Клінічну картину сепсису складають ознаки та симптоми первинного місцевого осередку інфекції, яка є у більшості хворих, та ознаки загального інфекційного захворювання з симптомами ураження внутрішніх органів. Звичайно в клініці сепсису, незалежно від стадії його, переважають явища гострого загального інфекційного захворювання. Найбільш виразним симпто-мокомплексом його є лихоманка з високою температурою тіла, ознобом та пітливістю. Така лихоманка особливо характерна для септицемії. Температурна крива в цій стадії сепсису має гек-тичний характер (febris hectica) з різницею показників у З °С і більше між ранковою та вечірньою. Вважається, що підйоми температури збігаються з викидом у кров'яне русло токсинів.
При септикопіємії (сепсис з метастазами) температурна крива має переважно тип постійно високої (febris continua) без різких коливань між ранковою та вечірньою.
Початкова стадія сепсису — токсемія — за характером лихоманки близька до септицемії, з дещо меншою ви-раженістю температурної кривої та ознобу. Загальний стан хворого з початком сепсису тяжкий і швидко погіршується.
Проявами інтоксикації при сепсисі є також різка слабкість, кволість, втрата апетиту, головний біль, диспепсичні розлади, пригнічення психоемоційної сфери (рідше ейфорія та збудження), аж до непритомності.
Як системна запальна реакція сепсис супроводжується ураженням усіх систем та органів. Функції порушені різною мірою, що пов'язане з різницею між їх попереднім станом та особливостями збудника і реактивністю організму хворого. Проте незалежно від початкового стану найбільшою мірою уражуються органи, що багаті на ретикулоендоте-ліальну тканину, тобто печінка, лімфатичні вузли, кістковий мозок, селезінка, нирки, легені та серцево-судинна система. Це пов'язано насамперед з роллю цих органів і систем в життєдіяльності організму, забезпеченні його гомеостазу та в процесах знешкодження токсичних речовин у організмі, дезінтоксикації. Ураження цих органів супроводжується численними клінічними ознаками та ускладненнями.
Загальний вигляд хворих свідчить про незадовільний стан — вони втрачають життєвий тонус та бадьорість, стають байдужими до оточення. Шкіра хворого має блідо-ціанотичний або блідо-жовтяничний відтінок з дрібно-осередковими (петехіальними та більшими) крововиливами, вкрита потом. Слизова оболонка губ ціанотична, слизова оболонка язика суха, з коричнево-сірим нальотом. Голос глухий, низького тембру, що пояснюється дегідратацією організму, зокрема слизових оболонок.
Розлади серцево-судинної системи виявляються в тахікардії, зниженні артеріального тиску, серцевого викиду, приглушеності тонів серця. Частіше розвивається міокардит, рідше — ендокардит. Дихання прискорене, неглибоке. Нерідко виявляється пневмонія, яка потребує диференціації з'метаста-тичними абсцесами.
З боку травної системи поряд із диспепсичними явищами (нудота, рідше блювання) нерідко спостерігаються ентероколіт, особливо при стафілококовому сепсисі, токсичний гепатит. Останнім та гемолізом еритроцитів зумовлюється жовтяничність склер та шкіри, особливо часто жовтяниця буває при грамнегативному сепсисі.
У крові спостерігаються високий лейкоцитоз зі зсувом формули крові вліво (поява незрілих форм лейкоцитів нейтрофільного ряду — паличкоядерних та юних форм). Зникають еозинофіли, різко зменшується кількість лімфоцитів. Катастрофічне прогресує анемія внаслідок ураження кісткового мозку та гемопоезу. Поряд з кількісними змінами гемограми спостерігаються біохімічні порушення, зокрема в білковому та вітамінному складі (головним чином унаслідок токсичного пошкодження печінки). Різко зменшується концентрація малодисперсних білків-альбумінів та збільшуються рівні глобулінів і фібриногену. Змінюється ферментний спектр крові — наростає концентрація протеолітичних ферментів, кінінів (Г.А.Івашкевич і співавт., 1979). Знижується продукція вітамінів A, D, К, В тощо. Виникають порушення системи згортання крові. Біохімічні зміни в крові зумовлюють у перший період розвитку сепсису підвищення коагулятивних властивостей крові (що може спричинити тромбоемболічні ускладнення). Згодом унаслідок наростання проявів протеолізу (фібринолізу), пригнічення утворення чинників згортання крові в печінці та збільшення витрат цих чинників на утворення тромбів у мікро-циркуляторному руслі кровообігу спостерігаються зниження коагулятивних властивостей крові і підвищення кровоточивості. Наслідком останньої є нейротрофічні геморагії різного характеру в шкіру, переважно петехії чи у вигляді смужок (екхімози), та в слизові оболонки, особливо травного каналу.
