСТВО І ДЕРЖАВА

Концепція громадянства (і громадськості) давно хвилювала мізки вчених. Так, Арістотель стверджував, що громадянин — це людина, яка бере участь у здійсненні правосуддя і обіймає керівну посаду. І. Кант зазначав, що громадянин, на відміну від раба, володіє конституційною свободою, яка дає право прислухатися лише до тих законів, які були ним схвалені. Мислитель також проголошував громадянську рівність (не­можливість виділення вибраних серед рівних) і політичну незалежність громадян (політичний статус громадянина по­ходить з його основних прав, а не із бажання та волі іншого).

Якщо бюрократичний режим у стійку "струнко" ставить людину, то догматичний тримає в цій стійці людську думку. Перефразовуючи відомий вислів Ж.-Ж.Руссо, можна ска­зати, що "творчий розум був створений божеством, ворожим бюрократичному спокою". І бюрократія, оберігаючи свій спокій, відповіла творчості людини небувалою жорстокістю, демонструючи цим свою ворожість самій людській особи­стості. Людина була перетворена у гвинтик тоталітарної системи, при якій громадянська позиція, критичне, раціо­нальне ставлення до політичних подій гарантувало знищення.

У країнах з тоталітарними режимами громадянство, як і політичні та особисті переконання громадян, підкорені диктатові політичної влади. В країнах конституційної демок­ратії, навпаки, свобода совісті й особисті переконання індивідуума винагороджуються і захищаються. Тут грома­дянство пов'язане з ідеєю рівності і свободи, яка випливає з демократії, а також з поняття добровільної участі в політичному житті.

Громадянство, рівень його зрілості — суттєвий чинник функціонування демократичних інститутів. Значення його як риси громадянської культури не можна не враховувати при демократизації. Становлення громадянського суспільства можливе тоді, коли етнос перетворюється в націю, тобто коли етнічна спільність трансформується в спільність лю­дей — громадян, здатних до усвідомленого, вільного вибору свого державного самовизначення.

Функціональна роль феномена громадянства значною мірою залежить від того, наскільки ця якісна характеристика поширена, типова для нації, тобто "націоналізована".

ГРОМАДЯНСЬКА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Багато факторів впливають на перетворення індивідуума в повноцінного, активного громадянина. Серед них політична і законодавча система, соціальні інститути — сім'я і школа, засоби масової інформації. Усе це формує почуття грома­дянського обов'язку і політичної самовпевненості індивідуума в суспільстві.

Процес навчання соціальне прийнятної поведінки — політична соціалізація. Якщо йдеться про формування якості громадянина, то процес набуває характеру громадянської соціалізації. Із цього процесу випливають відповідні цінності, відносини, переконання та інші чинники, які формують ставлення людини до політичної системи. Ці фактори ста­новлять ядро національної політичної культури.