У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії – не було ринку, середнього класу, достатнього економічного розвитку.
До політичних передумов демократії західні політологи відносять визнання всіма політичними суб'єктами “правил демократичної гри”, під якими розуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країни демократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділу влади в державі, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичної опозиції, активна участь громадян у політичному житті країни.[10;144]
Тоталітарна політична культура громадян, що ґрунтувалася на принципах колективізму, визначеності, єдності й однаковості, перешкоджала виникненню продемократичних чи хоча б антитоталітарних поглядів. Для успіхів процесів демократизації в СРСР необхідно було поступово змінювати, трансформувати політичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології не підходила для демократії, точно так само що як існувала економічна культура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальної економіки.
Перебудова – комплекс реформ, що були ініційовані і перетворені в життя “зверху”.
Розглянемо більш докладно основні складові переходу до демократії з погляду західних політологів.
Перша стадія – лібералізація, відповідно до поглядів західних теоретиків, являє собою процес інституціоналізації основних громадянських воль без радикальної зміни владного апарату, тобто свого роду контрольоване відкриття нового політичного простору, що має ціль поставити під сумнів легітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимність колишнього режиму звичайно зменшується внаслідок його дискредитації реформаторами і демонстрації ними переваг нового, демократичного режиму.
Широка політична участь громадян, розширення громадянських прав і воль теоретично повинні вести до появи в суспільстві альтернативних думок і настроїв. Основним критерієм лібералізації, звичайно, вважається поява конфліктів інтересів, що, з одного боку, є необхідною передумовою демократії, а з іншого боку – одночасно підриває стабільність попереднього режиму.
На другій стадії конфлікт між прихильниками старого режиму й опозицією може мати два варіанти завершення. Або це демонтаж колишньої системи внаслідок мирного дозволу конфлікту інтересів між режимом і опозицією, або розпад системи у випадку небажання позначених сторін прийти до компромісу.
Для остаточного демонтажу системи необхідно, щоб протистояння опозиційних сил завершилося добровільним прийняттям усіма сторонами демократичних норм і цінностей.
Третьою стадією розвитку моделі є власне демократизація, що являє собою конституційне оформлення демократії. Основним критерієм досягнення певного рівня демократизації суспільства в даній моделі служать демократичні вибори, при проведенні яких жодна зі сторін не може цілком їх контролювати і гарантувати результат у свою користь. Конституційне оформлення демократичних інститутів за цією схемою здійснюється шляхом прийняття спеціальних нормативних актів.
Остання четверта стадія характеризується засвоєнням нових норм і цінностей громадянами країни.
У чому ж помилка горбачовської демократизації? У 1985 році демократизація системи випереджала ріст потреб громадян СРСР у цій демократії.
1.2. Цілі і задачі перебудови
Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою ціль вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється. У заявах керівництва того часу можна виявити три потенційно необхідних для здійснення реформи компонента: аналітичний, що містив критику існуючої системи (гасло гласності), перспективний, пояснюючий те, що повинно бути зроблене (гасло перебудови) і тактичний пояснюючий механізми досягнення мети (на різних етапах цю роль грали гасла “прискорення”, “нового мислення” і “демократизації”).[1;94] Перебудова мала своєю урочисто проголошеною метою не трансформацію системи, а перехід до нового, гуманного соціалізму. Усебічна ж демократизація повинна була торкнутися тільки нижчих ешелонів влади. Процеси, що почалися, були спрямовані лише на часткову видозміну колишньої політичної системи і на збереження позицій КПРС при пануванні трохи модернізованої соціалістичної ідеології.
Перші реформи. Причини кризи в економіці, що наступили, треба шукати у виродливій структурі народного господарства країни і відсутності серйозних стимулів до праці. Усе це варто помножити на серйозні помилки в управлінні, допущені на початку перебудови.
Спочатку, на XVII З'їзді КПРС питання ставилося правильно: повернути виробництво обличчям до споживача й активізувати людський фактор. Але як домогтися поставленої мети? Горбачов обрав цілком марксистський метод - метод проб і помилок.[4;47]
Спочатку було “прискорення” - наївна спроба за допомогою ідеологічних заклинань і призовів до “кожного на своєму робочому місці” змусити проржавілий господарський механізм крутитися швидше. Але одними домовленостями було не обійтися: на випуск товарів народного споживання була задіяна тільки одна сьома частина основних виробничих фондів. І уряд затіяв малу індустріалізацію - для того, щоб в остаточному підсумку модернізувати відсталу легку промисловість. Усе це, однак, закінчилося провалом уже на першому етапі: мільярдні держкапіталовкладення в базові галузі безвісти розчинилися в загальному бедламі - нового обладнання, матеріалів, технологій легка промисловість так і не дочекалася.
Тоді скоротили закупівлю ширвжитку і кинули валютні кошти на закупівлю техніки за рубежем. Результат - мінімальний. Частина устаткування так і залишилася на складах і під відкритим небом - недостача виробничих площ. А те, що удалося зрештою змонтувати, то і справа давала відмовлення. Цілі потокові лінії простоювали через неправильну експлуатацію, відсутності запчастин, низької якості сировини.
Нарешті зрозуміли, що при відсутності стимулів у виробників нічого в економіці не повернеш. Вирішили дати підприємствам госпрозрахункову самостійність. Але обмежена воля обернулася лише правом безконтрольної витрати державних засобів і призвела до здуття цін, скороченню обсягів виробництва і різкому рості грошової маси в наявному обігу.
Ріст заробітків при цьому ніяк не вплинув на вихід кінцевої споживчої продукції, оскільки гроші виплачувалися не тільки виробникам товарів, але і всім іншим без винятку.
Бажання влади виглядати добре без усяких на те основ зіграло з нею поганий жарт. Не скорочуючи колишніх витрат, у центрі і на місцях розробляли незліченні соціальні програми, накачували в економіку інфляційні гроші. Зрештою роздутий платоспроможний попит початків потихеньку роздавлювати і торгівлю, і споживчий сектор промисловості.
Втрати народного господарства від реформ Горбачова зростали. Другий подих до соціалізму так і не прийшло - почалася агонія .
2. Перебудова та викликані нею зміни.
2.1. Реформа державного апарату в період перебудови.
Завантажити реферат