Самосвідомість

П Л А Н

Вступ

Питання 1. Самосвідомість, її структура та форми

Питання 2. Функції самосвідомості

Висновки

Література

Вступ

Людська самосвідомість є складним феноменом; вона багатомірна, багатоаспектна. Багатогранність самосвідомості робить її об'єктом вивчення безлічі наук, серед яких філософія.

Проблема самосвідомості завжди привертала пильну увагу філософів, тому що визначення місця і ролі людини у світі, специфіки її взаємин з навколишньою дійсністю припускає з'ясування природи людської самосвідомості. Для філософії ця проблема важлива і тому, що ті чи інші підходи до питання про сутність самосвідомості, про характер її відносин до буття торкають початкові світоглядні і методологічні установки будь-якого філософського напрямку. Природно, що підходи ці бувають різні, але усі вони, власне кажучи, завжди мають справу з єдиною проблемою: аналізом самосвідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю. Ця форма характеризується насамперед виділенням людини як своєрідної реальності, як носія особливих способів взаємодії з навколишнім світом, включаючи керування ним.

Таке розуміння природи свідомості й самосвідомості припускає дуже широкий спектр питань, що є предметом дослідження не тільки філософії, але і спеціальних гуманітарних і природничих наук: соціології, психології, мовознавства, педагогіки, фізіології вищої нервової діяльності, а в даний час і інформатики, кібернетики. Розгляд окремих аспектів самосвідомості в рамках цих дисциплін завжди спирається на певну філолофсько-світоглядну позицію в трактуванні самосвідомості.

Самосвідомість виступає як особлива форма відображення, регуляції і управління ставленням людини до навколишнього дійсності, до самих себе і своїх способів спілкування, що виникають і розвиваються на основі практично-преосвітньої діяльності. Вона не тільки відбиває, але і творить світ. Самосвідомість із самого початку є індивідуальним продуктом. Вона виникає і розвивається у людини тільки в спільній діяльності людей у процесі їхньої праці і спілкування.

Самосвідомість

1. Самосвідомість, її структура та форми.

Свідомість припускає виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції стосовно світу. Це виділення себе, ставлення до себе, оцінка своїх можливостей, що є необхідним компонентом усякої свідомості, і утворює різні форми тієї специфічної характеристики людини, що іменується самосвідомістю.

Самосвідомість - це є певна форма реального явища - свідомості. Самосвідомість припускає виділення і розрізнення людиною самого себе, свого Я від усього, що його оточує. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві. У формуванні самосвідомості істотну роль грають відчуття людиною свого власного тіла, рухів, дій.

Самосвідомість є свідомість, спрямована на самого себе: це — свідомість, що робить своїм предметом, об'єктом свідомість. Як це можливо з погляду матеріалістичної теорії пізнання — ось у чому складається головне філософське питання проблеми самосвідомості. Питання заключається в з'ясуванні специфіки цієї форми свідомості і пізнання. Ця специфіка визначена, тим, що в акті самосвідомості свідомість людини, будучи суб'єктивною формою дійсності, саме роздвоюється на суб'єкт і об'єкт, на свідомість, що пізнає (суб'єкт), і свідомість, що пізнається (об'єкт). Таке роздвоєння, як воно не здається дивним для звичайного мислення, є очевидним і фактом, що постійно спостерігається.

Самосвідомість самим фактом свого існування ще раз доводить відносність розходження і протилежності об'єкта і суб'єкта, неправильність уявлень про те, що у свідомості все суб'єктивно. Факт самосвідомості показує, що поділ дійсності на об'єкт і суб'єкт не обмежується лише ставленням зовнішнього світу до свідомості, але що й у самій свідомості є цей розподіл, що виражається щонайменше в двох формах: у співвідношенні об'єктивного і суб'єктивного у змісті свідомості й у формі поділу свідомості на об'єкт і суб'єкт в акті самосвідомості.

Самосвідомість зазвичай розглядають лише в плані індивідуальної свідомості, як проблему «Я». Однак самосвідомість, розглянута в широкому філософському аспекті містить у собі також і аспект соціологічний. Справді, говоримо ж ми про класову самосвідомість, про національну самосвідомість і т.п. Психологічні науки, що вивчають явище свідомості, являють собою також самосвідомість людей і самопізнання людиною людини. Таким чином, самосвідомість виступає й у формі індивідуальної й у формі соціальної самосвідомості.

Найбільші гносеологічні труднощі являє собою індивідуальна самосвідомість. Адже самосвідомість суспільства є або пізнанням суспільних явищ (форм суспільної свідомості, особистості й ін.) окремими людьми, ученими, або вивченням свідомості всіх людей тими ж окремими людьми (цим займається психологічна наука). В обох випадках ми не виходимо з рамок звичайного співвідношення загального й окремого, співвідношення між об'єктом (суспільством) і суб'єктом (людиною, окремими людьми). В індивідуальній же самосвідомості перед нами факт роздвоєння свідомості цієї окремої людини на об'єкт і суб'єкт.

Ідеалістична філософія і психологія розглядає це роздвоєння як наявність у свідомості особливої субстанції, чистої суб'єктивності («духу», «душі»), що робить своїм предметом всю іншу суб'єктивність, тобто сукупність усіх текучих явищ свідомості. Матеріалістична філософія, психологія, фізіологія і психопатологія нагромадили уже великий матеріал для наукового пояснення явища самосвідомості, його генезису і психологічного механізму. Матеріалісти, відкидаючи містичне трактування самосвідомості, вважають самосвідомість однією з форм свідомості, що має ті ж гносеологічні корені, що і свідомість в цілому. Вони розрізняють дві форми свідомості: предметна свідомість і самосвідомість.

Є і соціальні передумови самосвідомості. Самосвідомість не є спогляданням власного ізольованого індивіда, вона виникає в процесі спілкування. Суспільна обумовленість формування самосвідомості полягає не тільки в безпосередньому спілкуванні людей один з одним, у їхніх оцінних відносинах, але й у формулюванні вимог суспільства, пропонованих до окремої людини в усвідомленні самих правил взаємин. Людина усвідомлює себе не тільки за допомогою інших людей, але і через створену нею матеріальну і духовну культуру. Самосвідомість у процесі життя людини розвивається не тільки на базі «органічних відчуттів і почуттів», але і на основі її діяльності, у якій людина виступає творцем створених нею предметів, що розвиває в ній свідомість розходження суб'єкта й об'єкта.