Самосвідомість

Не слід, однак, думати, що образ самого себе, що творить людина в різних формах самосвідомості, завжди адекватний своєму предмету – реальній людині і її свідомості. Між ними може існувати розрив, можливість якого особливо велика саме на стадії розгорнутої явної самосвідомості у вигляді рефлексії. Однак цей розрив може бути й в елементарних формах самосвідомості, самобудівництві, самовизначенні особистості.

Важливо підкреслити, що самосвідомість не тільки виникає в процесі спільної діяльності і спілкування з іншими людьми і генетично зв'язана зі ставленням до себе з «точки зору інших», але і що вона постійно перевіряється, коректується, виправляється і розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин.

2. Функції самосвідомості.

Функції самосвідомості — це такі її властивості, що роблять самосвідомість знаряддям, інструментом пізнання, спілкування, практичної дії. Знаряддя є засіб для дії.

Корінна і найголовніша функція самосвідомості є одержання знання і міркувань про природу, суспільство і людину.

Відбивна функція самосвідомості є самою загальною і всеохоплюючою її функцією. Однак відображення має різні сторони, що мають свою специфіку і зв'язані з цією специфікою інші, більш спеціальні функції. Функцію самосвідомості, а саме, що вона розкриває відношення між людиною і дійсністю.

Свідомість як відношення між об'єктом і суб'єктом притаманна лише людині. У тварин відсутня суб'єктивна сторона відносини. Тварина — безпосередньо тотожна зі своєю життєдіяльністю. Вона не відрізняє себе від своєї життєдіяльності. Вона є ця життєдіяльність. Людина ж робить свою життєдіяльність предметом своєї волі і своєї свідомості. Її життєдіяльність — свідома.

Творча функція самосвідомості, що розуміється в широкому змісті, як активний вплив на навколишню дійсність людини, зміна, перетворення цієї дійсності. Тварини, рослини, мікроорганізми змінюють зовнішній світ самим фактом своєї життєдіяльності. Однак цю зміну не можна вважати творчістю, тому що вона позбавлена свідомої постановки цілей. Творча діяльність, як і вся практика в цілому, має своєю основою не тільки відображення, але і зазначене відношення, тому що в цій діяльності, людина повинна усвідомлювати своє відділення від об'єкта.

У понятті відображення фіксується переважно вплив об'єкта на суб'єкт, а у понятті відношення стосовно до самосвідомості — головним чином зворотний вплив суб'єкта на об'єкт. Творчість, як і практика людини взагалі, нетотожна з відображенням як сутністю психічного процесу. У своїй сутності творчість є акт свідомий. Творча свідомість є моментом переходу від відображення до практики. Відображення у творчій самосвідомості являє собою образ зробленого людиною, відмінний від образа зовнішньої дійсності. Це образ того, що створює людину, а не природа.

Важливою функцією самосвідомості є оцінка явищ дійсності (у тому числі і чиненого людиною). Як і творчість, оцінка базується на відображенні, тому що, перш ніж що-небудь оцінювати, треба знати, що собою представляє предмет оцінки. Але разом з тим оцінка є формою відносин людини до дійсності. У свідомості відбивається усе, що їй доступно по будові нейрофізіологічного апарату і по ступеню розвитку технічних засобів спостереження й експерименту. Оцінка ж робить вибір із усього того, що добуває знання. Оцінювати — це значить підходити до дійсності з погляду того, що потрібно людині. Це відношення особливого роду. Тут суб'єкт, його потреби, інтереси, цілі, норми й ідеали виступають як основи і критерії позитивного чи негативного відношення до об'єкта оцінки. Тому оцінна функція самосвідомості відносно самостійна, автономна.

Зазначені функції самосвідомості, будучи відносно самостійними, виконують службову роль у відношенні до практики. Вони, так сказати, підготовляють рішення людини про те, як треба практично діяти. Вони сприяють формуванню регулятивно-управлінської функції її самосвідомості.

Самосвідомість, як і вся психіка людини в цілому, існує в кінцевому рахунку для практики, для регулювання і управління поведінкою людини, її діяльністю. Регуляторне значення для здійснення дії образ має вже в безпосередньо сприйманій дійсності. Відбивані психікою властивості об'єкта по своїй значимості для організму різні: необхідні, корисні, шкідливі, байдужні. У залежності від характеру цих властивостей здійснюються і різні реакції організму.

Ще більше значення мають образи результату діяльності, образи очікуваного. Ці образи направляють діяльність живого організму до досягнення очікуваного результату. Нарешті, у самому процесі діяльності відбувається коректування дії, якщо воно не забезпечує досягнення потрібного результату. У виробничій галузі функція управління різного роду машинами залишається за людиною. Не менш важлива роль самосвідомості в галузі регулювання і управління соціальними процесами, органами і установами суспільства.

Короткий огляд функцій свідомості свідчить про діалектичний їхній характер, що випливає з діалектичної ж природи самосвідомості - як єдності об'єктивного і суб'єктивного, єдності відображення і відношення, впливу зовнішнього світу і «зворотного зв'язку» суб'єкта з об'єктом.

Висновки

У результаті підведемо підсумки проробленої роботи.

Свідомість – це вища форма відображення світу, властива тільки людині. Вона зв'язана з членороздільною мовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями. «Ядром» свідомості є знання. Маючи багатокомпонентну структуру, свідомість є, проте, єдиним цілим.

Самосвідомість є частиною свідомості, а точніше її особливою формою. Самосвідомість припускає виділення й розрізнення людиною самого себе, свого Я від навколишнього світу. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого, положення в суспільстві. Вона виступає й у формі індивідуальної й у формі соціальної самосвідомості. Самосвідомість рефлексивна, з її допомогою людина оцінює себе, своє місце в житті і суспільстві, свої вчинки.

Самосвідомість виникла не як духовне дзеркало для дозвільного самозамилування людини. Вона з'явилася у відповідь на заклик суспільних умов життя, що із самого початку жадали від кожної людини уміння оцінювати свої вчинки, слова і думки з позиції визначених соціальних норм.

Феномен самосвідомості, що здається чимось дуже простим і очевидним, у дійсності виявляється дуже складним, різноманітним, що знаходиться в дуже непростих відносинах зі своїм носієм, що розвивається і міняється в процесі включення людини в систему колективної практичної діяльності і міжлюдських відносин.

Незважаючи на величезні зусилля, витрачені філософією й іншими науками, проблема людської самосвідомості (індивідуальної і суспільної) далека від свого вирішення. Багато неясного таять у собі механізми, функції, стани, структура і властивості самосвідомості, її взаєминами з діяльністю індивіда, шляхи її формування і розвитку, зв'язки з буттям. «Вічний» у тому значенні, що розвиток форм і людської життєдіяльності, прогрес науки і культури постійно ускладнюють і змінюють конкретні форми відносин свідомості (самосвідомості) і буття і ставлять безліч проблем перед філософською думкою.