У філософському розумінні мораль — це сукупність поглядів, норм і правил поведінки людей та їхні якості, що оцінюються у відповідних специфічних категоріях, найважливішими із яких є добро, зло і совість.
Добро — соціальне значуща етична категорія для оцінки різних суспільних явищ і мотивів діяльності людей, яка акумулювала в собі такі важливі поняття, як справедливість, благо, обов'язок та ін. Відповідно і доброта, як емоційно-чуттєве відображення творчо-альтруїстичного змісту життя або як сформульований життєвий принцип, з давніх-давен вважалася вищою моральною цінністю. "Поважай ближнього як самого себе" — у різних варіантах ця заповідь зустрічається в етичних системах різних філософських і релігійних вчень.
Доброта є не тільки соціальне обумовленою моральною цінністю. У побутовій свідомості вона реалізується як мотив поведінки, як зміст дій, тобто вона пов'язана з відповідними соціальними потребами. Так, встановлено, що чим правдивіша людина, то більша у неї потреба у спілкуванні (комунікативний тип загальної емоційної спрямованості особистості) і у наданні допомоги оточуючим (альтруїстичний тип). З іншого боку, у добрих людей зазвичай відсутні або слабо виражені потреба в зовнішньому престижі, владарюванні, гедоністична потреба та акцентуація.
Доброта проявляється в трьох чітко окреслених іпостасях: милосерді, безкорисності і гуманності. Однак у різних людей ці якості можуть бути розвинуті неоднаково або проявлятися частково. Так, одній людині притаманні милосердя і гуманність, але разом з тим вона буде скупою і дріб'язковою. У такому випадку неминучий глибокий внутрішній конфлікт між бажанням допомогти іншій людині і прагненням не забути і не знецінити власні інтереси. Зрозуміло, що таку людину не слід вважати по-справжньому доброю.
В онтогенетичному розвитку доброта — найбільш ранній прояв чуттєвих систем та органів, генетично детермінована і соціальне закріплена; передається із роду в рід (за відсутності мутацій). І якщо, наприклад, совість важко знайти у маленьких дітей, то елементи доброти — можна. Проте теза, що "всі діти народжуються добрими", значною мірою не підтверджується сучасними дослідженнями у галузі медичної психології.
Виховання в родині, а потім самовиховання повинно давати таку "надбавку" до спадково набутої доброти, яка б одночасно посилила всі її складові. З дитинства необхідно створювати стереотипи реагування на ситуації, в яких вивіряється доброта; вони ж спрямовуються на конкретну ситуацію.
Доброта не окремо існуюча категорія, вона діалектично пов'язана зі своїм антиподом — злом (злобою) та її різноманітними проявами: недоброзичливістю, ворожнечею, жорстокістю, садизмом, помстою та ін. Тим важливіше у реальному житті вміти відрізнити добро від зла. Шлях до добра часто пролягає через зло. Для того щоб робити добро, нерідко доводиться бути немилосердним до себе; для того щоб не завдати страждань іншим, доводиться страждати самому, зберігаючи при цьому бадьорість духу і право чесно дивитися в очі людям (А. Мілтс, 1990).
Доброта може трансформуватись у злобу в ситуаціях, коли вона тривалий час не отримує відповідного резонансу в оточуючих. Так звані біоритми також можуть зумовлювати у кожної людини чергування добра і зла. І все ж таки, слід плекати саме почуття добра. Процитуємо формули добра трьох російських поетів, серед яких нам найбільше імпонують вислови Сергія Єсеніна та Євгена Винокурова. Подаємо їх мовою оригіналу.
"И зверья, как братьев наших меньших,
Никогда не бил по голове"
С. Єсєнін
• "Прости, добрым, без всяких причин "
Є. Винокуров
Трохи інакше розглядає категорію добра Станіслав Куняєв:
"Добро должно быть с кулаками,
Добро суровым быть должно".
Можливо, потрібен і такий різновид добра. Але наведемо уривок з послання апостола Павла: "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає" (ІКор. 13, 4-8).
Ось, здається, вичерпне визначення добра .
Марно чекати доброти у індивіда гедонічного типу, інтереси якого спрямовані виключно на задоволення фізіологічних потреб.
Не слід вважати по-справжньому доброю людину, фізично і духовно малорозвинену, хоч окремі елементи доброти її характеру можуть бути притаманними. У кращому випадку альтруїзм такої людини сконцентрований на членах її родини, на боротьбу за суб'єктивні ідеали, на задоволення власних потреб.
На формування почуття доброти впливає і оточуюче людину мікросередовище: родина, виробничий колектив, друзі. Поступово накопичується і "досвід страждання", який учить щиро відгукуватися на знегоди інших людей.
Лікарем, який пізнав сутність страждання, бо тяжко хворів на сухоти, був Антон Павлович Чехов. І до кінця життя, уже в Криму, долаючи власну хворобу, великий письменник-лікар працював заради добра. М. Горький пригадує чеховські слова: "Якби у мене було багато грошей, я б побудував тут здравницю для хворих учителів. У мене була б бібліотека, сад, пасіка, музичні інструменти. Не можна ж байдуже дивитись, як учитель потерпає від холоду в жалюгідних школах і в тридцять років має ларингіт, ревматизм, туберкульоз ."
Незабаром у багатьох газетах з'явився лист А. Чехова з приводу будівництва санаторію "Яузлар" для хворих на сухоти. "Справа всіх воістину добрих", — ось його слова. До 40 тис. карбованців, отриманих на пожертви, А. Чехов додав власні 5 тис., і "Яузлар" відкрив свій лікувальний корпус. Нині тут протитуберкульозний санаторій імені А. П. Чехова. Сучасник письменника, редактор газети А. Бесчинський писав; "Мені добре відомо, яким чином Чехов допомагав хворим "дешево влаштуватися". Він повністю вносив за них платню в притулок для хроніків, а інколи приймав у себе вдома".
. Останні місяці життя Антона Павловича. Йому дуже важко працювати. Та хворі з навколишніх татарських сіл просять допомоги у "доброго лікаря", і він не відмовляє . Знаменними є слова доктора медичних наук, письменника Юрія Щербака в післямові до талановитої книги Є. Меве "Медицина в житті й творчості А. П. Чехова": "Коли читаєш "Сахалін", серце переповнюється ніжністю й вдячністю до цієї високої (зріст 186 см) і дуже знесиленої (вага 62 кг) людини, хворого на сухоти російського інтелігента в пенсне, який подолав смертельну небезпеку в ім'я істини. Все своє життя Чехов зберігав вірність клятві Гіппократа. Він керувався цим кодексом не лише в стосунках з пацієнтами, а й у повсякденному житті. Скромність, делікатність, доброта й порядність Чехова — невигадана легенда вітчизняної словесності".
На щастя, доброта — міцна домінанта, властива людині взагалі. З віком, у міру надбання соціальної зрілості, у індивіда виникає відповідна зміна мотиваційної основи доброти, яка виявляється у потребі негативних емоцій і, насамперед, у звичці до страждань. І чим похилішого віку стає людина, тим значнішу роль відіграє у неї ця потреба в добрих помислах і вчинках.
Завантажити реферат