Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ

ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.

Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997 - 2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

· вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;

· розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;

· створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

· здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;

· розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.

На другому етапі (протягом 10 - 15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

· оптимізація структури природокористування;

· екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

· розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

На третьому етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

· подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

· належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:

· розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми збереження біологічного різноманіття;

· зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету;

· вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;

· обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;

· подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання земель;

· забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;

· подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та інформування.

Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці.

Міжнародна співпраця.

Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.

Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.

Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.).

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти: