Феллінози

Фелліноз (хвороба кошачої подряпини, доброякісний лімфоретикульоз) – інфекційне захворювання, що виникаює після подряпин, укусу чи тісного контакту з кішками, яке характеризується місцевими змінами, помірно вираженою загальною інтоксикацією, збільшенням лімфатичних вузлів поруч з місцем ушкодження та іншимим проявами.

Вперше фелліноз було діагносстовано в США в 1932 році, а описано у дітей у 1950 році Дербе як хвороба кошачої подряпини. Зараження відбувається через подряпини і укуси кішок, при контакті з сечею, калом, слюною. Передачі ж інфекції від людини до людини не відбувається, а після розвитку хвороби розвивається стійкий імунітет.

Фелліноз зустрічається на всіх континентах і за даними американських дослідників (де за рік реєструється понад 2000 випадків) – це найчастіша причина лімфоаденопатій у дітей та підлітків.

Ще донедавна вважалось, що збудник відноситься до роду хламідій (група орнітозів), але зарубіжні науковці довели, що збудником феллінозу є Rochalimala genselas и Afilia felis, що можуть розміщуватись поодиноко чи групами. Ці мікроорганізми були виявлені в регіонарних лімфатичних вузлах хворих феллінозом, а також в глибоких лімфатичних вузлах (парааортальних, мезентеріальних), у внутрішніх органах (печінці, селезінці, апендиксі, в дванадцятипалій кишці), а у кішки можуть бути представником нормальної мікрофлори порожнини рота.

Збудник спричинює запалення в місці первинного проникнення через пошкоджену шкіру, далі по лімфатичних шляхах досягає найближчого лімфатичного вузла, де також виникає запаленя. В подальшому кров’яним руслом збудник розноситься по всьому організму.

Інкубаційний період триває від 3 до 20 днів. Захворювання починається як правило поступово. На місці вже загоївшихся подряпини чи укусу з’являється невелике, припідняте, з червоним обідком, дещо болюча плямка, яка не зудить і через 2-3 дні перетворюється на пухирець, наповнений мутним вмістом. На місці пухирця утворюється невелика виразка чи шкірка, навколо якої декілька тижнів може зберігатись почервоніння. Ураження шіри часто виглядає як укус комахи і хворого особливо не турбує. Лише після декількох днів (від 7 до 14) після подряпини відбувається збільшення найближчого до неї дімфовузла. На руці – це лімфовузол аксілярної ділянки, ліктьового згтну чи шиї; на нозі – це пахвинний чи підколінний лімфатичний вузол. Він збільшується до 3-5 см, у деяких хворих до 10 см, пальпаторно є м’яким та болючим. В цей же час хворого може турбувати біль голови, загальна слабкість, зниження апетиту, біль в м’язах, невелике підвищення температури тіла. Хоча у деяких хворих температура сягає 38-39°С з невеликими ранково-вечірніми коливаннями та потінням, але як нормалізується через 7-10 днів. В таких випадках лихоманка зазвичай приймає хвилеподібний перебіг. Рідко підвищена температура може спостерігатись протягом 5-6 місяців і довше. А часами хвороба протікає при нормальній температурі тіла. Характерним є збільшення печінки (до 4 см) та селезінки, не виключена більв животі. Описані випадки з появою висипки (аж до вузлової еритеми). Уражений лімфатичний вузол, досягнувши максимальної величини, повільно розсмоктується, рідше – нагноюється і спорожнюється самостійно з утворенням нориці, яка гоїться декілька тижнів чи навіть місяців.

При попадінні слюни в око розвивається його почервоніння, набряк, іноді - виразкування слизової оболонки. Це супроводжується запаленням лімфатичного вузла перед мочкою вушної мушлі.

Зміни в периферичній крові у всіх хворих проявляються лейкоцитозом, нейтрофільозом з зсувом вліво та збільшеною ШОЕ. Традиційна діагностика хвороби кошачої подряпини базується на наступних критеріях:

ü контакт з кішкою і виявлення первинного афекту на місці (сліди подряпин чи укусів)

ü регіонарний лімфаденіт з тенденцією до нагноєння чи довготривалого перебігу, що розвивається після 1-2 тижнів після подряпин чи укусів кішки. Регіонарні лімфатичні вузли помірно болючі при пальпації, їх збільшення утримується тривалий час (інколи до року)

ü відсутність лабораторних даних про інші причини лімфаденіта (туберкульоз, лімфогрануломатоз, лейкоз, псевдотуберкульоз та інші)

ü нерідко збільшення селезінки та печінки

ü симптоми інтоксикації і лихоманки при їх наявності зберігаються від 1 до 3 тижнів

Перебіг феллінозу залежить від важкості ураження регіонарних лімфатичних взлів. В більшості хвороба протікає гладко, хоча можливі рецидиви і (ще рідше) різноманітні ускладнення. Останні поділяються на

§ специфічні: нагноєння лімфатичних вузлів з утворенням нориць, виразок, з подальшим рубцюванням; абсцеси селезінки; міокардит; менінгіт; енцефаліт; остеомієліт; поліневрит)

§ неспецифічні: пов’язані з приєднанням іншої бактеріальної чи вірусної інфекції.

Лікується фелліноз переважно вдома, лише важкі випадки потребують ліжкового режиму та госпіталізації. Дієта повинна відповідати віку хворого та супроводжуватись вживанням великої кількості рідини. Етіотропна терапія добре не розроблена, антибактеріальні препарати малоефективні. Хоча, існує думка про доцільність застосування у важких випадках макролідів, рифампіцину, гентаміцину, ципрофлоксацину. В практиці наведені дані про успішне застосування преднізолону в дозі 20-30 мг/добу впродовж 7-10 днів. Загалом як правило хвороба закінчується самовільним виліковуванням протягом 1-2 місяці. В окремих випадках для зменшення болючості запаленого лімфовузла та запобігання ускладненням проводять його пункцію з видаленням гною. Ізоляція хворого не проводиться, оскільки він не заразний.

Для профілактики захворювання варто обробити місця подряпин і укусів кцшки 2% розчином перекису водню, а потім розчином йоду чи спирту. Профілактичні лікування чи ізоляція кішки не проводяться і є неефективними.