Лікувально-охоронний режим

Для відпочинку хворих у лікарні обладнують окрему кімнату або частину коридора, де розміщують крісла, жур­нальний столик з журналами, газетами, стенди, телевізор. .Тут ходячі хворі можуть зустрічатися з відвідувачами. У вільний час хворі можуть читати, плести, вишивати. У теплу пору року з дозволу лікаря хворі можуть деякий час про­водити на свіжому повітрі. Для цього територія лікарні має бути впорядкованою та озелененою.

Природною потребою кожного живого організму, тим більше хворого, є повноцінний сон. Сон відновлює захисні сили нервової системи і організму в цілому. Хворі мають лягати спати в один і той самий час, тоді в них виробиться звичка швидко засинати. Будити хворих для приймання або введення ліків можна лише за вказівкою лікаря. При безсонні перед сном добре прийняти теплу ніжну ванну, в яку кожні 2 хв. підливають трохи гарячої води. В домашніх умовах можна застосувати теплу (35—36°С) загальну ванну. Снотворні засоби можна приймати лише за призначенням лікаря.

Психіка хворих зазнає значного травмування на всіх етапах лікування, починаючи від поліклініки і закінчуючи палатами стаціонару. Медичні працівники повинні пам'ятати про шкоду, якої може завдати організму хворого психічна травма, і запобігати їй. У поліклініці, на амбулаторному прийомі недопустимо повідомляти хворого про злоякісну пухлину, виявлену у нього, чи про запущений стан хвороби. Об'єктивна довідка з точним діагнозом може бути видана родичам і медпрацівникам для передачі її в стаціонар або переслана туди поштою. У стаціонарі хворі не повинні мати доступу до медичної документації. При наявності у них злоякісних пухлин використовують інші формулювання діаг­нозу, такі як «новоутворення», «виразковий інфільтрат» тощо. Важкі порушення психіки хворого можуть спричинити необережні розмови медичних сестер і санітарок. Позитивний вплив на настрій хворого має неофіційне відвідування палати лікарем або сестрою з дружньою розмовою.

Особливого підходу потребують хворі, які протягом ба­гатьох років страждають на різні хронічні захворювання. Вони, як правило, не потребують активного лікування і повсякденного лікарського спостереження. Такі хворі краще почуваються в спокійній звичній домашній обстановці за умови, якщо родичі можуть створити їм сприятливі побутові умови з дотриманням гігієнічних вимог і виконанням роз­поряджень лікаря щодо лікування, харчування і догляду.

Створення і забезпечення лікувально-охоронного режиму в стаціонар входить в обов'язки всього медичного персоналу: лікарів, медичних сестер, лаборантів, санітарок.

Лікувально-охоронний режим стаціонару включає наступні елементи:

1) забезпечення режиму бережливість психіки хворого;

2) строге дотримання правил внутрішнього розпорядку дня;

3) забезпечення режиму раціональної фізичної (рухової) активності.

Немаловажливим елементом лікувально-охоронного режиму є раціональне обмеження фізичної (рухової) активності хворих. У першу чергу це відноситься до тяжкохворих, страждаючим такими захворюваннями, як гострий інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, хронічна недостатність кровообігу й ін. У подібних випадках навіть невелике збільшення рухової активності може привести до різкого підвищення функціонального навантаження на той або інший орган або систему (серце, головний мозок, печінка) і викликати розвиток важких, іноді необоротних змін у них. Це у свою чергу може привести до погіршення загального стану хворого, розвиткові важких ускладнень, а іноді і до смерті.

В усіх таких випадках лікар призначає хворому режим з великим або меншим обмеженням фізичної активності.

У лікувальних установах використовують також 4 режими фізичної (рухової) активності хворих:

1) строгий постільний режим;

2) постільний режим;

3) палатний режим;

4) загальний режим.

Строгий постільний режим звичайно призначають хворим на самому початку важких гострих захворювань (гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія й ін.) Хворому категорично забороняється не тільки вставати, але і сідати, а в деяких випадках навіть самостійно повертатися в постелі. Усі санітарно гігієнічні заходи (санітарна обробка хворого, заміна білизни, подача судна і сечоприйомника), а також годування здійснюються тільки за допомогою медичної сестри. Особливо обережними й акуратними повинні бути дії медичного персоналу при транспортуванні таких хворих і виконанні лікувальних і діагностичних маніпуляцій. Тривалість строгого постільного режиму встановлює лікар кожному хворому індивідуально, у залежності від особливостей плину його захворювання.

При поліпшенні загального стану і відсутності рецедивів та загострень лікар призначає хворому постільний режим. Він характеризується трохи більшою фізичною активністю хворого в постелі: дозволяється повертатися, під спостереженням лікаря або медичної сестри виконувати легкі гімнастичні вправи і, нарешті, через визначений час сідати на краю ліжка,) опустивши ноги.

При палатному режимі хворому дозволяють сидіти на стільці поруч з ліжком, вставати і навіть визначений час ходити по палаті. Туалет, годівля хворих та фізіологічні відправлення здійснюються в палаті.

При загальному (позапалатному) режимі дозволяється вільна ходьба по коридорі, підйом по сходам, прогулянки на території лікарні. Хворі самостійно обслуговують себе: приймають їжу в їдальні, ходять у туалет, приймають гігієнічну ванну, душ і т.д.

Спостереження за правильністю виконання хворими того або іншого режиму фізичної активності і безпосереднє забезпечення такого режиму — найважливіший обов'язок медичної сестри.

II.Висновок.

Отже ми бачимо, що однієї з важливих задач загального догляду за хворими є створення і забезпечення у відділенні лікувально охоронного режиму так як хвороба порушує нормальну взаємодію людини і сере­довища, що її оточує. Ми бачимо що основою лікувально-охоронного режиму є суворе дотри­мання розпорядку дня, який забезпечує фізичний і психічний спокій хворого.

Порушення хворим лікувально-охоронного режиму, призначеного лікарем, може викликати важкі наслідки для хворого, аж до смертельного результату, це ще раз підкреслює важливість ліквально-охронногорежиму.

Практична частина.

Задача.

Розрахувати річну потребу в хлорному вапні, сульфохлорантині, лізолі, ниртані для соматичної лікарні на 800 ліжко-днів.

Розв’язок.

Річна потреба в дизинфектанта розраховується за наступною формулою:

Х=А*Н

Де Х-річна потреба вдезенфикаті

А-кількість дезинфеката на ліжко день визначається згідно таблиці

Н-число ліжкоднів

При заявці на кілька препаратів число ліжко днів ділеться на кількість препаратів в даному випадку на 4.

Оже Ххлорного вапна = 5 * = 1000г

Хсульфохлорантину =2,5 * = 500г