В сечі виявляють білок, лейкоцити, циліндри. Відносна щільність сечі та діурез знижені. Нерідко спостерігаються клінічні (фізикальнІ) ознаки пієліту (пієлонефриту), зокрема біль у попереку тощо.
При септикопіємії в різних тканинах та органах (шкіра, клітковина, суглоби, окістя, мозкові оболонки, легені та ін.) виявляють вторинні осередки інфекції (метастази). Метастази інфекції особливо характерні для стафілококового сепсису (95 %). Це пояснюється здатністю стафілококів згортати фібрин, що сприяє мікробам та токсинам, які потрапляють у кровообіг з рани чи іншого джерела, осідати в органах. Стрептококи, а також колі-формні мікроби не згортають фібрин, і тому можливість їх фіксації у органах набагато менша. Метастази інфекції в цих випадках сепсису складають 25—35 % відповідно.
Метастази виявляють за допомогою рентгенологічних, сонографічних методів, комп'ютерної томографії, ядерно-магнітного резонансу тощо.
Всі види обміну речовин порушуються. Загальний характер метаболізму характеризується різкою перевагою ката-болічних процесів над анаболічними. Різке підвищення катаболізму призводить до активізації базального обміну, швидкої втрати маси тіла (внаслідок великих енерговитрат організму за рахунок жирів та білків), рідини (дегідратація і порушення гідроіонного стану), зниження концентрації натрію та хлоридів, а також кальцію, підвищення рівня калію, ацидозу. Ацидоз нерідко може розвиватися також через порушення дихання, тобто метаболічний ацидоз посилюється дихальним. Але в багатьох випадках сепсису, переважно грамнегативного, спостерігається алколоз (при частому глибокому диханні), і тоді порушується кислотно-основний стан. Порушення обміну речовин тісно зв'язані з розладами його регуляторів — гіпоталамо-гіпофізарного комплексу та периферичних ендокринних залоз — надниркових залоз, внут-рішньосекреторної функції підшлункової залози тощо.
Невеликі запаси глікогену, які в організмі людини зосереджені в печінці та в невеликій кількості у м'язах, при сепсисі швидко вичерпуються (в перші 12 год). Через анаеробний глікогенез організм не здатний повністю забезпечити себе енергією і починається використання енергії за рахунок жирів та білків. Включення їх у процеси катаболізму стимулюється активізацією симпатичної частини вегетативної нервової системи, катехоламінами, кортикостероїдами та глюкагоном. Постачання організму енергією за рахунок жирів та білків супроводжується швидкою і значною втратою маси тіла хворого. Втрата жирової маси за добу може досягати 200—500 г, а втрата білків — 200—300 г. Катехоламіни та глюкагон (це перші посередники, чи месенжери, процесу ліполізу) шляхом активізації аденілатциклази каталізують утворення з аденозинтрифосфату циклічного аде-нозинмонофосфату (ЦАМФ), а останній активізує тригліцеридліпазу, яка каталізує розпад тригліцеридів жирових клітин на гліцерин та жирні кислоти. Останні, окислюючись у циклі Кребса (цикл трикарбонових кислот, або ж цикл лимонної кислоти), постачають організму енергію. В такому самому напрямку, хоч не так інтенсивно, діють кортизол та соматотропін. Другим джерелом енергії служать білки м'язів, амінокислоти яких утилізуються печінкою для потреб неоглікогенезу. В цьому процесі кортизолу належить ще важливіша роль, ніж у ліполізі. Секреція інсуліну у хворих на сепсис взагалі знижена і активізується гіперглікемією, яка спостерігається в початковій стадії сепсису як наслідок гіперкатехоламінемії.