Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі

Ясне й більш-менш точне уявлення про запорізький одяг дають нам гравюри, ікони, прапори й портрети минулого століття. Три такі гравюри є у творі Рігель-мана. Одна з них зображає вибори військової старшини, дві інші —запорізьких козаків; запорожці одягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки. Дві ікони, одна в Одеському публічному музеї старожитно-стей, інша в церкві села Покровського, де колись була остання запорізька Січ: на першій зображено групу запорожців, що моляться Богоматері й одягнуті в червоні нижні черкески й верхні темно-зелені каптани з відкидними рукавами, широкі, з низькими спусками, червоні шаровари, підперезані кольоровими, з набором та без нього, поясами, і взуті у червоні гостроносі чоботи. На другій іконі представлено двоє запорожців, котрі стоять на колінах і вдягнуті в нижні вузького крою черкески й верхні, дуже широкі, жупани, схожі на киреї. Вели­кий військовий прапор, що зберігається в Ермітажі, має зображення запорож­ців у різнобарвних каптанах, нижніх черкесках, шовкових поясах, різних шап­ках — низьких, притиснених, і високих з гострими кінцями, зі смушковими околицями й сукняним чи шовковим верхом, у широких шароварах і неодмінно з довгою хусткою'при поясі уздовж шароварів.

Ці портрети найточніше зображають одяг запорізьких козаків. До їх опису можна додати лише те, що переховується у власному зібранні автора даної праці, та дещо з того, що є в інших приватних колекціях запорізьких старожитностей із одягу. Запорізький одяг власного зібрання складається з двох нижніх уборів, так званих черкесок, на людину більшого зросту й малого; одна з них буряково­го кольору, друга червоного, обидві завдовжки трохи нижче колін. Ззаду обидві мають по два вуси, як каптани чи черкески кубанських козаків, та шовкові бабки на коротеньких шовкових шнурках попереду. Обидві мають на кінцях рукавів невеликі відлоги з темного оксамиту, прикріплені до рукава металевими гачка­ми; обидві досить широкі в плечах і досить вузькі в попереку; нарешті обидві підбиті картатою китайкою. Перевага крою цих черкесок в тому, що вони дозво­ляють людині махати рукою вперед і назад, зовсім не сковуючи рухів. До цих черкесок є й пояси, виткані з перського шовку-сирцю, завширшки дві з полови­ною четверті, завдовжки в одинадцять аршинів, бурякового кольору, з позо­лоченими на три четверті кінцями, і з шовковими плетеними шнурками аршин­ної довжини, прикріпленими до кожного з кінців пояса. Другий такий самий, але завдовжки в сім аршинів, ліловий, з посрібленими кінцями. Третій такої ж ширини й довжини, але без позолоти на кінцях і витканий з чудової шовкової тканини з квітами й візерунками, так званої шальової. Черкеска та два. перші пояси зберігалися у внука запорожця з с. Лапинки Катеринославського пов. селянина Мокія Лося і дійшли до нас без жодної переробки, що засвідчила вся громада села 25; тепер вони зберігаються у приватному музеї збирача козацьких старожитностей Г. П. Алексєєва в Петербурзі.

З усіх наведених свідчень видно, що найдорожчий одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку, польського й англійського сукна, кармазину й оксамиту. Вбрання з шовкової штофної тканини, схожої на тканину шалей, нази­валося у запорожців шалевим; вбрання з польського й англійського сукна зва­лося саєтами, від польського слова «заіеіа» з тим же значенням; вбрання з чер­воного східного сукна звалося кармазинним від татарського слова «кирими-зи» — червоний; нарешті, вбрання з оксамиту називалося оксамитним; окса­мит — це дорога тканина, зроблена з шести ниток. Оксамит — золота чи срібна тканина, щільна, ворсиста, схожа на бархат, з травами, розводами й кольоровими візерунками, мов парча, шита золотими й срібними петлями; оксамит здобували переважно у Візантії й використовували давні руси на церковні убори, одяг для князів та багатих бо­яр, а у запорожців переважно на нижній одяг, черкеску.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозиче­ний ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам.

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, спи­си, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків пер­шим озброїв 1511 р. Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто з козаків не користувався шаблями, але рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Бо план: за його словами, у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, по­рох, пищалі й шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пи­щалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. Пищалі, як зауважив Боплан, були «звичайною» зброєю ко­заків, з якої вони дуже влучно стріляли. 1648 р. запорізькі козаки вітали Бог­дана Хмельницького пострілами з мушкетів. У тому ж XVII ст. у актах, які дійшли до нас, є вказівка, що запорізькі козаки застосовували гармати й пи­щалі для охорони фортець. В тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: за його словами, у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, спи­си, стріли й обухи, тобто келепи чи бойові молотки. В середині XVIII ст. пре зброю запорізьких козаків пише Митецький, вказуючи, що у запорізькому вій­ську, як у старого, так і у малого була вогниста зброя, рушниці або флінти пістолети, холодна зброя — списи й шаблі, а порох і свинець купували в Поль­щі й Україні — свій хоч і робили, але він не відзначався доброю якістю 45 Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян і особливо у татар і тур­ків 46. Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, післ> переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, від російського з Москви у Січ щороку надсилалося жалування запорізьким козакам, а разом з ним російський уряд надсилав їм певну кількість пудів пороху.

Перевалена частина запорізьких гармат, що дійшли до нас, польського, ту­рецького й російського виробництва, деякі генуезького: «Гармат запорожці в себе не мають, а використовують несподівано захоплені на турецьких ко­раблях і галерах». В самій Польщі гармати (мідні) почали відли­вати не раніше XV ст.; через те в першій половині XVI ст. вони були до­сить рідкісними як у самій Речі Посполитій, так і в запорізьких краях. На ра­хунку була кожна гармата в кожній із польських фортець і в кожній із запорізь­ких. В актах 1672 р. вказуються гармати мідні, ломові, польові, затинні мідні пищалі, затинні залізні пищалі, залізні городові; в цей час у Чортомлицькій Січі всіх гармат налічувалося 17, а до них по 100 залізних і свинцевих ядер для мід­ної й ломової, по 200 для інших, вагою по гривенці й півгривенці ядро, та кілька десятків пудів ґнота 60. Від російського царя запорожці вперше отримали «пуш­ки ломовня, гранати, ракетьі, сипоши й трубн», здається, аж 1673 р. Гармати, що дійшли до нас, чотирьох видів: мортири, мідні гармати, залізні ковані й ча­вунні; зразки всіх цих видів є у громадських та приватних музеях козацьких старожитностей . Мідна мортира має вигляд мідної ступки завдовжки 10, завширшки 90 із отвором 40 мм; мідна гармата має ствол завдовжки 5, завтовш­ки 4 й отвір 1 четверть, шпиль на півтори четверті з глухої сторони; залізна гар­мата має залізну ковану трубу, скріплену вісьмома залізними кільцями й від­криту з обох кінців. До одного з них (звідки заряджають) прироблено заліз­ні дужки, в котрі вкладали залізний зарядний ящик; довжина трубки 640 мм, са­мого ящика 240, отже, всієї гармати 880 мм, ширина ящика з верхнього кін­ця 175, з нижнього 110 мм, внутрішній діаметр труби 60 мм, товщина стінок тру­би по 20 мм. Чавунна гармата складається з чавунного ствола з хвостом та під­ставкою для прицілу; довжина ствола 640 , хвоста 120 мм, отже, всієї гар­мати 760 мм, діаметр при хвості 160, при дулі — 125 мм, діаметр отвору — 55 мм.