3.2. Підсумки перебудови.
До кінця 1991 року ми мали гібрид бюрократичного й економічного ринку (переважав перший), мали майже закінчений (саме за рахунок принципової юридичної невизначеності у відношенні формальних прав власності) номенклатурний капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма – «лжедержавна» форма діяльності приватного капіталу. У політичній сфері - гібрид радянської і президентської форм правління, республіка посткомуністична і переддемократична.[13;23]
Тепер торкнемося питання, безпосередньо зв'язаного з економічними підсумками перебудовами і тією економічною обстановкою, що була безпосередньо після неї.
Перед новою незалежною Росією стояли дуже важкі і масштабні задачі. Першочерговою і самою насущною була економічна реформа, покликана вивести країну з кризи і забезпечити росіянам гідний рівень життя. В економіці для цього бачився єдиний шлях — перехід до ринкових методів господарювання, пробудження підприємницької ініціативи приватних власників.
За роки «перебудови» було зроблено надзвичайно мало для реального реформування господарського механізму. Прийняті союзним керівництвом закони розширювали права підприємств, дозволяли дрібне приватне і кооперативне підприємництво, але не торкалися принципових основ командно-розподільної економіки. Параліч центральної влади і, як наслідок, ослаблення державного контролю за народним господарством, що прогресував розпад виробничих зв'язків між підприємствами різних союзних республік, самовлада директорів, яке зросло, недальновидна політика штучного, за рахунок додаткової грошової емісій, зростання доходів населення, як і інші популістські міри в економіці — усе це призвело до наростання протягом 1990—1991 р. економічного, кризи в країні. Руйнування старої економічної системи не супроводжувалося появою на її місці нової. Цю задачу слід було вирішувати вже новим незалежним державам.
Слід було продовжити процес формування вільного демократичного суспільства, успішно початий «перебудовою». У країні вже була реальна воля слова, що виросла з політики «гласності», складалася багатопартійна система, проводилися вибори на альтернативній (з декількох кандидатів) основі, з'явилася формально незалежна преса. Але зберігалося переважне становище однієї партії — КПРС, що фактично зрослась з державним апаратом. Радянська форма організації державної влади не забезпечувала загальновизнаного поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову її галузі. Було потрібно реформувати державно-політичну систему країни, що виявилося цілком під силу новому керівництву.
До кінця 1991 р. економіка СРСР виявилася в катастрофічному становищі. Прискорювалося падіння виробництва. Національний доход у порівнянні з 1990 р. зменшився на 20%. Дефіцит державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, складав, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні погрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку.[13;46]
Прискорений ріст зарплат і виплат, що почався з 1989 р., збільшив незадоволений попит, під кінець року більшість товарів зникло з державної торгівлі, але проте втридорога продавалося в комерційних магазинах і на «чорному ринку». За період з 1985 р. по 1991 р. роздрібні ціни виросли майже в три рази, державний контроль за цінами не міг зупинити інфляцію. Несподівані перебої в постачанні населення різними споживчими товарами викликали «кризи» (тютюновий, цукровий, горілочний) і величезні черги. Уводився нормований розподіл багатьох продуктів (по талонах). Люди побоювалися можливого голоду.
Серйозні сумніви виникли в західних кредиторів у платоспроможності СРСР. Сумарний зовнішній борг Радянського Союзу до кінця 1991 р. складав більш 100 млрд. доларів, з урахуванням взаємних боргів чиста заборгованість СРСР у конвертованій валюті в реальному вираженні оцінювалася близько 60 млрд. доларів. До 1989 р. на обслуговування зовнішнього боргу (погашення відсотків і ін.) ішло 25—30% від суми радянського експорту в конвертованій валюті, але потім у зв'язку з різким падінням експорту нафти Радянському Союзу для придбання відсутньої валюти довелося продавати золотий запас.[10;183] До кінця 1991 р. СРСР уже не міг виконати свої міжнародні зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу. Економічна реформа ставала неминучою і життєво необхідною.
Кульмінацією протиборства представників двох влад (Президента СРСР М. Горбачова, обраного 15 березня 1990 року на союзному з'їзді народних депутатів, проти Президента Росії Б.Єльцина, обраного 12 червня 1991 року всенародним голосуванням) стали події 19-21 серпня 1991 року, відомі як серпневий путч ДКНС. Російське керівництво, яке очолило боротьбу проти путчистів, що діяли, цілком ймовірно, з мовчазного схвалення Горбачова, розтрощило не тільки ДКНС, але і забезпечило тим самим перемогу Росії, і її верховних органів над союзним Центром. З осені 1991 року Конституція і закони РРФСР, з'їзд народних депутатів і Верховна Рада РРФСР, Президент РРФСР одержали повне верховенство на території Росії. Незалежність Російської Федерації стала реальною.[13;67]
І сьогодні після ліквідації Радянського Союзу, продовжують зберігатися і діяти фактори, що зв'язували колишні радянські народи, і, насамперед – морально–психологічні, а саме: глибоко усвідомлене почуття приналежності до єдиної великої країни. Тому можна зрозуміти і якось пояснити ті складні відносини, що виникли між народами колишнього СРСР в умовах утворення СНД: багатьом важко змиритися з тією ситуацією, у якій вони виявилися сьогодні. Справді, виникло досить аморфне, не відоме світовій практиці, державне утворення. Із самого початку було невідомо, як воно себе поведе при вирішенні багатьох проблем, як внутрішнього, так і міжнародного характеру.
Висновки
Розглянувши основні економічні і політичні перетворення в епоху перебудови, можна переступити до розгляду її підсумків і результатів, чого домагався Горбачов, і що в реальності ми отримали.
Розглянемо спочатку проблеми перебудови з погляду приватної власності або номенклатури бюрократичної машини радянської держави. Тобто для чого потрібна була перебудова номенклатурі і що в дійсності вона одержала?
Найбільш активна частина ліберально-демократичної інтелігенції або так називані «виконроби перебудови» здебільшого це були люди, так чи інакше зв'язані з владою.
Масові загони власне номенклатури - і господарської і навіть політичної - цілком спокійно і досить співчутливо поставилися до «антикомуністичної революції». Тому вона і відбулася так легко, безкровно в той же час залишилася «половинчатою», а для багатьох обернулася обманом їхніх соціальних чекань і надій.
Ну і, нарешті, зовсім очевидним став характер номенклатурно-антиноменклатурної революції, коли усі побачили, що саме номенклатура (і її «дочірні загони» начебто так називаного комсомольського бізнесу) раніше інших збагатилася в ході поділу власності. Дістали права громадянства терміни «номенклатурна приватизація», «номенклатурний капітал (капіталізм)», «номенклатурна демократія».
Завантажити реферат