всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого
становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і
забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського
потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного
і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це
зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну,
оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно
еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний
ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих
речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок
катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають
малі річки басейну, значна частина яких втратила природну
здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться
річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення
санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє
біологічне різноманіття.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним
забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн),
нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400
тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення
біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій
сільськогосподарського виробництва, низької ефективності
комунальних очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з
найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та
відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою
України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення
басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою
Національної програми є відновлення і забезпечення сталого
функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання,
екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і
господарської діяльності та захисту водних ресурсів від
забруднення та виснаження.
Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають
басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного
Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та
Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями,
визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для
інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок
України та організації управління охороною і використанням водних
ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які
потребують розв'язання, а саме:
надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок
екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до
кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та
виснаження водноресурсного потенціалу;
стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів
внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених
пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох
річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
погіршення якості питної води внаслідок незадовільного
екологічного стану джерел питного водопостачання;
недосконалість економічного механізму водокористування і
реалізації водоохоронних заходів;
недостатня ефективність існуючої системи управління охороною
та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості
нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
відсутність автоматизованої постійно діючої системи
моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного
та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах
водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських
об'єктів.
9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає
вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно
допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,
лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість
агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56
відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських
угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель
призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення
(особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури,
водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними
наслідками.
З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн.
тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні
еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд.
гривень.
Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через
забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні
дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі.
Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності
великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних
органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.
Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії
на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн.
гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн.
гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів
сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.
10. КОРИСНІ КОПАЛИНИ
Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90
відсотків продукції важкої промисловості. На частку
мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих
фондів, близько 40 відсотків капітальних вкладень, майже п'ята
частина трудових ресурсів. Приблизна вартість промислових запасів
основних видів корисних копалин дорівнює 14,8 трлн. гривень.
За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних
ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни світу як США,
Канада, Англія, Франція, Китай та інші. В Україні виробляється
близько 5 відсотків світового обсягу мінерально-сировинних
ресурсів. Щороку гірничодобувна промисловість України випускає
продукції на 25 - 28 млрд. доларів США (у цінах світового ринку).
На території України виявлено близько 8 тисяч родовищ, понад
90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне
значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові,
уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі
глини, будівельні матеріали, питні, мінеральні води.
До промислового освоєння залучено від 40 до 75 відсотків
розвіданих запасів основних видів корисних копалин.
Подальший розвиток мінерально-сировинного комплексу України
потребує негайного розв'язання на державному рівні проблем, які
істотно гальмують розширення мінерально-сировинної бази, її
Завантажити реферат