АНОТАЦІЯ
Дана дипломна робота виконана в лабораторних умовах клінічної лабораторії Коломийського онкодиспансеру.
Проведені дослідження мали на меті вивчення особливостей патологічного впливу гострого і хронічного лейкозів на систему кровотворення організму людини і на динаміку показників стану гемопоезу.
В результаті досліджень встановлено характер зміни основних біохімічних показників периферійної крові хворих гемобластозами, особливості їх розподілу за віком і статтю.
Виявлено прогностичні фактори в перебігу і розвитку різних варіантів лейкозу, динаміку клініко-морфологічних проявів і смертності в залежності від форми захворювання.
ЗМІСТ
ВСТУП
І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.
1.1. Аналіз теорій походження, етіології і патогенезу
лейкозів, як злоякісних захворювань кровотворних органів
1.2. Специфіка клініко-гематологічної картини
гострого лейкозу, прогностичні фактори в його розвитку
і перебігу
1.3. Динаміка клінічних і гематологічних
показників при лімфобластному і мієлобластному
варіантах гострого лейкозу
1.4. Патогенетичні, клінічні і морфологічні
характеристики хронічного лімфолейкозу
1.5. Особливості проявів хронічного мієлолейкозу в
клітинах кісткового мозку і периферійній крові
ІІ. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ.
2.1. Умови, об’єкти і методика експерименту
ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.
3.1. Визначення характеру розподілу хворих за віком і
статтю в залежності від форми лейкозу
3.2. Зміна основних біохімічних показників крові в
залежності від форми і ступеня важкості захворювання
3.3. Зміна біохімічних показників крові хворих
хронічним мієлолейкозом в залежності від статі
3.4. Розподіл померлих по характеру захворювання
і віку
3.5. Визначення середнього арифметичного показника
виживання груп хворих гострим лімфобластним і
гострим мієлобластним варіантами лейкозу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Гемобластози – новоутворення, які розвиваються з клітин кровотворної тканини. До гемобластозів відносять лейкози. Лейкози займають перше місце серед інших захворювань системи крові [38]. Ця група захворювань має велике соціальне значення, бо смертність від них складає близько 6-10% дорослих, що гинуть від злоякісних новоутворень і близько 50% дітей. В останньому випадку це пов’язано з піком захворюваності в ранньому дитячому віці, обумовленому в основному гострими лейкозами. Смертність від лейкозів складає біля 1% загальної смертності по всім країнам світу [7].
Лейкози – важлива проблема сучасної біології і медицини. Серед злоякісних новоутворень їм належить особлива і першочергова роль. Це пов’язано з тим, що лейкози залишаються фатальним захворюванням, яке поражує в усе зростаючому масштабі людину і тварин. Лейкоз виявився “точкою росту” всієї проблеми раку в цілому, і успіхи в вивченні лейкозів і боротьби з ними можуть бути поширені на інші форми злоякісних пухлин. Не випадково тому в міжнародній співпраці вчених лейкози вибрані одним з центральних об’єктів досліджень [28].
Проблема лейкозів є однією з невирішених проблем сучасної медичної науки. За останні роки спостерігається збільшення розповсюдження гемобластозів, що обумовлено як тенденцією до росту захворюваності, так і збільшенням тривалості життя ряду категорій лейкозних хворих в результаті терапії [23].
Також в даний час проблема лейкозів набула актуального значення в зв’язку з постійним ростом захворюваності, недостатністю відомостей про етіологію, патогенез і малою ефективністю існуючих методів лікування. Аналіз захворюваності лейкозами виявляє ряд цікавих даних: безсумнівне і повсемісне підвищення загальної захворюваності лейкозами за останні десятиріччя. особливо різке підвищення захворюваності людей старших вікових груп, більш висока захворюваність чоловіків, зв’язок захворюваності лейкозами з расовою приналежністю. Вплив іонізуючої радіації на частоту виникнення лейкозів був встановлений при аналізі наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наслідків атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, а також у хворих, лікованих опроміненням. Іонізуюча радіація викликає в основному гострі лейкози і хронічний мієлолейкоз [29]. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС показали, що частота виникнення лейкозів прямо пропорційна дозі опромінення. Малі дози опромінення, які використовуються в медицині з діагностичною метою, не впливають на частоту розвитку лейкозів [27].
За даними деяких авторів, в останні роки після аварії на Чорнобильській АЕС спостерігається підвищення смертності від онкологічних захворювань крові [27], а також збільшення відсотка смертності внаслідок хвороб кровотворних органів серед дітей [37].
Серед населення Північної і Північно-Східної Європи (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія), в Канаді, США, Ізраїлі стандартизовані показники захворюваності гемобластозами чоловічого населення складають 7-10,7 випадків, а жіночого – 5-7 випадків на 100 000 населення. Серед гемобластозів перше місце займають гострі лейкози (29,1%). Хронічний лімфолейкоз часто зустрічається серед населення європейських країн, Канади, США (від 15 до 40% всіх випадків лейкозів). Високі показники захворюваності цією формою лейкозу відмічені в Прибалтиці, а в Середній Азії вони значно нижчі [24].
Після тривалого періоду повної безпорадності, коли для лікування лейкозних хворих використовувалися симптоматичні і неефективні лікарські засоби, в даний час зусиллями багатьох вчених створені препарати і методи лікування, що дозволяють отримувати об’єктивний клінічний і гематологічний ефект, в ряді випадків повні ремісії і реальне збільшення тривалості життя хворих гемобластозами [41].
І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1. Аналіз теорій походження, етіології і патогенезу лейкозів, як злоякісних захворювань кровотворних органів.
До злоякісних новоутворень відносять гемобластози – група пухлин, що виникає із кровотворних клітин [2].
Терміном “гемобластози” об’єднують групу захворювань різноманітного характеру. Одні з них (ретикулосаркоми, лімфосаркоми) близько нагадують справжні пухлини, інші (лейкози), здавалось би, мають з ними мало спільного. Така своєрідність гемобластозів пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями тієї тканини, з якої виникають ці новоутворення. Кровотворна тканина практично не утворює анатомічно обособлених органів, а розміщується в організмі дифузно. Але в фізіологічному відношенні вона являє собою істинний орган, який єдино образно реагує на різні зовнішні впливи (еритробластична реакція кісткового мозку при крововтраті) [14].
Всі гемобластози поділяються на дві основні групи. Процеси першої групи – лейкози відрізняються переважним ураженням основного компонента кровотворної тканини – кісткового мозку і тому, як правило, супроводжуються характерними змінами крові. Для процесів другої групи – гематосарком – характерна наявність на початковому етапі розвитку, утворення вогнищевих пухлинних розростань елементів кровотворної тканини без ураження кісткового мозку і типових змін картини крові.